37 mm Gun Model 3A1
С Ш А
Протягом 2 Світової війни збройні сили США застосовували протитанкові гармати різних калібрів : 37 мм, 57 мм та 76 мм.
37 mm Gun M-3 почала поступати у війська з 1940 року. На той час вона уже не відповідала вимогам протитанкової оборони. Особливо на європейському театрі війни, бо німецькі танки, основний противник, мали значно товщу броню ніж на початку розробки гармати. Але вона могла успішно боротися з танками перших моделей, створеними на їх основі САУ та різними бронемашинами. Проте, гармату активно застосовували проти німецьких та італійських військ у Африці та в Італії. При висадці у Нормандії влітку 1944 року американські війська уже мали більш потужні гармати.
У діях на Сході гармату продовжували активно застосовувати до кінця війни, адже броня японських танків була тоншою за броню німецьких танків.
Найменшими підрозділами озброєними 37-мм гарматою у сухопутних військах та морській піхоті США були протитанкові взводи піхотних батальйонів. У повітряно-десантних дивізіях гармати зводилися у роти в артилерійських батальйонах.
Після закінчення 2 світової війни М-3 була виведена з усіх підрозділів.
Протягом війни та після її закінчення гармата М-3 передавалася до інших країн. Китай був найбільшим користувачем гармати, отримавши близько 1700 одиниць. Інші країни значно менше : по кілька сотень чи десятків, або, навіть, 1 – 10. СРСР за програмою „ленд-ліз“ – 63.
1937 року комітет із озброєнь прийняв рішення про розробку 37-мм протитанкової гармати. За короткий час сконструйовано кілька варіацій ствольної групи та лафета. Наприклад, були варіанти затвору поршневої схеми та клинового горизонтального і вертикального. До кінця 1938 року проводили випробування різних комбінацій і прийшли до кінцевого результату.
37 mm Gun Model 3 була прийнята на озброєння та впроваджена у виробництво. З початку 1940 року гармата почала поступати у війська. Випуск ствольної групи проводило підприємство „Watervliet Arsenal“, а лафета – „Rock Island Arsenal“. Виробництво зупинено у 1943 році і до того часу всього випущено 18.702 одиниці. Впродовж виробництва конструкцію мала деякі зміни. У 1942 році – найбільш вагомі. Гармата отримала індекс М-3А1 після оснащення стволу дульним гальмом. Але такий варіант не виготовлявся, бо виявилося, що енергія відбою і так не значна, а ведення вогню шрапнельними снарядами мало бути небезпечним. Та все ж, індекс залишився, бо того ж 1942 року оновлення внесено у конструкцію лафета.
На базі польової гармати створено кілька зразків, що встановлювалися на техніку. Це були варіанти баштових установок для танків і бронеавтомобілів з стандартним або вкороченим стволом. Відкрите розміщення піхотної гармати на різній техніці. При цьому щит міг залишатися, а колеса знімалися.
„37 мм Ґан Модел 3“ – легка буксирна артилерійська система з ручним заряджанням. Призначена для протитанкової оборони безпосередньо в передовій лінії та підтримки піхоти.
Боєприпасами служать набої 37×223R унітарного заряджання.
Гільза пляшкової форми, проте різниця діаметру основної частини та дульця не велика. Гільза має невелику проточку та виступаючу закраїну. Патрон споряджався кількома типами бронебійних снарядів, осколковим, картечним та навчальним. Бойові снаряди були трасуючими. Снаряди, крім картечного, мали ведучі мідні пояски. Маса снарядів : бронебійних – 1,51 / 1,58 кг ; осколкових – 1,23 / 1,42 ; картечного – 1,58 кг.
Ствол „37-мм Модел 3“ з казенною частиною вкладався у люльку з противідкатним та накатним пристроєм. Казенна частина нагвинчувалася на зовнішню різьбу стволу. Канал стволу має 12 нарізів правого ходу. Крок нарізів – 25 калібрів. Довжина каналу становить 1980 мм.
Затвор – вертикальний клиновий.
Противідкатно-накатний механізм – пружинно-гідравлічний. Разом з люлькою та стволом закріплювався у верхньому станку.
Приціл оптичний, телескопічний. Розміщувався вище щита, що не сприяло захищеності навідника.
Лафет складається з нижнього станка, колісного ходу, станин та щитового прикриття.
Наведення по вертикалі та горизонталі здійснювалося з допомогою ручок. Крім того, можна було відключити горизонтальний механізм, щоб швидко перемістити ствол у потрібному напрямі. Невелика маса сприяла цьому. Кут горизонтального наведення – 60о. Вертикального : -10о – +15о.
Станини подвійні, розвідні, з сошниками.
Колеса з металевими дисками та надувними пневматичними шинами. При встановленні гармати у бойове положення колеса піднімалися і гармата опускалася на опори секторної форми.
Щитове прикриття вертикальне, частина його закріплювалася до верхнього станка, а частина до корпусу колісного ходу. Невелика висота всієї гармати та щита сприяли кращому маскуванню. Водночас обслуга мала слабкий захист.
Легка маса та пневматичні шини забезпечували буксирування гармати з швидкістю до 50 км/г різними транспортними засобами : від „Студебекера“ до „Вілліса“ та колісними БТРами M-3 Scout Car, гусеничними (типу М-4) і напівгусеничними тягачами М-2 – М-9.
Також – обслугою на полі бої вручну.
Обслуга мала у своєму складі 4 – 6 бійців.
ТТД 37 mm Model 3 :
довжина стволу : 2100 мм ;
початкова швидкість : 884 м/с ;
макс. дальність пострілу : 6900 м ;
прицільна дальність : 1000 м ;
ефективна дальн. осколковим снарядом : 457 м ;
бойова скорострільність : 25 постр./хв.;
маса : 450 кг ;
висота : 0,96 м ;
ширина 1,61 м ;
довжина повна 3,9 м.
| 
