57-мм противотанковая пушка образца 1943 г.
С Р С Р
На початок радянсько-німецької війни основною протитанковою гарматою РСЧА була 45-мм зразка 1937 року та її ранні варіанти 1932-36 років. З початку 1940 року в конструкторському бюро під керівництвом Василя Грабіна почали конструювання більш потужної протитанкової гармати. Зупинилися на калібрі 57 мм, який раніше вже застосовувався у російській артилерії. Щоб забезпечити високу потужність спроектували довгий ствол та застосували боєприпаси з модифікованою гільзою від гармати більшого, 76-мм калібру, зменшивши майже на 2 см діаметр дульця гільзи. Снаряди створили заново.
При розробці гармати за основу взяли експериментальний зразок полкової Ф-24. Змінам піддали не тільки ствольну групу, а й лафет.
Восени 1940 р. почали випробування дослідного зразка з індексом Ф-31. Було виявлено, що нарізи стволу обрано не вірно і ствол переробили. Випробування тривали до весни 1941 року. На той час заводський індекс змінили на „ЗиС-2“. У березні гармату прийняли на озброєння як „57-мм противотанковая пушка образца 1941 года“. Проте налагодження виробництва затягнулося і гармата у війська стала поступати лише в кінці червня – на початку липня. Тому в перші місяці війни її застосовували рідко. Але відомо про втрату до кінця літа 6 штук. Протягом осені гармати поступали у війська частіше.
Більше відомо про застосування самохідних артилерійських установок ЗиС-30, створених шляхом встановлення гармати ЗіС-2 на легкий артилерійський броньований тягач Т-20 „Комсомолець“. Такі САУ зарекомендували себе при обороні Москви та на інших ділянках фронту в кінці 1941 року. Їх виготовили близько 100 одиниць. А всього 57-мм гармат зразка 1941 року випустили близько 370 штук. Скільки їх дійшло до Перемоги – невідомо. Може кілька штук, а може жодної. Втрати гармат такого призначення завжди великі. Випуск боєприпасів для них не припинявся і були усунуті недоліки в їх виробництві.
На 1 грудня 1941 року виробництво гармати було зупинено. Причиною цього була їх надмірна потужність і не технологічність в умовах військових невдач. Снаряд гармати на дальності дійсного вогню міг пробити лобовий та кормовий лист корпусу будь-якого німецького танка наскрізь. Або кормовий лист навіть відривав. Було запропоновано (в усіх джерелах – Сталіним) виготовляти ствол коротшим на 1,5 м. Але в такому випадку змінилася б балістика, що вплинуло б на купчастість. При виготовленні стволу такої довжини виникали певні проблеми. Крім того масове виробництво снарядів на той час ще не було налагоджено. Радянські війська втратили багато артилерійських систем і вимагалося проводити роботи над підвищенням технологічності та нарощування темпів їх виробництва. КБ Грабіна основні роботи вело з нарощування виробництва дивізійної гармати ЗиС-22 УСВ. Одночасно доводилася гармата, що повинна була її замінити – 76-мм ЗІС-3. Таким чином, опрацьовану ствольну групу ЗиС-22 УСВ почали встановлювати на перероблений лафет знятої з виробництва 57-мм протитанкової зразка 1941 р. З 1942 року нова дивізійна 76-мм гармата почала поступати на фронт.
Восени 1942 року Вермахт почав застосовувати важкий танк Pz.VI „Тигр“, а на початку 1943 – Pz.V „Пантера“ і важкі САУ. А ще з літа 1941 року виявилося що штурмовим САУ радянським гарматам протистояти також важко. Навіть оновлена 45-мм М-42 не могла справлятися з важким „звіринцем“ Гітлера.
Тому весною 1943 року постало питання про відновлення виробництва 57-мм гармати. Протягом 1942 року лафет вдосконалювали, підлаштовуючи під 76-мм ЗіС-3. Кількість деталей у ньому зменшилася. Також, виходячи з нововведень, переробили й інші вузли для 57-мм зразка. Наприклад кількість деталей затвору зменшилася вдвічі у порівнянні з гарматою 1941 року. Загалом по системі : з 2080 штук до 1306. Оновлений зразок випробували у травні 1943 року і випустили партію для державних випробувань. Для цього були задіяні вузли та деталі, що зберігалися з кінця 1941 року.
