Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » піхотна артилерія

40-mm QF 2-pounder

Ordnance QF 2-pounder

В. Б р и т а н і я

Протягом 1930 років провідні армії світу озброювалися протитанковими гарматами. Якщо в попередньому десятилітті для боротьби з танками призначалися кулемети крупного калібру, то тепер для цих цілей вони уже мали недостатню потужність. Проте і гармат, створених в 30 роки вистачило не надовго. Їх калібр 37, 40, 45, 47 мм також виявився слабким. Товщина броні танків різко зросла. І ці гармати протягом 2 Світової війни замінили на 57-, 75-, 76-, 88-, 100-мм та, навіть, 128-мм.

Британська армія отримала свій протитанковий артилерійський зразок напередодні Другої світової війни. Хоч розробка гармати проведена на початку 1930 років. Конструкторські роботи здійснили інженери компанії „Віккерс-Армстронг“. Зразок призначався для комерційних потреб.

У 1935 році англійське військове відомство прийняло рішення про оснащення армії 40-мм гарматою, уже створеною „Віккерс“. Її призначалося застосовувати як буксирну в артилерійських підрозділах та для озброєння легких і піхотних танків і бронемашин. 1936 року для армії Великої Британії почався випуск гармати. Через 2 роки вона були сформовані чи переформовані кілька частин і підрозділів озброєних нею.

У 30 роки минулого століття в артилерії В. Британії ще застосовували старі визначення (фунти) в назвах і калібрах. Тому зразок має таку назву – Ordnance QF 2-pounder. Калібр в міліметрах у назві не вказувався. Для англійського війська випуск гармати продовжувався до 1944 р. Хоч ще в кінці 1930 рр. було замовлено потужніші 6-фунтову (57-мм) та 17 фунтову (75-мм). З освоєнням їх виробництва і надходженням у війська, з 1942 року 2-фунтовою гарматою озброювати піхотні батальйони. Вилучати її з військ почали після завершення 2 Світової війни. Так само було і з озброєнням танків. У ході війни їх озброювали гарматами більшого калібру. А от у бронемашинах 2-фунтовки виявилися затребуваними найдовше.

Крім Великої Британії гармата перебувала на озброєнні у Австралії, Бельгії, Ірландії. Трофейними або тимчасово були озброєні війська Вермахту, Франції та кількох інших країн.

Всього було виготовлено не менше 12 тисяч примірників.

Конструкція Ordnance QF 2-pounder у порівнянні з її „однокласниками“ складніша. Однак, складність працювала на тактичні переваги. Лафет забезпечував ведення вогню довкола. Але маса гармати значно більша ніж в інших. Хоча для бою передбачити усе неможливо. І в деяких ситуаціях краще перемістити легку гармату на іншу позицію „на руках“, ніж вести вогонь з місця.

Під час доведення до виробництва та в його процесі зразок дещо змінювали. І технічно і технологічно. Виходячи з цього змінювалися індекси в позначенні, традиційно до англійської зброї (Mark / марка) : Mk.IX – Mk.X-B. Технічні зміни стосувалися більше конструкції лафета. Технологія виготовлення частіше змінювалася від воєнних реалій. Гармату або спрощували, або навпаки, деталі виготовляли з якісніших матеріалів, вищими технологією чи допусками. Гармати для бронетехніки мали окремі індекси.

Найбільш якісна модель буксирної гармати мала повну назву Ordnance Quick firing 2-pounder Mark X-A. Слово „Ordnance“ (Орднанс) означає : артилерія / гармата. Визначення „quick firing“ (QF) – скорострільна (у даному випадку – не автоматична). 2-pounder – 2-фунтова.

„Гармата скорострільна 2-фунтова Марка 10-А“ – буксирна артилерійська система. Калібр – 40 мм.

Боєприпасами служили набої 40×304R унітарного заряджання. У боєкомплект входили снаряди різних типів і призначення. Гільза прямої форми з легким звуженням. Метальні заряди застосовували стандартні або посилені.

Бронебійний снаряд з округлим вістрям виготовлявся, ймовірно, у перші роки застосування гармати. Потім був замінений на більш ефективні.

Навчальні набої застосовувалися з снарядами двох типів : з округлим вістрям і гостроконечні.

Осколковий снаряд мав масу 1,34 кг. Початкова швидкість становила трохи менше 700 м/с. Про застосування точної інформації не маю.

Бронебійний-трасуючий гостроконечний, масою 1,08 кг. Застосовувався із метальними зарядами 2 типів. Початкова швидкість – 792 м/с або 853 м/с.

Бронебійно-трасуючий гостроконечний снаряд з балістичним ковпачком. Маса – 1,22 кг.

Бронебійні підкаліберні двох типів застосовувалися з спеціальним адаптером. Їх маси становили 450 або 570 г. Початкова швидкість – 1280 та 1190 м/с, відповідно.

Броне-пробиття у підкаліберного снаряда під кутом 60^о на віддалі 457 м (500 ярдів) становило 54 мм, а у звичайного бронебійного – 37 мм при тих же параметрах.

Ordnance Quick firing 2-pounder має у назві визначення швидкострільна, що відноситься до роботи затвору. Тобто, під час пострілу скорочено час на заряджання, бо затвор закривається (при вкладанні патрона) і відкривається та екстрагує гільзу після пострілу автоматично. У гарматі Quick firing 2-pounder затвор клиновий, вертикальний.

Ствол встановлювався на люльку. У гармат моделей „IX“ ствол виготовлявся традиційним способом. У моделях „X“ був кованим. Довжина стволу в калібрах – 52. Довжина нарізної частини становить 1672 мм.

Противідкатно-накатний пристрій – гідравлічно-пружинний.

Прицільні пристрої протягом виробництва гармати змінювалися. Спочатку встановлювався оптичний приціл. Згодом – телескопічний.

Гармата складалася з двох великих частин – артилерійської та лафета. Артилерійська частина оберталася на лафеті. Наведення гармати у вертикальній площині забезпечувалося підніманням чи опусканням стволу під кутом -13^о – +15^о. По горизонталі – довкола. Верхня (артилерійська) частина оберталася на лафеті. Для спрямування в ціль служили ручки. Механізм горизонтального наведення мав перемикач швидкості, що забезпечувало більш швидке обертання чи більш точне.

Лафет гармати складався з 2-колісного ходу, платформи з трьома станинами (основна і дві складальні), щита і сидіння навідника. Колеса пневматичні.

При встановленні гармати в бойове положення вона опускалася на ґрунт платформою. Існувало два типи лафета – ранній і пізній.

Спочатку при переході в бойове положення колеса виважувалися вгору. Згодом – колеса знімали і висота гармати значно знижувалася.

Основна станина служила для опори гармати при стрільбі та її буксирування. На ній приєднано буксирний пристрій. Складальні станини у похідному положенні розміщувалися перед щитом по боках стволу. Розкладалися вниз-вперед.

Щитове прикриття складалося з кількох частин – основної, верхньої складальної та рухомої, яка закривала отвір для стволу в основній. До щита з обох боків приєднувалися ящики з ЗІПом. Крім того, позаду щита закріплювався один ящик з набоями, які використовували як НЗ чи в особливо напружених моментах бою.