76,2-мм дивізійні гармати 1930 років

С Р С Р

У роки Другої світової війни Червона Армія мала на озброєнні 4 зразки дивізійних гармат калібру 76 мм. Остання з них, зразка 1943 року, виявилася найкращою, що й не дивно. До її створення йшли більше 10 років. Про неї – згодом. Тут – про гармати попередніх розробок.

Найстарішою дивізійною гарматою на озброєнні РСЧА до кінця війни була „76-мм дивизионная пушка обр. 1902/30 гг..“. Її модернізація у 1930 році підвищила бойові можливості але, загалом „3-дюймовка“ уже не відповідала вимогам часу. З кінця 1920 років йшли роботи для прийняття на озброєння дивізійної системи, що відповідала б загальним вимогам та була універсальною. Універсальність полягала в забезпеченні виконання завдань передбачених для польових гармат і ведення зенітного вогню. Конструкторські кадри в СРСР на той час ще не мали досвіду, необхідного для розробки передової системи. Намагалися створити її, використавши частково вузли різних зразків. Так з’явилася „Универсальная дивизионная пушка образца 1933 года“.

Гармата за деякими параметрами перевершувала „трьохдюймовку“ проте мала багато недоліків. Особливо у технічних властивостях. Наприклад, швидкість буксирування не повинна перевершувати 6 км/г. Її прийняли на озброєння і почали серійне виробництво. Кількість виготовлених не відома. Можливо, кілька десятків. Виробництво зупинили для впровадження гармати нової системи.

стаціонарна зенітна установка

76-мм дивизионная пушка Ф-22 образца 1936 г.

На виконання завдання із створення універсальної дивізійної артилерійської системи працювало і конструкторське бюро заводу № 92 у Горькому (Нижній Новгород). Це була одна з перших розробок уславленого згодом конструктора Василя Грабіна. Одночасно з доопрацюванням універсальної гармати Ф-20, він створював за власним проектом напівуніверсальну Ф-22, бо конструкція забезпечувала тільки загороджувальний зенітний вогонь. У 1935 році на показі вищому керівництву країни і армії саме вона була рекомендована для випуску випробувальної партії. Випробування почалися у березні 1936 року, а 11 травня „76-мм дивизионная пушка образца 1936 года“ прийнята на озброєння, незважаючи на багато недоліків. ГАУ присвоїло їй індекс 52-П-363А. Випуск освоїли кілька заводів відразу. Майже кожна партія відрізнялася, бо іноді вузли змінювали не тільки в деталях, а й кардинально міняли технологію. Наприклад, станки виготовляли склепуванням чи литтям, наявне у дослідному зразку дульне гальмо не застосовували. При розробці тактико-технічних вимог планували створити боєприпаси з більш потужним метальним зарядом і Ф-22 конструювалася із запасом міцності. Снаряди нового зразка було створено але гільзи з метальними зарядами залишилися старої розробки. Гармата мала надто великі масу та габарити і була неповороткою. Буксирування кіньми, навіть шісткою, могло задовільняти лише на гарних дорогах. Буксирування тягачами, тракторами чи автомобілями забезпечувало б достатню прохідність і швидкість до 30 км/г., але їх не вистачало і для більш серйозних калібрів. Та й довжина такого „поїзда“ була б коротшою. З початком надходження гармати у війська почало проявлятися ще більше недоліків. Зразок продовжували виготовляти але повторно запустили на випробування. Частину недоліків вдалося усунути. Проте гармату вирішили переробити і згодом на озброєння поступила модернізована Ф-22 УСВ.

„76-мм дивізійна гармата Ф-22 зразка 1936 року“ застосовувалася до кінця 2 Світової війни, хоч її виробництво завершено у кінці 1939 року. Випуск усього становив близько 2900. Гармату застосовували у бойових діях з японськими військами в кінці 1930 років, у Зимовій війні. Фінська армія у 1939 – 1944 роках прийняла на озброєння більше 80 трофейних Ф-22.

У перший період радянсько-німецької війни Вермахт захопив трофейних гармат Ф-22 та Ф-22 УСВ більше 1200 одиниць. Дані не точні, тому що в одних джерелах їх розділяють а в інших кількість об’єднана. Гармати застосовували як польові 7,62 cm F.K.296(r), а пізніше частину переробили в протитанкові PaK.36(r), застосувавши розрахунок Грабіна на більш потужні боєприпаси. Гармати також встановлювали на застарілі моделі танків, перетворюючи їх у САУ. На кінець війни Вермахт мав більше гармат Ф-22 ніж РСЧА.

