76,2-мм полковая пушка образца 1927 г.
С Р С Р
На початку 1920 років радянська армія зайнялася впорядкуванням свого озброєння, що було дуже різноманітним : нові зразки та застарілі, вітчизняні, закуплені в інших країнах, трофейні. Належало визначитися з стандартами і класами. Система артилерійської зброї мала ті ж проблеми, що і стрілецька. Тільки 76-мм (3-дюймових) гармат було кілька зразків. Армійське керівництво сформувало вимоги для створення полкової гармати. Зразок повинен мати невеликі масу і габарити, щоб безпосередньо супроводжувати піхоту в більшості видів її бойових дій.
Основою при конструюванні послужила „3-дюймова коротка гармата зразка 1913 р.“, яка в свою чергу, створена на базі гірської гармати 1909 р. Розробку в середині 20-их рр.. почали у конструкторському бюро Збройно-артилерійського тресту (Оружейно-артиллерийский трест / ОАТ) на чолі з С.П. Шукаловим.
Випробування проводилося з початку 1927 року. Частина з виявлених недоліків були усунуті до кінця випробовувань. На початку 1928 року „76-мм полковая пушка образца 1927 года“ прийнята на озброєння. ГАУ присвоїло їй індекс 52-П-353. У порівнянні з гарматою 1913 року, нова „полковушка“ мала зміни у всіх вузлах, особливо після наступних модернізацій.
76-мм полкова гармата 1927 року була першою артилерійською системою, сконструйованою у Радянському Союзі.
Випуск гармати впровадили на Путіловському заводі, інженери якого під керівництвом Ф. Лєндера здійснили ще кілька доопрацювань системи. У кінці того ж року перші гармати пішли у війська. Але до 1934 року у конструкцію вводилися зміни, у тому числі й технологічні. Під час евакуації підприємств з Ленінграда Путіловський (на той час Кіровський) завод зупинив виготовлення гармати у 1941 році. Протягом 1942-43 років її виробництво здійснював завод № 172. Потім гармату у виробництві замінила наступниця – 76-мм полкова гармата зразка 1943 року. Вказується, що 76-мм гармати 1927 року виготовлено 18000 одиниць. Але дані відомі тільки з 1938 року. За попередні 10 років точної інформації про кількість виготовлених немає.
Ствольна група послужила для створення танкового варіанту гармати, яку встановлювали на танки Т-28, Т-35, БТ-7А, артилерійський Т-26, залізничні платформи, катери.
„76-мм полковая пушка обр 1927 г.“ застосовувалася до кінця війни 1941-45 років. До цього вона пройшла бойові випробування в усіх військових діях, що вела РСЧА : бої з японським військами на Хасані та Халхин-Голі, удар по Польщі в 1939 році, Фінська війна.
„Полковушка“ 1927 року мала повагу в бійців переднього краю. Її ефективно використовували проти відкритої піхоти противника, для руйнування легких польових укріплень, могли влучати в амбразури ДОТів (Довготривалих оборонних точок), знищувати транспорт, вогневі точки, артилерійські та мінометні позиції, мінні поля та інженерні загородження. Проти броньованої техніки гармата також була не безсила, особливо на початку війни. Легко броньовану техніку, у тому числі й німецькі танки перших моделей, обслуга гармати могла знищити прямим влучанням чи осколками. Пересування гармати обслугою на полі бою разом з піхотою мало велике значення.
Гармата поступала на озброєння в піхотні (стрілецькі, мотострілецькі) полки і бригади усіх типів, також в кавалерійські і танкові частини.
Трофейні гармати застосовувала німецька та фінська армії. У Вермахті гармату чомусь пере класифікували 7,62 cm Infanteriekanonenhaubitze 290(r) / Інфантері (піхотна) каноненгаубіце (гармата-гаубиця)/, хоч до ведення навісного вогню вона не була пристосована.
„76-мм полкова гармата зразка 1927 року“ – буксирувальна артилерійська система, призначена, в першу чергу, для стрільби прямим наведенням. Гармата застосовувалася з передком і переміщувалася в-основному кінною тягою з швидкістю до 15 км за годину, якщо колеса були дерев’яними. При встановленні металевих коліс з гумовими шинами – і механічними засобами з швидкістю до 25 км/г. Основний боєзапас перевозився в зарядному ящику.
Гармата не мала верхнього та нижнього станка. Складалася з ствольної групи, люльки, колісного ходу з бойовою віссю, лафета і щита.
Обслуга гармати – 7 гармашів.
Калібр – 76,2 мм. Застосовувалися боєприпаси унітарного заряджання.
Ствол відрізнявся від стволу гармати зразка 1913 р. подовженою зарядною камерою. Боєприпаси для нового зразка частково пристосували від дивізійної гармати 1902/30 рр., щоб спрощувати їх виготовлення. Тобто, гільзи мали однакову довжину але закраїну меншого діаметру. Меншою була і маса метального заряду. Снаряди ж застосовувалися однакові. Зарядити полкову гармату боєприпасами від дивізійної було неможливо. Навпаки – можна, але енергія пострілу була меншою.
