100-мм пушка БС-3 образца 1944 г.
С Р С Р
У 1942 році німецька армія почала отримувати важкий танк Pz.6 „Тигр“, а згодом – Pz.6 „Королівський Тигр“ та новий середній танк Pz.5 „Пантера“. Також на озброєння почали поступати САУ з новими протитанковими 75-мм та 88-мм гарматами Радянська армія на той час не мала ефективних артсистем для боротьби з ними. 45-мм гармати не справлялися достатньою мірою навіть з танками довоєнної розробки. Пробивна здатність їх снарядів була ефективною на порівняно невеликій дистанції. 76-мм дивізійні гармати не були розраховані на протидію наступаючим танковим лавинам. Створена 57-мм гармата у 1941 році була знята з виробництва на користь польових систем. У тому числі і для новоствореної дивізійної 76-мм ЗіС-3, яка могла боротися і з танками.
Інформація про нові танки Вермахту повернула військове керівництво СРСР до питання розробки нових протитанкових гармат. Перш за все, у виробництво вирішили повернути 57-мм ЗіС-2, але й вона не встигла до Битви на Курській дузі, де німці масово застосували оновлені танкові дивізії. Високою ціною їх зупинили. Але до кінця війни ще були тисячі кілометрів і 2 роки. Тож, враховуючи досвід німецьких конструкторів і англійських та американських, які розробляли 75 – 88 мм протитанкові гармати, зосередилися на 100-мм калібрі. Причиною цього було не „обскакати“ противників та союзників, а наявність уже освоєних у виробництві боєприпасів, що застосовувалися у корабельній артилерії. Тим більше, унітарного заряджання, що забезпечувало достатню скорострільність.
Вважається, що цей задум належить видатному конструктору Василю Грабіну. Так вперше у сухопутній артилерії з’явився калібр 100 мм, що у світі не має розповсюдження. Найбільш ближніми „родичами“ є 90-, 105- та 107 мм. Лише радянські зброярі надали йому перевагу. Після війни він на кілька десятиліть став основним танковим (Т-54, Т-55), а на заміну БС-3 створили МТ-12.
Отже, 1943 року почали розробку нової системи, яку в тому ж році і завершили. Конструювання здійснювало Центральне артилерійське конструкторське бюро під керівництвом В. Грабіна. Головним зброярем проекту С-3 був О. Хворостін. Конструювання вузлів проводили Грибань, Ласман, Калєганов, Шишкін. З початку 1944 року розробку передали на випробування, які успішно завершили.
7 травня 1944 року систему прийняли на озброєння з назвою „100-мм полевая пушка образца 1944 года (БС-3)“. ГАУ присвоїло індекс 52-П-412. У назві „польова“ означає, що гармата не тільки протитанкова, а має широке застосування. Літера „Б“ до назви проекту додана, бо виробництво запланували здійснювати на ленінградському заводі № 232 „Більшовик“, вироби якого індексувалися з даною літерою. Невдовзі ЦАКБ передав документацію на завод, де гармату впровадили у виробництво. Також виробництво розгорнули на заводі № 7 „Арсенал“. У серпні 1944 року гармата почала поступати у РСЧА. До кінця року заводи виготовили 341 одиницю. Скільки до дня Перемоги – точно невідомо (іноді вказується „400“, що здається неправдоподібно). Завод „Арсенал“ нарощував об’єм, а „Більшовик“ зменшував. За 1945 рік армія отримала 1140 гармат. Протягом 1946 року завод № 232 виробив лише 250 зразків, а № 7 „Арсенал“ – більше тисячі. З 1947 року випуск гармати здійснював тільки „Арсенал“. Виробництво було різко скорочено і до повного завершення у 1951 році, виготовлено 1070 штук. А всього у 1944 – 1951 рр. заводи випустили більше 3800 гармат. За іншими даними – 4 тисячі.