Оновлена 57-мм гармата була знову прийнята на озброєння 15 червня 1943 року. У назві змінено лише рік – 57-мм противотанковая пушка обр. 1943 г. Індекс ГАУ – 52-П-271. Значного випуску спочатку досягти не вдавалося через ті ж технологічні проблеми, особливо з стволом.
Тому в Курській битві (де гармата себе показала б з кращого боку і, ймовірно, могла змінити її хід) участь ЗіС-2 майже не помітна. З гармат зразка 1941 року всього залишалося лише 34 одиниці. Від прийняття на озброєння у 1943 році до початку Битви на Курській дузі минуло менше 3 тижнів. Навряд чи встигли за такий короткий час виготовити і „поставити в окопи“ яку-небудь кількість. Наприклад, у військах Воронезького фронту, що обороняв південний фас курського виступу, 57-мм гармат взагалі не числилися. Війська Центрального фронту мали їх на озброєнні у 4 винищувально-протитанкових полках.
Масове виробництво вдалося налагодити тільки восени. У значній мірі, завдяки програмі Ленд-ліз. Надійшло виробниче обладнання, яке встановили у новостворених цехах.
На початок 1944 року кількість 57-мм гармат ЗіС-2 в армії зросла. Протягом року надходження перевищували втрати більше ніж у 2 рази. Участь гармати у боях уже була відчутною. У 1945 році кількість 57-мм гармат була достатньою, щоб застосовувати їх не тільки у винищувально-протитанкових полках. З грудня 1944 року „57-мм противотанковая пушка ЗиС-2 образца 1943 года“ введена і в штат протитанкових батарей полків гвардійських стрілецьких дивізій.
За період з червня 1943 року по травень 1945 року виготовлено до 5200 зразків 57-мм протитанкової гармати. Більш за все, випуск проводив тільки один завод ЗіС у місті Горький.
З 1945 року (невідомо з якого часу) виробництво впровадили і на заводі № 235. У той час як після війни випуск багатьох зразків зброї було припинено або зупинено зовсім. З 1947 року виробництво здійснювалося тільки заводом №235. Повністю виготовлення 57-мм гармати зразка 1943 року зупинили у 1949 році. За весь період ЗіС-2 зразка 1943 року випущено більше 13 тисяч. У 1950-51 рр.. проводили виробництво стволів для заміни зношених.
З 1957 року „57-мм протитанкова гармата зразка 1943 року“ проходила модернізацію для дій в нічний час, з оснащенням нічними прицілами. Чи її назва змінювалася невідомо, а заводський індекс так – ЗиС-2Н. Кількість модифікованих зразків невідома.
Гармата продовжувала службу до 1970 років. Незважаючи на те, що у 1951 році на озброєння прийнято новий зразок – 57-мм Ч-26, а згодом її саморухомий варіант СД-57.
Під час 2 Світової війни невелика кількість 57-мм гармат потрапила до Вермахту, як трофей. Її прийняли на озброєння але про застосування не відомо.
На початку 1950 років ЗіС-2 поступила на озброєння Китаю та КНДР, де її застосовували під час війни 1950-53 рр. Також гармата постачали до В’єтнаму, де також застосовували у війні 1960-70 років. У Китаї ЗіС-2 виготовляли за ліцензією. Що цікаво, інформації про перебування гармати на озброєнні в країнах Варшавського Договору немає. А от у Алжирі, Кубі та Нікарагуа можливо перебуває на озброєнні до цього часу. Також 57-мм гармата ЗіС-2 була на озброєнні в Єгипті та ще кількох країнах Африки.
57-мм пушка ЗиС-2 1943 года призначалася, в першу чергу, для боротьби з ворожими танками, штурмовими САУ. Також для знищення легко броньованої техніки, тягачів та автомобілів, ураження вогневих точок, піхоти противника на відкритій місцевості чи в легких оборонних спорудах. Гармата поступала на озброєння винищувально-протитанкових полків. З 1944 року – в протитанкові батареї, у протитанковий дивізіон стрілецьких полків гвардійських дивізій. Також у кінці війни кавалерійські полки мали батарею 57-мм гармат ЗіС-2.
