Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » піхотна артилерія

57-mm QF 6-pounder

Ordnance QF 6-pounder

В. Б р и т а н і я

На початку Другої світової війни армія Великої Британії мала на озброєнні протитанкову гармату Ordnance QF 2-pounder калібру 40 мм. Проте, ще раніше виявилося, що броня танків у противників стає міцнішою і потрібно мати більш потужну гармату. Створення такої системи почали на королівському „Woolwich Arsenal“ 1938 року. Калібр підвищили до 57 мм.

Конструкторські роботи із створення артилерійської частини завершено у 1940 році. На відміну від 40-мм гармати, яку в бойове положення переводили з коліс на платформу, новий зразок вирішили встановити на класичний лафет. Робота над його розробкою затягнулася до 1941 року. До того часу англійська армія потерпіла поразку в Дюнкерку, втративши багато озброєння, і вела бойові дії у Африці. Для протитанкової оборони застосовували і польові гаубиці. Випуск Ordnance QF 6-pounder Mk.I впровадили у 1941 році після її прийняття на озброєння. У назві калібр вказується по британській системі за масою снаряда – 6 фунтів. Висока початкова швидкість снаряду забезпечувалася стволом у 50 калібрів. До кінця року виготовили не менше 200 одиниць. Але після того, як гармату вирішили встановлювати на танки, її балістичні можливості незначно погіршилися. Річ в тому, що для танків ствол вкоротити до 43 калібрів, а промисловість не могла одразу налагодити масове виробництво стволів двох типів і зупинилися на танковому. Завдяки цьому, у 1942 році вдалося випустити 17854 артилерійських частин.

Крім буксирних варіантів і танкових, стволи встановлювалися на самохідки (усього за роки війни – 185) та у варіанті для десантних підрозділів. А також – створену на основі стволу напівавтоматичну гармату для озброєння кораблів. Буксирних і десантних ЗС В. Британії отримали 1942 року дещо більше 4700 одиниць. Танковий варіант мав індекс Mk.III.

Нова система Ordnance QF 6-pounder Mk.II прийнята на озброєння на початку 1942 року. У квітні того ж року буксирний варіант гармати пройшов бойове випробування на півночі Африки. Слід сказати, що протягом 2 Світової війни промисловість Великої Британії вела виробництво протитанкових гармат 3 калібрів : 40, 57 і 76 мм. Після того як наростили виробництво „6-фунтовки“ та налагодили масове „17-фунтовки“, від виробництва „2-фунтовки“ відмовилися. Це дало змогу для виробництва стволів початкової довжини. Гармата отримала новий індекс Ordnance QF 6-pounder Mk.IV. Одночасно з цим провели модернізацію боєприпасів. Крім того, що збільшилася номенклатура, їх виробництво стало якіснішим, а потужність підвищили. Саме завдяки такому рішенню, англійська гармата не вступає радянській ЗіС-2, а за деякими параметрами навіть перевершує, хоч до цього часу багато джерел вказує що ЗиС-2 найкраща протитанкова гармата часів 2 Світової війни. Ствол Мк.4 оснастили дульним гальмом. Варіація гармати для танків мала індекс Mk.V.

Також гармати відрізнялися лафетами : базовий Mk.1, Mk.1A з зміненими віссю і колесами, спрощений для масового виробництва Mk.2, десантний Mk.3 для можливості перевезення гармати літаками.

Виробництво гармати у 1943 році було меншим за попередній рік – близько 16,5 тисяч ствольних груп. З них для буксирного і десантного варіантів – 7335. Виробництво 1944 року склало усього менше 2 тисяч одиниць. А у 1945 виготовили 286 гармат для десантників.

Крім того, збройні сили Великої Британії отримали із США за програмою ленд-ліз дещо більше 4 тисяч гармат, що виготовлялися там за ліцензією. Їх виробництво в США почалося у 1942 році. Це була копія англійської Mk.I, з стволом 50 калібрів без дульного гальма, яка у США називалася М-1.Гармату планували випускати тільки на експорт. Згодом американські зброярі провели кілька модернізацій. У варіанті М-1А3 її постачали власним збройним силам. Також американська гармата під час війни по ленд-лізу направлялася до Франції, СРСР та ще кількох країн.

Після війни гармату використовували довгий час як В. Британії, так і в кількох країнах світу. У тому числі в бойових діях. Наприклад, у війні в Кореї 1950-53 рр., Суецькій кризі 1956 року. Вона перебувала на озброєнні Республіки Корея (південна), Пакистану, Ізраїлю, Бразилії, Канади, Нідерландів, Ірландії.

Ordnance Quick firing 6-pounder Mark IV (II) / гармата скорострільна 6-фунтова марка 4 (2) – 57-мм буксирні артилерійські системи, призначені для протитанкової оборони. А також – для ураження легко броньованих і не броньованих транспортних засобів, легких оборонних споруд, вогневих точок, піхоти противника. Обслуга складалася з 6 осіб.

Ordnance QF 6-pounder Mk.IV (II) поступала на озброєння протитанкових полків піхотних і танкових дивізій. У кожній було 48 одиниць. Після того як почали поступати 76-мм гармати, були на озброєнні у протитанкових підрозділах піхотних батальйонів. У десантних частинах був окремий штат.

У армії США 57 mm Gun M1А3 поступали в протитанкові полки та у протитанкові взводи піхотних батальйонів. Десантні дивізії прийняли на озброєння у 1944 році англійську гармату в десантному варіанті.

Боєприпаси – унітарні набої 57×441R з снарядами різного типу. Бронебійні снаряди, створені у В. Британії та США, мали деякі відмінності. Застосовувалися бронебійні суцільні, підкаліберні кількох типів, у тому числі з піддоном, що відділявся у польоті. У обох країнах були створені осколкові снаряди, у США, крім того, – картечний. Бронебійні снаряди мали початкову швидкість 820 – 1219 м/с (зі стволом 50 калібрів) і на відстані 100 м могли пробити броню товщиною 88 – 142 мм. У гармати Мк.2 – показники були нижчими. Маса снарядів різного призначення становила від 1,42 кг до 3,3 кг.

Стволи усіх модифікацій QF 6-pounder нарізні. Довжина у Мк.2 становить 2450 мм, у Мк.1, Мк.4 і М-1А3 (США) – 2820 мм. Довжина нарізної частини – 2565 мм. Ствол Мк.4 оснащено дуловим гальмом 1-камерного типу.

Затвор автоматично закривається після того як боєзаряд потрапив у патронник і відкривається після пострілу. Затвор вертикальний клиновий.

Ствол встановлювався поверх люльки з противідкатним і накатним механізмами.

Для ведення стрільби застосовувався приціл № 22с.

Лафет гармати складався з нижнього станка на 2-колісному ходу, розвідних станин та верхнього станка з люлькою і механізмами наведення. Верхній станок обертається по нижньому так, що забезпечує вогонь в широкому секторі – 90^о. Вертикальне наведення здійснюється при куті стволу від -5^о – до +15⁰.

Щитове прикриття оригінальної конструкції. Нижній щит приєднано до нижнього станка. Внизу посередині щит має виріз для обертальної частини верхнього станка. Цей виріз закривається випуклим кожухом. З боків нижній щит має вертикальні виступи, що закривають обслугу при великому повороті стволу вбік. Ці виступи виготовлялися різної висоти. Верхній щит прикріплено до верхнього станка і обертається разом з ним. Бічні частини щита вигнуті назад, створюючи захист з боків.