76-мм дивизионная пушка ЗиС-3 образца 1942 г.
С Р С Р
Радянська дивізійна гармата зразка 1942 року вважається кращою системою періоду Другої світової війни у своєму класі. Такий висновок висловлювали і радянські спеціалісти, і німецькі, і союзники. Вона не була найпотужнішою чи найбільш далекобійною. Проте, суміщення оптимальних тактичних і технічних характеристик, технологічності зробили її кращою. На озброєнні РСЧА вона була четвертою серед дивізійних гармат, які застосовували одночасно і, нарешті завершила більше ніж 10-літній період створення та прийняття їх на озброєння. Потребу в даній системі виявили у другій половині 1920 років. Тоді йшли роботи з модернізації зразка 1902 року. Прийнята на озброєння „76-мм дивизионная пушка обр. 1902/30 гг..“ все-ж не задовольняла військових навіть на той час. Одночасно з її вдосконаленням, зброярі отримали завдання на створення нової системи з вимогами універсальності (детальніше – 76-мм гармати 1933-39 рр.). У результаті, на озброєння прийняли дивізійну гармату Ф-22 УСВ.
Гармата зразка 1942 р. також мала довгий шлях до прийняття на озброєння. Її розробку здійснювали у КБ заводу № 92 під керівництвом Василя Гавриловича Грабіна як протитанкову гармату. Після випробувань у першій половині 1941 р., дослідні варіанти не задовільняли комісію, бо справді мали серйозні недоліки. З початком війни виникли інші завдання в роботі КБ і заводу – виробництво Ф-22 УСВ слід було збільшити. На той час почали випуск оновленої Ф-22 УСВ – ЗіС-22 УСВ, а випуск протитанкової ЗіС-2 було зупинено.
Під керівництвом Грабіна розробляється варіант з поєднанням двох систем : дивізійної Ф-22 УСВ та протитанкової ЗіС-2. Новації, застосовані в ЗіС-22 УСВ, привели до оптимального варіанту поєднання артилерійської частини з лафетом іншої системи. Після заводських випробувань ГАУ запропонувало внести деякі зміни і запустити зразок у виробництво. Без офіційного прийняття на озброєння гармату виготовляли і відправляли на фронт.
12 лютого 1942 року її прийняли на озброєння з назвою „76-мм дивизионная пушка образца 1942 года“. „ЗиС-3“ є заводським позначенням і в офіційне не вписано. Індекс ГАУ – 52-П-354У. Протягом 1942 року в конструкцію вносили зміни. Найбільше уваги приділялося збільшенню кута вертикального обстрілу. Якщо спершу він був максимально 22о, то в серійних – 37о. Для цього підвищували розміщення стволу (лінію вогню), вносили зміни в накатно-відкатний механізм. Остаточно конструкція гармати була сформована в кінці 1942 року. Проте, зразки відрізнялися в залежності від заводу-виробника, і часу виробництва. На якість деталей і, в-цілому, гармати впливали матеріали та професіоналізм робітників. Наприклад, ресурс стволу міг бути у 2 рази меншим за стандартний.
„76-мм дивізійна гармата ЗіС-3 зразка 1942 року“ унікальна в тому, що за роки війни її виготовлено більше ніж будь-яку іншу артилерійську систему. Усього – більше 48 000 штук (цифра 100 тисяч, яку іноді вказують, очевидно свідчить про випуск заводом гармат усього за роки війни). Основним виробником був завод у м. Нижній Новгород (тоді – Горький). Ця унікальність забезпечена іншою особливістю – виробництвом конвеєрним способом, вперше у світі. Гармату виготовляли у трьох варіантах – дивізійну польову, протитанкову (відрізнялися прицілами) і ствольний вузол для встановлення в САУ СУ-76.
Гармата (разом з 57-мм ЗіС-2) відіграла значну роль у Курській битві. На той час вони були найпотужнішими протитанковими системами, хоч кількість їх була іще невеликою. До кінця війни ЗіС-3 стала основною дивізійною гарматою, замінюючи спочатку систему 1900/02 рр., а потім Ф-22 та ЗіС-22 УСВ.
76-мм пушка ЗиС-3 поступала в артилерійські полки стрілецьких, танкових, механізованих, кавалерійських дивізій, у протитанкові полки і бригади.
Крім РСЧА, ЗіС-3 передавалася створюваним в СРСР іноземним частинам і підрозділам. Також активно застосовувалися трофейні зразки німецькою та фінською арміями.
Після війни частина гармат була списана, частина передана арміям дружніх країн, а частина продовжувала службу. Незважаючи на те, що в період з 1946 по 1955 роки на озброєння прийнято серію дивізійних 85-мм гармат Д-44, Д-48 та СД-44. Згодом гармати калібру 76 мм та 85 мм в дивізійних структурах замінено на 100, 122 та 152 мм гармати і гаубиці. ЗіС-3 було виведено з озброєння і передано на склади. Також зразок активно встановлювали в якості пам’ятників в місцях боїв 2 Світової війни, на територіях музеїв, військових частин, заводів тощо.
