Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » патрони крупнокаліберні

28/20×188R

28 / 20 × 188R Panzergranatpatrone Mauser

Н і м е ч ч и н а

Унікальні системи озброєння були сконструйовані німецькими інженерами для Вермахту. Основа задуму полягає у застосуванні стволів з конічним каналом, що звужується від казенної частини до дульної. На озброєння у 1941 році були прийняті дві системи даної схеми. Вони різнилися калібром, випускалися серійно і застосовувалися на радянсько-німецькому та африканському фронтах.

За характеристиками обидві належать до артилерійських систем : колісний лафет, станини, щит, маса, калібр.

Одна з таких систем поступала на озброєння піхотних та десантних підрозділів під назвою Schwere Panzerbüchse 41 (важка протитанкова рушниця). Інша – на озброєння артилерійських підрозділів з назвою Panzerabwehrkanone 41 (протитанкова гармата). Принцип роботи такого стволу – більш ефективне використання енергії порохового заряду.

Сама ідея народилася задовго до розробки даних систем. Ще у 1903 році німецький винахідник Карл Пуфф запатентував схему конічного стволу та кулі для гвинтівки.

У 20^-ті роки минулого століття ідею розвинув інший німецький інженер – Герман Ґерліх. Його роботи також стосувалися ручної вогнепальної зброї. Куля калібру 7 мм досягла початкової швидкості 1700 м/с.

Подібні роботи проводилися також у Радянському Союзі та Франції.

У 1939 році фахівці компанії Mauser-Werke AG почали активні роботи над цією проблемою. Але збільшивши калібр у 3 і 4 рази відповідно до кінця стволу та початку (20 і 28 мм) для протитанкової „рушниці“ та у 4 і 6 разів (28 і 42 мм) для протитанкової гармати. Постріл з такої зброї здійснювався снарядом з поясками. Діаметр основи снаряду дорівнював вихідному калібру, а діаметр поясків – початковому. При рухомі снаряду пояски сплющувалися, не пропускаючи порохові гази між самим снарядом та стінками стволу.

Також було створено кілька систем більшого калібру і проводилися роботи над вкладними стволами з конічним каналом. Тобто у ствол гармати великого калібру запресовували конусну вставку. Постріл проводився звичайною гільзою із снарядом з поясками.

1940 року система „патрон-зброя“ калібру 28/20-мм були готові для випробовувань і в цьому ж році були прийняті на озброєння з висновком про усунення деяких недоліків. У лютому 1941 року Panzerbüchse 41 з патроном 28/20×188R Panzergranatpatrone 41 почали поступати у війська.

Було створено кілька варіантів набоїв але тими, що застосовувалися на фронті були Panzerbekämpfung (бронебійний) та Sprenggranatpatronen (розривна граната). Бронебійний снаряд мав високу швидкість а його пробивна дія посилювалася вольфрамовим сердечником. Серед піхотного озброєння ця система була найефективнішою.

Випуск патронів і гвинтівки-гармати продовжувався до вересня 1943 року. Зупинка випуску була з економічних причин. Головна – відсутність достатньої кількості вольфраму. А осколкова граната (зважаючи на калібр) була малоефективною, тим більше випуск самого стволу обходився дорого. Проте гармату s.Pz.B.41 застосовували до повної поразки Німеччини. В тому числі її встановлювали на кілька типів бронетехніки. (детально про гармату див. у розділі „Піхотна артилерія“)

Гільза патрону пляшкової форми із закраїною. Виготовлялася з латуні. Снаряд всаджувався у гільзу по верхній поясок.

Снаряди бронебійний і осколковий відрізняються зовні формою головної частини.

Маса бронебійного снаряда – 131 г, сердечник виготовлений з карбіду вольфраму важив 50 г і вставлявся у стальний піддон. Зверху сердечник закривався балістичним наконечником із магнієвого сплаву. Піддон і наконечник скручувалися на різьбі.

Маса осколкового снаряда – 93 грами. Запал розміщувався у головній частині. Маса вибухової речовини – 5 грамів.