107-мм пушка образца 1940 г. М-60
С Р С Р
Гармати калібру 107-мм застосовувалися у російській імператорській армії та РСЧА від 1910 до 1945 року. Це були кілька потужних та ефективних зразків але з деяких причин вони не стали масовими. Для дивізійної артилерії обрали калібр 76 мм, а 107-мм застосували в корпусній. Але більшу перевагу надали калібру 122 мм і для гармат і для гаубиць.
Розробку першої гармати калібру 107 мм було замовлено відомій на той час французькій фірмі Шнейдера. Проте, в той час калібр вимірювали в дюймах і лініях і зразок іменували як „42-лінійна“. Точний калібр – 106,7 мм.
Конструкторські роботи проводилися на початку 20 століття. У 1909 році в Росії почалися порівняльні випробування даної розробки і німецького зразка Круппа. Перевагу надали системі Шнейдера.
1910 року зразок прийнято на озброєння російської армії як „42-линейная полевая тяжелая пушка обр. 1910 г.“. Постачання у 1911-17 роках проводила фірма Шнейдера. З 1914 року випуск розгорнуто і в Росії. Загалом, до кінця 1 Світової війни гармату виготовляли на трьох російських заводах. Після створення РСЧА гармату прийняли на її озброєння як „107-мм полевая пушка обр. 1910 г.“. Потім ГАУ присвоїло їй індекс 52-П-422. Із трьох заводів, випуск продовжили на одному, а з 1927 року розгорнули на новому в Пермі. Усього російська і радянська армії отримали французьких та російських гармат більше 800 одиниць.
У середині 1920 років військове керівництво СРСР прийняло рішення про модернізацію багатьох зразків озброєння : артилерійського і стрілецького. Цьому рішенню підлягав і 107-мм зразок. Модернізацію було завершено 1930 року і гармату знову прийняли на озброєння з назвою „107-мм пушка обр. 1910/30 гг.“. ГАУ надало їй індекс 52-П-423.
Говорячи сучасною мовою, це була глибока модернізація. Переробці підлягли майже всі вузли. А головне – модернізовано і боєприпаси. Вони стали роздільного заряджання з посиленим метальним зарядом , а патронник стволу подовжено. Ствол також подовжили. Ці дії були спрямовані на підвищення дальності пострілу. Для зменшення енергії відбою на ствол встановили дулове гальмо щілинного типу.
Боєприпасами у гармати зразка 1910 року були заряди з осколково-фугасним та шрапнельним снарядами. Для гармати 1910/30 рр. крім того введено фугасний снаряд.
Лафет застосовувався одного типу – зразка 1910 року. Він мав дерев’яні колеса, 1-брусну станину. Механізм вертикального наведення секторний. Забезпечував кут встановлення стволу від -5 до +37 градусів. Наведення по горизонту з допомогою бойової вісі. Кут наведення – 6 градусів.
Обслуга обох гармат складалася з 6 гармашів.
Частину гармат зр. 1910/30 рр. було виготовлено повністю протягом 1931 – 1935 років, а частину шляхом модернізації попередніх зразків. Всього застосовували близько 630 одиниць нового типу.
ТТД 107-мм пушка 1910 г. // 107-мм пушка 1910/30 гг. :
довжина стволу : 2987 мм // 4054 мм ;
V0 снарядів : 570 – 580 м/с ;
максимальна дальність пострілу : 11950 м // 16130 м ;
бойова скорострільність : 6 п./хв.;
маса гармати похідна : 2940 кг // 3000 кг.
Модернізована 107-мм гармата 1930 року на середину 1930 років уже не відповідала вимогам часу. Головним чином через застарілий лафет з колісним ходом. У той час артилерії планували перевести на механічну тягу. Також ішли розробки нової дивізійної гармати для заміни системи 1902 року. Спочатку планували перейти з калібру 76 мм на 95 мм. Зрештою, зупинилися на калібрі 107 мм. Цьому сприяло перш за все освоєне виробництво боєприпасів даного калібру. Проте, завдання на повну заміну 76-мм дивізійних гармат уже не ставили. Можливо причина була у недостатній механізації РСЧА. А подібну систему переміщувати слід було потужними тягачами. Зразку відводилася особлива роль у артилерійському озброєнні.