76-мм дивизионная пушка Ф-22 УСВ образца 1939 г.

Виходячи з виявлених недоліків гармати Ф-22, військовим відомством були розроблені нові вимоги до дивізійної гармати, які виключали можливість ведення зенітного вогню, вказували на істотне зменшення маси тощо. Кілька КБ різних заводів почали розробки. Під керівництвом Василя Гавриловича Грабіна конструкторський колектив заводу № 92 здійснив переробку своєї Ф-22, присвоївши їй індекс УСВ (від російського „усовершенствованная“ / вдосконалена). Такий хід, ймовірно, мав на меті залишити виробництво в себе, посилаючись на уже частково відпрацьоване виробництво. Проте, в зразку кількість попередніх деталей та вузлів до нових складала близько 50/50. Заводські випробування гармати почали у 1938 році. Полігонні та армійські – у 1939 році. По їх завершенню зразок прийняли на озброєння як „76-мм дивизионная пушка образца 1939 года (УСВ)“, з індексом ГАУ 52-П-254Ф і рекомендували до виробництва. Ф-22 УСВ виготовляли до кінця 1942 року, коли на заміну пішла нова система ЗиС-3. Гармату виготовляли періодично. На початку 1941 року, після випуску більше за 1000 одиниць виробництво зупинили, бо на складах було достатньо, як вважали, дивізійних гармат. Після величезних втрат на початку війни, випуск знову відновили у липні 1941 року. Гармата отримала нову назву „76-мм дивизионная пушка ЗиС-22 УСВ обр. 1939 г.“ і мала деякі зміни в деталях. Крім Горьківського заводу № 92 її виготовляли у Сталінграді заводом „Барикади“. Сталінградський зразок „76-мм УСВ-БР“ також дещо відрізнявся від обох Горьківських. До завершення виробництва, за неповних 1,5 року виготовили гармат в кілька разів більше ніж з 1936 по липень 1941. Усього „УСВ“ – більше 9800 одиниць. Зразок перебував на озброєнні до кінця війни. Німецька армія застосовувала трофейні гармати як „7,62 cm FK.39(r)“.

„76-мм дивізійна гармата ЗіС-22 УСВ зразка 1939 року“ – артилерійська система для застосування як польова гармата так і протитанкова. Поступала на оснащення артилерійських підрозділів піхотних, механізованих, танкових, кавалерійських частин і з’єднань, а також у спеціальні протитанкові. Гармата призначалася для контр-батарейної боротьби, знищення живої сили, укріплень противника, транспортної і броньованої техніки.

„76-мм дивизионная пушка Ф(ЗиС)-22 УСВ обр. 1939 года“ складалася з ствольної групи, верхнього і нижнього станків з люлькою, підйомним та поворотним механізмами, прицілу, лафета.

Ствол встановлювався на люльку з противідкатним гідравлічним та накатним гідропневматичним механізмами. Канал стволу з 32 нарізами, довжиною 2985 мм. Казенну частину у 1941 році змінили, уніфікувавши з танковою 76-мм гарматою Ф-34. Затвор клиновий вертикальний, напівавтоматичний.

Боєприпаси розділеного заряджання, з гільзою зразка 1900 року. Застосовували більше 20 типів снарядів різного призначення : осколкові, осколково-фугасні, шрапнельні, картечні, запалювальні, димові, бронебійні різної дії, кумулятивні. Підкаліберний снаряд на 500 м пробивав 90-мм броню, бронебійний – 70 мм, а на 1500 – 50 мм.

З 1941 року встановлювали приціл ЗіС-13. Механізм вертикального підйому стволу забезпечував йому кут -5 – +45 градусів. По горизонталі ствол наводився в секторі 57^о.

Лафет складався з станини, колісного ходу, щита. Станина з двома розвідними брусами. Колеса металеві, гумові шини наповнені каучуком. Підвіска спочатку мала одну поперечну ресору, а з 1941 р. – пружинна. Щит мав основну частину з заслінкою та нижню частину.

В обслугу входило 6 гармашів.

Кінною тягою гармату буксирували з передком. Механізованим буксируванням – з передком чи без нього. Максимальна швидкість – 35 км/г.

ТТД 76-мм пушка Ф-22 1936 г. // 76-мм пушка ЗиС-22 УСВ 1939/41 г.:

довжина стволу : 3680 мм // 3200 мм ;

початкова швидкість : // 680 м/с ;

максимальна дальність пострілу : 13630 м // 13290 м ;

макс. скорострільність : 21 п./хв. // 25 п./хв.;

маса похідна : 2820 кг // 2030 кг ;

довжина : 7120 мм // 5950 мм.