Гармата була основною протитанковою артилерійською системою. Безвідкатні гармати могли боротися з танками на значно меншій віддалі. Протитанкові ракетні комплекси могли вступати в бій з танками також на ближче ніж БС-3. Але у той час на озброєння передових армій світу почали поступати танки наступного покоління із значно посиленою бронею. З ними могли боротися тільки кумулятивними. Навіть підкаліберні не могли пробити лобову броню М-60, модернізованого М-48 чи британського „Чіфтена“.
У 1961 році на озброєння в СРСР прийнято наступницю БС-3 – Т-12, також 100-мм але з гладким каналом стволу. На початку 1970 рр. її модернізували і з назвою МТ-12 перебуває на озброєнні до цього часу.
Під час 2 Світової війни у РСЧА БС-3 поступала на озброєння артилерійських бригад танкових армій, у гвардійські, Резерв Ставки. А також у артилерійські підрозділи стрілецьких корпусів. У післявоєнний час – згідно з штатною організацією. Після розпаду СРСР гармати отримали мабуть усі колишні республіки. До цього часу гармата офіційно перебуває на озброєнні ЗС Російської Федерації – у єдиній такого типу 18 кулеметно-артилерійській дивізії на Курильських островах. Також відмічено застосування в боях на Кавказі.
Зараз їх застосовують російсько-терористичні підрозділи у війні з Україною.
У кількох колишніх республіках СРСР, в першу чергу тих, що вступили в НАТО, гармату зняли із озброєння. На даний час БС-3 перебуває на озброєнні в Киргизії.
Уже після завершення виробництва, БС-3 пройшла не значну модернізацію : у боєкомплект вводили модернізовані заряди та замінювали приціли на більш сучасні. Також ввели нічний приціл. Незважаючи на те, що на озброєнні перебували більш потужні протитанкові гармати, на початку 1980 років для БС-3 створено сучасний керований снаряд.
Протягом 1945 – 1990 років гармату постачали усім арміям країн Варшавського Договору (Болгарія, Польща, ЧССР, Німецька ДР, Румунія, Угорщина). Наприклад, польське військо почало отримувати їх ще 1949 року. На даний час БС-3 перебуває на озброєнні у Болгарії.
Із країн соціалістичного табору їх мали або ще мають на озброєнні Північна Корея, Монголія, В’єтнам, Китай, можливо Куба. Гармату постачали до Індії, ще кількох країн Азії та Африки, де до цього часу їх мають на озброєнні Ємен, Мозамбік. А також в Кіпрі, Нікарагуа.
На початку Війни за Незалежність (2014 р.) у Збройні Сили України почали постачати гармати БС-3, раніше зняті із озброєння та заскладовані.
Чи залишаються БС-3 на озброєнні зараз, точно не відомо. Більш за все, що так, у навчальних підрозділах, на полігонах тощо. Адже війська ЗСУ в зоні АТО застосовували і більш „раритетні“, як новіші, так і старіші зразки. Серед артилерії – 76-мм ЗІС-3, 85-мм Д-48, 203-мм Б-4.
„100-мм польова гармата зразка 1944 р. (БС-3)“ – універсальна артилерійська система, призначена для боротьби з броньованою та не броньованою технікою, знищення польових укріплень, ведення вогню по амбразурах довготривалих оборонних точок (ДОТах), ведення контр-батарейної боротьби, знищення позицій, складів, піхоти противника на відкритій місцевості та в укріпленнях.
Застосовували БС-3 і у вуличних боях.
100-мм полевая пушка БС-3 – буксирна польова і протитанкова гармата, сконструйована за класичною схемою. Складається з ствольної групи, люльки з притивідкатним та накатним механізмами, прицільних пристроїв та лафета. У конструкції застосовано кілька оригінальних або новаційних рішень.
Створення гармати почали, виходячи з того, що були наявні освоєні промисловістю боєприпаси потрібного калібру. Ствол гармати очевидно конструювали спеціально, враховуючи конструкцію корабельної артилерійської системи.