На даний час 76-мм дивізійна гармата ЗіС-3 перебуває на зберіганні в арміях кількох країн колишнього СРСР та учасників Варшавського Договору і соціалістичного табору. Загалом, вона була на озброєнні не менше ніж у 20 арміях світу. Зараз вона продовжує стояти на озброєнні в кількох арміях світу. В ЗС України 76-мм ЗіС-3 та 85-мм гармати почали застосовувати в бойових діях проти армії Росії та її сателітів на Донбасі з 2015 року.
Так як вона „вписується“ в Мінські угоди по калібру.
76-мм дивизионная пушка ЗиС-3 обр. 1942 года – артилерійська система для виконання широкого спектру завдань на полі бою. У порівнянні з гарматою Ф-22 УСВ новий зразок краще пристосований для протитанкової оборони. Розміщення прицілу та ручок механізму наведення більш раціональне. ЗіС-3 призначалася і застосовувалася проти живої сили на відкритій місцевості та в польових інженерних спорудах, для знищення артилерійських, мінометних, кулеметних точок противника, складів, скупчення техніки і військ противника, стрільби по амбразурах довготривалих оборонних точок (ДОТ), розрушення інженерних загородження, мінних полів, переправ, боротьби з танками та іншою технікою противника. Стрільбу вели прямим наведенням та настильним вогнем.
76-мм гармата ЗіС-3 сконструйована за класичною схемою. Основними частинами є ствольна група і 2-колісний лафет.
Обслуга – 7 гармашів.
Застосовувалися боєприпаси усіх типів з гільзою 76,2×385R зразка 1902 року : осколкові, осколково-фугасні, шрапнельні, картечні, бронебійні, підкаліберні, кумулятивні, запалювальні, димові. Маси снарядів : від 3,02 кг у підкаліберного 53-БР-354П до 7,1 кг у осколкового 53-ОФ-363.початкова швидкість та дальність стрільби також різні. Наприклад дальність дії картечного сягає лише 200 метрів. Бронебійна здатність гармати була задовільною. Вона не завжди ефективно могла боротися з „Тиграми“ і „Пантерами“, а от з меншими „звірами“ – успішно. Підкаліберний снаряд був ефективним на віддалі до 500 м, під кутом 60о пробиваючи 73 мм броні. Звичайний бронебійний – 57 мм. На 1000 метрів їх дієвість зрівнювалася – 49 мм. Кумулятивний снаряд у ЗиС-3 застосовували лише з кінця 1944 року. Під кутом 45о він міг пробити до 90 мм, але дальність прицільного вогню таким снарядом становила всього 400 метрів.
Ствол виготовлявся монолітним, на відміну подвійного у Ф-22 УСВ, і з’єднувався з казенною частиною. Оснащувався 2-камерним дульним гальмом. Повна довжина стволу – 41,6 калібрів. Довжина каналу – 2985 мм, нарізної частини – 2587 мм. Кількість нарізів – 32.
Затвор клиновий, вертикальний, уніфікований із затворами гармати ЗиС-22 УСВ і танкової Ф-34. Напівавтоматика затвору копірного типу. Постріл здійснювався з допомогою важеля.
Маса стволу з казенником та затвором – 312 кг.
Ствол з’єднувався з гідравлічним противідкатним механізмом і накатним гідропневматичним пристроєм і при віддачі вони рухалися разом. Довжину ходу відкату постійна.
Верхній станок для гармати ЗіС-3 перероблено для збільшення висоти встановлення стволу (лінії вогню) до 875 мм. Механізм урівноваження пружинний. Механізм підйому стволу подвійний секторний.
Приціл для гармат, що направлялися в підрозділи протитанкової оборони встановлювався оптичний. На гармати дивізійних підрозділів – панорамний.
Механізм горизонтального наведення забезпечував кут повороту стволу в секторі 54о. По вертикалі ствол рухався від -5о до +37о. Ручки управління встановлено з одного боку, що підвищувало скорострільність, особливо у боротьбі з рухомими цілями.
Лафет складався з бойової вісі, колісного ходу, станин, нижнього станка, щита. Колісний хід з двома залізними колесами. Шини гумові, наповнені каучуком. Підресорювання пружинне.
Станина подвійна, розвідна. Виготовлена з труб. Кожна з сошником.
Захисний щит мав основну частину та нижню, яка в похідному положенні переводилася в горизонтальне положення. Товщина щита – 5 мм.
Гармата призначалася для буксирування механічною тягою з швидкістю до 50 км/г : гусеничними тягачами, вантажними автомобілями ЗиС та ГАЗ різних моделей, іноземними лен-лізівськими чи трофейними і, навіть, джипом „Додж 3/4“. Для перевезення кінною тягою застосовувався стандартний передок для полкових і дивізійних гармат. Маса завантаженого передка становила 730 кг. Маса усієї системи – 1850 кг.
ТТД 76-мм дивизионная пушка обр. 1942 г. ЗиС-3 :
довжина стволу : 3200 мм ;
початкова швидкість : 655 м/с (бр.-б) ;
макс. дальність пострілу : 13290 м (о-ф) ;
макс. скорострільність : 25 п./хв.;
маса бойова : 1150 кг.
|