Тактико-технічні вимоги на створення гармати були передані заводу-розробнику № 172 у 1938 році. Слід сказати, що протягом 1938-41 рр. інші КБ також проводили конструювання 107-мм систем але з тих чи інших причин вони залишилися дослідними.
Конструкторське бюро заводу № 172 очолював Федір Федорович Петров, один з найбільш відомих радянських конструкторів артилерійських систем. У кінці 1939 року почалися заводські випробування відразу трьох створених варіантів гармати. Вони мали робочі індекси М-25, М-45 та М-60. Останній варіант і став основним. За індексом М-60 гармата найбільш відома, хоч у офіційній назві такого позначення немає. У грудні дослідний зразок М-60 передали на полігонні випробування, які завершилися у квітні 1940 року. Виявлені недоліки усували до осені того ж року. У жовтні провели армійські випробування і систему прийнято на озброєння з назвою „107-мм универсальная дивизионная пушка большой мощности обр. 1940 г.“. Індекс ГАУ – 52-П-425. Отже, планувалося мати на озброєнні універсальну артилерійську систему для підсилення артилерії різного типу в стрілецьких дивізіях. Цілі могли бути будь-які в зоні досяжності. Гармата могла ефективно боротися з будь-якими танками і САУ Вермахту, що перебували на озброєнні, і тими, що з’явилися згодом. Далекобійність системи дозволяла вести артилерійські дуелі. Потужний снаряд був ефективним і для знищення укріплень та складів, і при стрільбі по піхоті противника та не броньованій техніці.
Конструкція гармати була сучасною. Проте, М-60 не могла мати помітного впливу на хід бойових дій. Причина цього – зовсім незначна кількість виготовлених. У 1940 році виробництво розгорнули у Новочеркаську на заводі № 352. У другій половині 1941 року, в зв’язку з підходом фронту, випуск зупинили. Завод планували евакуювати але не встигли. Тобто, виробництво у тилу відновити було неможливо. У 1941 році виробництво М-60 почали і в Пермі на заводі № 172. Але після початку війни завершили на користь інших систем. Точна кількість виготовлених 107-мм гармат зразка 1940 року не відома. Оцінюється в близько 130 одиниць. За даними штатів артилерійських підрозділів оцінити не можливо. Бо в штатах знаходилися і гармати зразка 1910 та 1910/30 років, які облікували разом.
Відновлення виробництва гармати планували у 1943 році. Але цьому завадили такі причини : відсутність місця виробництва і технологічного оснащення ; складність конструкції, у тому числі і при виготовленні стволів ; відсутність достатньої кількості бронебійних снарядів ; недостатня кількість тягачів.
Кількості гармат, виготовлених до початку війни, не вистачало для формування артилерійських підрозділів у стрілецьких дивізіях. Станом на 1941 рік М-60 перебували в полках артилерійських бригад протитанкової оборони. Протягом війни з них, разом з попередніми зразками, формували окремі дивізіони. Згодом 107-мм гармати перебували на озброєнні артилерійських полків стрілецьких корпусів. У цій якості властивості гармати проявилися б з кращого боку. Але в другій половині війни їх залишилося кілька десятків. Кількість гармат М-60, що дійшли до кінця війни, не відома. Значно більше було гармат зразка 1910 та 1910/30 рр.
„107-мм універсальна дивізійна гармата великої потужності зразка 1940 р.“ – буксирна польова і протитанкова і артилерійська система. Конструкція класична, з введенням притаманних важкій артилерії вузлів. У першу чергу це стосується ствольної групи.