57-мм протитанкова гармата ЗіС-2 – буксирна артилерійська система класичної схеми. Має артилерійську частину та лафет з колісним ходом, станинами, верхнім і нижнім станками. Також з гарматою застосовувалися передок і зарядний ящик.
Боєприпаси унітарного заряджання для гармати конструювалися спеціально. Спершу для системи зразка 1941 року було спроектовано гільзу 57×480R на основі гільзи калібру 76 мм і бронебійні снаряди та осколковий. Для гармати зразка 1943 року кількість типів було збільшено. Потім номенклатура розширювалася до кінця війни і протягом застосування у післявоєнні роки. Метальні заряди застосовували різні, як по масі, так і за маркою пороху. Підривники також були кількох типів за призначенням і за роком розробки.
УБР-271 – боєприпас зразка 1941 року з бронебійно-вибуховим трасуючим снарядом. Снаряд масою 3,19 кг, тупоголовий. Початкова швидкість – 990 м/с. Вибуховий заряд – 14 г тротилу.
УБР-271СП – зразка 1941 року з бронебійно-трасуючим снарядом. Снаряд масою 3,19 кг, тупоголовий, суцільний. Початкова швидкість – 990 м/с.
УБР-271К – зразка 1944 року. Застосовувався з 1945 року. Снаряд бронебійно-вибуховий з трасером, тупоголовий. Маса снаряда – 3,19 кг, маса ВР – 18 г. Початкова швидкість – 990 м/с. на віддалі 1000 м міг пробити 74-мм броню під кутом 90о.
УБР-271М – з снарядом, створеним у 1950 роках. Снаряд бронебійний, суцільний, з трасером. Оснащувався захисним і балістичним наконечниками. Маса снаряда – 3,19 кг. Початкова швидкість перевищувала 1000 м/с.
УБР-271П – підкаліберний трасуючий снаряд. Поступав на оснащення з 1943 р. Форма котушкова. Його маса – близько 1,8 кг, а початкова швидкість була найвищою – 1270 м/с. Ефективна дальність досягала 1 км.
УБР-271Н – підкаліберно-трасуючий снаряд післявоєнної розробки класичної форми. Його ефективність досягала 1500 м при початковій швидкості 1130 м/с і масі 2,4 кг. Також оснащений трасером.
УО-271 – з гранатою осколкової дії, зразка 1941 р. Максимальна дальність дії – 8,4 км. Початкова швидкість становила 700 м/с, а маса – близько 3,7 кг.
УО-271У – заряд прийнятий на озброєння з гарматою 1943 року. Осколково-фугасний снаряд оснащувався двома підривниками – головним (переднім) і донним. Для осколкової дії з головного знімали ковпачок і підривник спрацьовував негайно при ударі об перешкоду. При фугасній дії спрацьовує донний підривник із затримкою вибуху. Максимальна дальність дії – 8400 м. Початкова швидкість – 700 м/с, а маса – близько 3,7 кг. Виготовлялися снаряди у двох варіантах, що відрізнялися масою заряду ВР (204 або 220 г) та кількістю ведучих поясків.
УО-271УЖ – заряд післявоєнної розробки. Снаряд відрізнявся залізо-керамічними ведучими поясками, тактичні властивості були подібними з попередніми.
УЩ-271УЖ – картечний заряд. Складався з 324 картечин загальною масою до 3,7 кг. Ефективна дальність ураження становила 200 метрів.
Також у післявоєнний час на оснащення поступали навчально-практичні заряди.
Стволи 57-мм гармат зразків 1941 та 1943 років мали відмінності. По-перше, ЗіС-2 1941 року могла мати ствол-моноблок чи ствол у кожусі. Для ЗіС-2 1943 року виготовляли тільки ствол-моноблок, який мав основну і казенну частини, муфту, передню та задню обойми. Безпосередньо, ствол поділяється на основну частину з каналом та патронник.
Канал стволу з 24 нарізами довжиною ходу 30 калібрів. Довжина нарізної частини становить 3950 мм (69,3 калібрів).
Казенна частина з’єднується з стволом з допомогою муфти і служить для встановлення затвору. Обойми служать для з’єднання усіх частин ствольної групи і закріплення в люльці.