Ствол виготовлявся як моноблок. До нього приєднувалася казенна частина із затвором та іншими вузлами. Дульна частина стволу закінчувалася дуловим гальмом. Повна довжина стволу – 59 калібрів. Довжина нарізної частини – 4630 мм, або 53,5 калібрів. У каналі стволу 40 нарізів. Дульне гальмо 2-камерне, його ефективність досягає 60 %.
Висота лінії вогню – 1010 мм.
Затвор клиновий вертикальний. Працює автоматично. Тобто, закривається при вкладанні боєприпасів у патронник і відкривається після пострілу та екстрагує гільзу. У початковій серії додаткових пристроїв не було. Потім ввели пристрій повторного зведення ударника та запобіжник від небажаного пострілу при не закритому затворі.
Боєприпасами служили унітарні заряди створені на основі гільзи 100×695R від палубної установки Б-34. Цікаво, що у боєкомплект БС-3 входили і морські заряди. Протягом застосування боєзаряди змінювали шляхом модернізації.
УО-412 – заряд від корабельної гармати із осколковою гранатою О-412. Маса снаряда становила 15,94 кг. Початкова швидкість – 898 м/с.
УОФ-412 – заряд зразка 1944 року з осколково-фугасним снарядом ОФ-412 масою 15,6 кг. Заряд ВР становив – 1,46 кг. Маса усього заряду – 30,2 кг. Початкова швидкість – 900 м/с.
УОФ-412У оснащувався метальним зарядом зменшеної потужності. Снаряд ОФ-412. Маса усього заряду становила 27,1 кг. Початкова швидкість – 600 м/с. 3УОФ10 – заряд, створений у 1980 роки, з осколково-фугасним снарядом ОФ-32. Маса снаряда становила 15,6 кг, а маса ВР – 1,7 кг.
УБР-412 – заряд з бронебійно-вибуховим трасуючим снарядом БР-412 з гострим вістрям. Маса ВР складає 65 г, снаряда – 15,88, а усього заряду – 30,1 кг. Початкова швидкість – 597 м/с. Дальність прямого пострілу по цілі висотою 2 метри – 1040 м. На віддалі 500 м снаряд пробивав 125 мм броні під кутом 60о. На 3000 метрах – 60 мм, а під кутом 90о – 75 мм.
УБР-412Б – заряд з бронебійно-вибуховим трасуючим снарядом БР-412Б. Снаряд мав тупе вістря з балістичним наконечником. Маса заряду, снаряда та ВР та інші дані такі ж як і в БР-412. На 500 м при куті зустрічі 60о пробивав 130-мм броню, а під кутом 35о – 73 мм. На відстані 3000 м снаряд міг пробити 85 мм броні під кутом 60о, а 105 мм під кутом 90о.
УБР-412Д – заряд з бронебійно-вибуховим трасуючим снарядом БР-412Д. Снаряд мав тупе вістря з балістичним і бронебійним наконечниками. На віддалі 500 м під кутом 60о пробивав 150-мм броню, а під кутом 90о – 200 мм. На відстані 3000 м – 125 мм і 100 мм, відповідно.
ЗУБМ6 – заряд з бронебійним підкаліберним снарядом ЗБМ8, масою 5,7 кг. Під прямим кутом вражав 290-мм броню на віддалі 2000 м. А при куті зустрічі 30о – 80 мм на тій же віддалі. Також застосовували заряд ЗБМ11 із снарядом ЗБМ25.
ЗУБК4 – заряд з кумулятивним снарядом БК5М. Вражаюча здатність під кутом зустрічі 30о – 180 мм, а під прямим кутом – 390 мм. Також застосовувався кумулятивний снаряд ЗБК17 в заряді ЗУБК9.
Дія снарядів різного типу могла виводити танк із строю, навіть без пробиття броні. Удар масивного і швидкісного снаряда призводив до розколювання внутрішньої поверхні броне-листів і утворення осколків, відбивання внутрішнього обладнання, якими уражалися члени екіпажу.
Також у боєкомплект входили заряди з димовими снарядами та іншими допоміжними.