Боєприпаси для гармати створювалися спеціально. Але могли застосовуватися снаряди від старіших 107-мм гармат. Заряджання роздільне. Метальний заряд складався з основної частини і двох додаткових. Номенклатура снарядів була широкою але частина з них у малій кількості.
ОФ-420 – далекобійна осколково-фугасна граната, створена для М-60. Корпус стальний. Маса снаряда – 17,2 кг, а ВР – 2,12 кг.
ОФ-420У – осколково-фугасна граната, створена для М-60. Маса 17,4 кг. Маса ВР – 2,01 кг.
Ф-420У – фугасний снаряд, створений для М-60. Маса снаряда 16,54 кг, а ВР – 1,8 кг.
Ф-422Л, -422К, -422М – фугасні снаряди, створені для попередніх систем. Маса снарядів – близько 16,4 кг, а маси ВР складали 1,54 – 1,7 кг.
Ш-422 – шрапнельний снаряд масою близько 17 кг.
Ш-422Т – шрапнельний снаряд з трубкою Т-6. Маса снаряда – 16,44 кг.
Б-420 – бронебійно-розривний снаряд. Маса снаряда – 18,71 кг, вибухової речовини – 0,44 кг. На віддалі 100 м пробивав 137 мм броні під прямим кутом зустрічі. На віддалі 3000 м пробивала 92 мм під прямим кутом і 75 мм при куті зустрічі 60 градусів.
З-420 – запалювальний снаряд з термітним сегментним наповненням. Маса запалювальної речовини – 1,6 кг. Маса снаряда – 17,2 кг. Дальність стрільби – 11400 метрів.
З-420 – запалювальний снаряд із запалювальною речовиною на основі електрону. Маса снаряда – 16,37 кг.
Д-422У – димовий снаряд масою 16,37 кг.
Також було створено кілька типів снарядів з хімічним наповненням (зброя масового ураження).
„107-мм универсальная дивизионная пушка обр. 1940 г. (М-60)“ складалася з ствольної групи, механізмів наведення з прицілом, люльки з противідкатним і накатним механізмами, лафета і захисного щита.
Ствол-моноблок вкладався у кожух, довжиною врівні з люлькою. Ствол розміщувався поверх люльки з противідкатним механізмом. Накатник встановлено зверху стволу. Канал стволу довжиною 4470 мм.
Для зменшення довжини системи у похідному положенні ствол відтягувався назад.
Казенник нагвинчувався на задню частину стволу. Затвор поршневий.
Накатний механізм гідропневматичний. Відкатний – гідравлічний. Довжина відкату могла регулюватися.
Механізм вертикального наведення стволу секторний. Забезпечував кут стволу від -4,5 до +45 градусів. Гвинтовий механізм забезпечував горизонтальне наведення в секторі 60 градусів. Механізм врівноваження подвійний.
107- мм гармата 1940 р. М-60 мала лафет з гумовими пневматичними колесами. Застосовувалася з передком, колеса якого мали гумові шини.
Підвіска гармати на поперечній листовій ресорі. Підресорювання вимикалося при встановленні в бойове положення. При переміщенні на коротку віддаль ствол гармати можна було не встановлювати в заднє положення, а підресорювання не вмикати. Швидкість буксирування при цьому не повинна перевищувати 7 км/г.
Швидкість буксирування по-похідному по гарній дорозі – до 35 км/г.
Станина подвійна, розвідна.
Нижня половина захисного щита розміщена вертикально, а верхня з нахилом назад.
Обслуга гармати 107-мм гармати М-60 складалася з 8 бійців.
ТТД 107-мм полевая пушка 1940 г. :
довжина стволу повна : 4605 мм ;
V0 снарядів : 730 – 740 м/с ;
дальність ефективного пострілу по броне-цілях : 3000 м ;
максимальна дальність пострілу : більше 18300 м ;
бойова скорострільність : до 7 п./хв.;
маса гармати бойова : 4000 кг ;
маса гармати похідна : 4300 кг ;
довжина гармати : 8085 мм.
| 
