7,5 cm leichtes Infanteriegeschütz 18
Н і м е ч ч и н а
Німецькі війська періоду 2 Світової війни мали кілька зразків гармат калібру 75 мм : польові, гірські, протитанкові. Кожен із зразків створювався спеціально для застосування в тих чи інших родах військ (піхота, єгері, СС) або їх підрозділах але в ході війни такий поділ не завжди дотримувався. Так чи інакше, у назвах відображено їх початкове призначення. Як і в інших системах у назвах також вказано калібр (традиційно для Німеччини в сантиметрах) та рік прийняття на озброєння. Проте це не стосується системи, що розглядається в цій статті. Як відомо, за Версальським договором Німеччині заборонялося розробляти та мати на озброєнні багато яких класів озброєнь. Тому іноді в назві застосовували цифрове позначення років початку століття.
Гармату створили інженери компанії „Rheinmetall“. Розробка проводилася з середини чи з початку 1920 років в умовах секретності. Діючі зразки були готові у 1927 році. Дата прийняття на озброєння Райхсверу та початок випуску точно не відомі але не раніше 1930 року. Після зміни влади на нацистську і створення Вермахту з конструюванням нових систем та їх виробництвом уже не таємничили. Крім „Рейнметал“ гармату виготовляли кілька фірм. Випуск здійснювали до кінця війни, незважаючи на виробництво більш сучасних систем – 75-мм Infanteriegeschütz 37, гірської 36 та інших. Загальна кількість виготовлених гармат – 11–12 тисяч.
Про передачу зразків Німеччиною союзним арміям інформації немає. Трофейні гармати застосовували в РСЧА. Після війни гармату прийняли на озброєння новоствореної армії ГДР, де її спочатку застосовували як бойову, а довгий час – як навчальну.
7,5-cm leichtes Infanteriegeschütz 18 – артилерійська система, в конструкцію якої розробники заклали універсальність. З неї можна вести стрільбу як гарматою чи навісним вогнем як з гаубиці та мортири.
„7,5-см ляйхтес Інфантеріґешютц 18“ – легка гармата призначена для супроводження піхоти в передових бойових порядках. Точного перекладу слова „geschütz“ в українській мові немає. Більш відповідно російською – „орудие“. Замінимо його на „гармата“. Отже – 7,5-см легка піхотна гармата. З самого початку призначалася для буксирування кінною тягою. З 1937 року виготовлявся вдосконалений зразок, однією з переваг якого була можливість переміщення механічними транспортними засобами завдяки встановленню нових коліс. Цю систему не слід плутати з „7,5 cm Infanteriegeschütz 37“, створеною заново.
7,5-cm le.IG.18 поступала на оснащення артилерійських підрозділів піхотних та мотопіхотних полків, розвідувальних батальйонів, танкових і кавалерійських дивізій. Протягом війни підрозділи реорганізовувалися і кількість гармат в них змінювалася. Обслуги гармат складалися з 6 бійців. Також зразок поступав на озброєння гірсько-єгерських дивізій. Як правило, спеціальний варіант – 7,5-cm le.Gebirgsinfanteriegeschütz 18 (легка гірсько-піхотна). Не слід її сплутувати з спеціально створеною гірською 7,5-сm Gebirgsgeschutz 36.
Ще одна серійна варіація – 7,5cm leichtes Infanteriegeschütz 18F, виготовлялася для парашутно-єгерських дивізій. Відрізнялася відсутністю щита і можливістю розбирання на кілька частин, що вкладалися в парашутні контейнери.
Калібр гармати – 75 мм. Боєприпаси 75×89 мали особливість, що у великому ступені забезпечували універсальність гармати. Спосіб заряджання гармати – унітарним патроном. Але застосовувалися набої двох типів. Повністю унітарні споряджалися виробником з снарядом кумулятивної дії. Протипіхотні набої готувалися безпосередньо на позиції. Метальні заряди для них складалися з окремих упаковок не великої маси. У гільзу вкладали набір зарядів, залежно від того на яку відстань і з якою траєкторією потрібно стріляти (подібно до мінометів). Потім встановлювали снаряд і готовий патрон заряджали в ствол гармати. Боєкомплект складався з кількох типів кумулятивних, осколково-фугасних та допоміжних снарядів. У осколково-фугасних застосовували кілька зразків підривників різної дії, що ще більше доповнювало можливості гармати.
Конструктивна схема 7,5 cm le. Infanteriegeschütz 18 класична але з деякими особливостями. Гармата складалася з стволу, противідкатного і накатного пристроїв,люльки, механізмів наведення і прицілу, лафета.
Однією з особливостей є відсутність затвору. Застосовано схему, що нагадує рушничну : під час пострілу казенна частина стволу впирається у затильник. Для перезаряджання казенна частина стволу з допомогою ручки піднімається вгору настільки, щоб отвір патронника був вище затильника.
Ствол моноблочний, розміщувався на направляючих люльки. Канал стволу довжиною 782 мм з 24-ма нарізами постійної крутизни.
Механізм гальмування стволу – гідравлічний ; накатник гідро-пневматичний. Вони розміщені паралельно один-одному в люльці знизу стволу.
До прицільних пристосувань входили приціл та панорама.
Лафет складався з колісного ходу з бойовою віссю, станка, щитового прикриття і однобрусної станини с сошником.
Станок служив для розміщення ствольної групи, щита, наведення гармати і приєднання станини.
Вертикальний механізм наведення стволу секторного типу. Забезпечував кут стрільби від -10о до +75о. Горизонтальний кут обстрілу – 11о, забезпечувався переміщенням станка по бойовій вісі з допомогою гвинтового механізму.
Щитове прикриття складалося з трьох частин – основної, нижньої та рухомої.
Колісний хід з підресорюванням спочатку виготовлявся тільки з дерев’яними колесами. З 1937 року – з металевими колесами, що мали гумове ошинування. Такий хід випускали тільки для механізованих підрозділів, що забезпечувало максимальну швидкість переміщення до 50 км/г. Гармата застосовувалася з передком.
ТТД 7,5 cm leichtes Infanteriegeschütz 18 :
довжина стволу : 885 мм ;
Vо швидкість : від 92 до 212 м/с ;
максимальна дальність пострілу : 3480 м ;
бойова скорострільність : 10 – 12 п./хв.;
маса в бойовому положенні : 400 кг.
| 