Кількість типів боєприпасів, що їх застосовували у гарматі важко полічити. У гільзи встановлювали все, що було в наявності і могло вистрілитися : старі російські, французькі, радянські. Пізніше ті, що були створені для полкової гармати 1943 року.
За призначенням також великий асортимент.
Протипіхотні : осколкові, фугасні, осколково-фугасні, картечні, шрапнельні.
Протитанкові : бронебійні суцільні, бронебійно-трасуючі, кумулятивні ; могли застосовуватися бронебійно-підкаліберні але через невисоку швидкість снаряд не мав ефекту. Суцільний бронебійний снаряд міг пробивати 30-мм броню.
У боєкомплект входили димові снаряди.
Маса снарядів різного типу : від 3,94 кг – до 6,61 кг.
Метальний заряд – 455 грамів пороху.
Ствол гармати зразка 1927 р. спочатку мав конструкцію як і ствол попередньої : труба, кожух, з’єднувальне кільце, муфта затвору. У 1930 році у виробництво почали впроваджувати ствол-моноблок. Канал стволу має 24 нарізи перемінної товщини.
Затвор приєднувався до муфти стволу. Затвор поршневий, містив замикаючий, стріляючий, запобіжний механізми та екстрактор. У порівнянні з попереднім зразком гармати – спрощений і технологічний.
Механізм гальмування стволу при пострілі – гідравлічний, накатник – пневматичний.
Ствол, проти відкатник та накатник об’єднані в один блок і встановлювалися на люльку, яка мала напрямні рейкового типу. Люлька приєднувалася до цапф лафета на шарнірах і завдяки двом зубчастим секторам змінювався кут нахилу стволу від -5,6о – до +24,5о. Дальність максимальної стрільби була меншою від можливостей метального заряду, через невеликий кут підйому стволу.
Горизонтальне наведення в межах всього 5,5о проводиться переміщенням лафета і всього, що на ньому знаходиться (ствол, накатний і противідкатний механізми, щит) по бойовій вісі з допомогою рейкового та черв’ячного механізмів. Рейка прикріплена на вісі знизу.
Лафет 1-станинний. Станина складається з двох вертикальних балок, з’єднаних поперечинами, а в кінці – постійним сошником, що застосовувався при стрільбі на твердих ґрунтах. Ще один сошник був відкидним і його використовували якщо ґрунт був м’яким.
Колісний хід складається з двох коліс, встановлених на бойовій вісі, та системи підресорювання, яка мала 4 пружини, що вимикалися при встановленні гармати в бойове положення. При розробці гармати та в перші роки випуску колеса були дерев’яними. З 1930 року встановлювалися металеві колеса з гумовим ошинуванням.
Механізм переміщення розміщено між брусами станини. Він складається з двох валів, встановлених перпендикулярно. На кінцях поздовжнього вала закріплено шестерні. Передня взаємодіє з рейкою бойової вісі. У середній частині вісь вигнута вперед, завдяки чому і проводиться зміна напряму стрільби. Задня шестерня служить для обертання вала при наведенні. Вона є складовою черв’ячного приводу. Сам черв’як встановлено на поперечному валу. На іншому кінці поперечного вала встановлено маховик з ручкою.
Прицільні пристосування складаються з кронштейна, коробки, прицілу, механізму врівноваження та панорами.
Щит гармати складався з 4 частин : основної нерухомої, рухомої і прикріплених до нерухомої на шарнірах верхньої і нижньої. При транспортуванні гармати верхня і нижня частини складалися. У бойовому положенні – по необхідності. Рухома частина закривала виріз в основній частині і пересувалася при зміні вертикального кута стволу.
Для переміщення гармати в поході необхідно було 8 коней. Половина з них тягли гармату з передком, а інші 4 – зарядний ящик. Застосовувалося 3 моделі передків і 2 моделі зарядних ящиків (за роками прийняття на оснащення).
Передки – 2-колісні. Головна відмінність – колеса і підвіска. Колеса дерев’яні чи металеві, а підвіска пружинна чи ресорна. Виходячи з цього різнилася і маса передків. Усі передки поміщали запас 24 набоїв у 6 лотках.
Зарядні ящики – це (простою мовою) віз для перевезення боєзапасу. Від звичайного воза вони відрізняються тим, що складаються з двох частин : передньої та задньої. Передня частина – це передок гармати з мінімальними змінами. У ньому також розміщувалися 6 лотків з 4 набоями кожен. Задня частина відрізнялася тим, щоб розмістити в ній запас набоїв у 8 лотках. Отже, повний боєзапас становив 80 набоїв.
Буксирування механічними транспортними засобами могло проводитися гусеничними тягачами „Піонер“, „Комсомолець“ чи іншими або автомобілями.
ТТД 76,2-мм полковая пушка обр. 1927 г. :
довжина стволу : 1250 мм ;
початкова швидкість : 368 – 420 м/с (залежно від снаряда) ;
дальність прямого пострілу : 440 м ;
бойова скорострільність : 10 п./хв.;
маса гармати в бойовому положенні : 780 / 920 кг (залежно від коліс).
| 