У 1981 році в СРСР для озброєння танків Т-55 та Т-54 з 100-мм гарматами прийняли комплекс 9К116-1 „Бастіон“. Це керована ракета, що вистрелюється через ствол з допомогою звичайної гільзи та спеціального заряду. Комплекс застосовували і для стрільби з БС-3. Він складається із заряду ЗУБК10 з ракетою 9М117, апаратури управління „Волна / Хвиля“, 2-канального день-ніч прицілу та електрообладнання. Супровід ракети і її управління здійснюється лазерним променем.
Бойова частина кумулятивна. Дальність дії – до 4000 м. Пробивна здатність – до 600 мм, враховуючи проти-кумулятивний екран. Ракета вистрелювалася з початковою швидкістю до 500 м/с. На траєкторії рухалася власним реактивним двигуном з швидкістю 370 м/с. Максимальний час польоту становить 13 секунд. Маса заряду – 27,5 кг, маса ракети – 17,6 кг.
Ствол встановлюється на люльку. У ній розміщуються циліндри гідравлічного противідкатного та пневматичного накатного механізмів. Довжина відкату може регулюватися.
Гармата БС-3 комплектувалася панорамним прицілом С-71А-5 та оптичним ОП1-5 для стрільби прямим наведенням. У післявоєнний час їх вдосконалили. Також у комплект ввели нічний приціл АПН-2-5.
Для наведення по горизонталі в секторі 58о служив механізм гвинтового типу. Механізм вертикального наведення секторний, забезпечував нахил стволу від -5 до +45 градусів.
Механізм врівноваження гідропневматичний.
Станини лафета приєднувалися до нижнього станка. У станку розміщено торсіонна підвіска коліс, яка вимикалася при розведенні станин у бойовому положенні. Станини коробчасті, з сошниками та буксирним пристроєм.
„100-мм польова гармата БС-3 зр. 1944 р.“ має суцільний захисний щит, який встановлено з нахилом у вертикальній площині. Боковини щита встановлено також під кутом. Отвір у щиті для стволу і люльки прикрито додатковим щитком. Також є фото з нижнім щитом, встановленим на вісі колісного ходу.
Передок для системи не створювали. Зважаючи на масу, буксирування гармати та перевезення боєкомплекту розраховувалося на застосування механічної тяги. Колеса лафета повинні були витримувати значне навантаження. З різних причин вирішено встановити спарки від автомобіля типу ГАЗ-ММ (АА). У післявоєнний час їх замінили очевидно колесами від ГАЗ-51/53. По бездоріжжю буксирування можна здійснювати з швидкістю до 10 км/г. По шосе – до 50 км/г. Кліренс – 330 мм.
Під час 2 Світової війни буксирувати гармату призначалося гусеничними тягачами чи тракторами, бо навіть автомобіль US6 Studebaker не завжди міг справитися. Кращими були гусеничні тягачі радянської розробки або гусеничні чи напів-гусеничні „ленд-лізівські“. З радянських кращим у воєнні та перші післявоєнні роки був Я-12. Потім – АТ-П, АТ-Л та інші гусеничні тягачі розробки 1945 – 1950 років. Протягом останніх років застосування – МТ-ЛБ. З автомобілів – ЗіС-151 та наступні, що поступали на озброєння. в арміях інших країн застосовувалися тягачі радянського виробництва або вітчизняного.
Обслуга 100-мм БС-3 складалася з 6 – 8 гармашів.
Час розгортання з маршу у бойове положення – до 2 хвилин.
ТТД 100-мм полевая пушка БС-3 1944 г. :
довжина стволу повна : 5960 мм ;
V0 бронебійних снарядів : 900 м/с ;
дальність прямого пострілу : 1000 – 1200 м, залежно від снаряда ;
максимальна дальність пострілу : більше 20000 м ;
бойова скорострільність : до 10 п./хв.;
маса гармати : 3650 кг ;
довжина гармати : 9370 мм.
| 