Затвор клиновий, вертикальної дії. Складається затвор з механізмів замикання, ударно-спускового, автоматики та екстрагування. Механізм напів-автоматики копірного типу забезпечує автоматичне закривання затвору після ручного вкладення заряду в патронник, зведення спускового механізму та автоматичне відкривання після пострілу. Постріл здійснюється з допомогою кнопки.
Ствол встановлюється на люльку, яка в свою чергу, закріплюється у верхньому станку.
У люльці розміщено противідкатний механізм. Над стволом – повертально-накатний механізм. Противідкатник гідравлічний, накатник – пневмо-гідравлічний. При пострілі ствол, накатний і противіткатний механізми відходять назад по люльці, що служить їх направляючими. Довжина відкату становить 970 – 1100 мм.
Верхній станок служить для наведення гармати по горизонталі та по дальності стрільби. Основа верхнього станка з’єднується з нижнім станком бойовим штирем, що забезпечує обертання верхнього станка в горизонтальній площині. Вертикальне переміщення стволу здійснюється коливанням люльки з усією ствольною групою. Управління здійснюється підйомним та поворотним механізмами наведення. Також до верхнього станка приєднано механізм врівноваження.
Підйомний механізм секторного типу забезпечує кут встановлення стволу від -5о до +25о. З допомогою гвинтового поворотного механізму ствол може відхилятися вправо на 30о, а вліво – на 27о.
Прицільні пристрої встановлювалися на верхньому станку. Складалися з панорами та оптичного прицілу, що забезпечувало ведення вогню прямим наведенням та з закритих вогневих позицій. Під час війни застосовувалися оптичні приціли серії ПП-1/2, 2-кратного зближення з кутом зору 20о. У післявоєнний час було створено кілька зразків оптичних прицілів. На модифікацію гармати ЗіС-2Н (нічна) встановлювали інфрачервоні приціли АПНЗ-55 або АПН-57.
Лафет 57-мм гармати ЗіС-2 складався з нижнього станка, колісного ходу, станин. Основою лафета є основа нижнього станка, на якій встановлено верхній станок з люлькою та ствольною групою, закріплено станини.
Для гармат зразка 1941 року перших випусків були розроблені коробчасті станини. Згодом їх виготовляли з труб. А для гармати зразка 1943 року – тільки з труб. Станини приєднувалися до нижнього станка. Служили для переміщення гармати кінною тягою чи механічною і для опори при веденні вогню. При встановленні гармати в бойове положення – розводилися. На станинах закріплено буксирний пристрій, правила, сошники та інші пристрої.
Колісний хід складається з бойової вісі, коліс та механізму підресорювання з вимиканням його при розведенні станин під час встановлення гармати в бойове положення. Колеса застосували з шинами від автомобіля ГАЗ-АА (ММ) з модифікованими дисками. Шини гумові з губчастим наповненням.
Захисне щитове прикриття складається з кількох частин. Основний щит приєднано до верхнього станка і рухається разом з ним під час горизонтального наведення стволу. У щиті є отвір для стволу, люльки, накатника і для спостереження за цілями. Цей отвір прикривається рухомим щитом, прикріпленим до люльки. Нижнє захисне прикриття встановлено на бойовій вісі і відкидається при встановленні в бойове положення. Гармати ЗіС-2 зразка 1943 року пізнього випуску мають основний щит, що складається з основи та складальної верхньої частини.
Для гармати ЗіС-2 зразка 1943 року сконструйовано універсальний передок, що дозволяв буксирування як механічними засобами, так і кіньми. Також гармату могли транспортувати автомобілями чи тягачами без передка. У такому випадку швидкість по шосе могла досягати 60 км/г, а з передком – не більше 35 км/г.
Передок вміщав 24 заряди. Маса гармати у похідному положенні з передком досягала 1,9 т. 6 коней могли її переміщувати з швидкістю до 15 км/г.
ТТД 57-мм противотанковая пушка ЗиС-2 (1943) :
довжина стволу : 4160 мм ;
V0 бронебійних снарядів : 990 – 1270 м/с ;
максимальна дальність пострілу : 8400 м ;
бойова скорострільність : до 25 п./хв.;
маса гармати : 1050 кг у бойовому положенні.
| 
