М І Н О М Е Т И
Характеристика конструкцій
Міномети усіх типів розрізняють за кількома параметрами.
За типом міни. У класичних системах міна є каліберною. У бомбометах боєприпаси можуть бути стержневого типу або указнозарядних – як снаряди класичної артилерії. У перших, ствол має порівняно невеликий калібр для встановлення стержня, або, як у Granatenwerfer 16, надягання хвостової частини міни на ствол.
Конструкція класичної міни зумовлює особливості мінометів : розміщення метального заряду в міні чи на ній (найчастіше – поєднуються). Тобто, міни складаються з двох частин – бойової та метальної. Метальна частина складається з хвостовика з стабілізатором. У хвостовику розміщується метальний заряд. Довкола хвостовика або на перах стабілізатора можуть встановлюватися додаткові заряди. Від їх кількості залежить дальність пострілу. Початковий етап пострілу проходить у хвостовій частині міни. Порохові гази крізь отвори у хвостовій частині вириваються у ствол і створюють тиск необхідний для вистрілювання міни. Якщо встановлено додаткові заряди, то об’єм порохових газів, тиск у стволі і початкова швидкість міни збільшуються.
Основний метальний заряд найчастіше виготовлено з гільзи стрілецької зброї – металевої або металево-паперової. Остання – це мисливський набій чи, в деяких випадках, сигнальні патрони (ракетниці). Тобто – застосовуються холості патрони нарізної чи гладко ствольної стрілецької зброї. Ініціатором пострілу виступає штатний капсуль.
Форма міни може бути різною. Міни радянських мінометів мають краплеподібну форму, тому склався такий погляд, що це є класичною формою. У зарубіжних мінометів міни можуть мати циліндричну форму з стабілізатором на трубці, із округленою чи конусною головною частиною чи й плоскою.
За призначенням мін. Міномети були створені для знищення укріплень противника та боротьби з піхотою. Тому найбільш розповсюдженими їх боєприпасами є міни осколкової чи фугасної дії. Частина мінометів була створена для ураження противника отруйними речовинами, тому міни мали відповідну „начинку“. За весь час розвитку мінометів популярними є димові та освітлювальні міни. Також – запалювальні. У останні десятиліття номенклатура боєприпасів розширилася. З’явилися кумулятивні міни для враження танків у верхню частину. З останніх розробок – керовані міни. Вони вистрілюються на певну висоту і переводяться в режим горизонтального польоту. Після виявлення цілі спрямовуються на неї. Є міни кориговані. Вони на кінцевій частині траєкторії спрямовуються на ціль лазерним променем чи іншим сучасним способом.
Калібр. Міномети створені під час 2 Світової війни та після неї мають не значну різноманітність калібрів. Серед легких : 50, 51, та 60 мм. Середні : у СРСР 82 мм, зарубіжні – 81 мм. Важкі : 107, 120, 160, 240 та 420 мм.
Стволи. З гладким каналом або нарізні. Останні найбільше застосовуються у мінометах великого калібру (107 – 120 мм) і вони мають велику масу та відносяться до перевізних і самохідних.
Як правило, ствол складається з двох частин : труби та казенника.
Частина мінометів, переважно перших розробок, має класичне артилерійське заряджання із затвором. Також подібну схему мають окремі розробки, наприклад, універсальні – радянська НОНА та французькі LR фірми „Брандт“.
Конструктивні схеми.
„Уявний трикутник“ застосовується в переважній більшості мінометів. Кутами цього 3-кутника є : місця з’єднання стволу з опорною плитою, стволу з сошкою та точка опори сошки на ґрунт ; а сторонами : ствол, сошка та відстань між точками опори сошки і стволу.
Глуха плита – схема, де ствол та інші вузли прикріплені до опорної плити. Для горизонтального наведення застосовують два способи : механізми закріплені на основі, що обертається на опорній плиті або казенна частина стволу закріплена шарнірно і є віссю, довкола якої обертаються інші вузли.
За мобільністю. Міномети калібру 50–60 мм – переносні. Зразки калібру 81 мм чи 82 мм є переносними і в багатьох випадках так і застосовуються. Але з огляду на те, що їх міни значно масивніші і необхідний запас переносити силами обслуги неможливо, то вони вважаються носимо-перевізними. 120-мм (і 106 та 107) міномети також можуть переноситися обслугою у розібраному стані на певну відстань. У більшості випадків – це коли перевозити нічим або ніяк (в горах). Такі зразки називають також буксирними, бо в більшості випадків вони мають колісний хід. Міномети калібру 160-мм та 240-мм – буксирні.
Окремо слід сказати про самохідні міномети. Створювати їх почали в період 2 Світової війни. Найбільш розповсюдженими були у німецькій та американській арміях. Армія США з того часу приділяє їм велику увагу. Починаючи з БТР М-3 американська піхота постійно має на озброєнні самохідні міномети (на М-113, Страйкер).
У Радянській армії на озброєнні перебував один зразок самохідних мінометів – 240-мм „Тюльпан“. Під час бойових дій ОКРВ у Афганістані бійці встановлювали на техніку буксирний автоматичний 82-мм міномет „Васильок“.
Заряджання та постріл. Більшість сучасних мінометів є дульнозарядними. Міна вставляється у ствол хвостовою частиною і відпускається. Завдяки своїй масі та куту нахилу стволу вона рухається вниз.
Міномети великого калібру (160 – 240 мм) через значні довжину стволу та маси міни не можуть заряджатися з дула. У таких зразків (це переважно радянської розробки) ствол закріплено на деякій відстані від ґрунту, наприклад, біля вузла встановлення сошки і опирається казенною частиною на опорну плиту. Для заряджання ствол переводиться у горизонтальне положення і міна вкладається з казни.
Постріл у класичних мінометах здійснюється двома способами : негайно або за вибором. Перший – міна при дульному заряджанні ковзає вниз стволу і капсуль вдаряється об встановлений непорушно бойок. Міна зразу ж вистрілюється. При другому способі застосовується спусковий механізм. Бойок до пострілу не досягає капсуля. Міну вкидають у ствол а вистрілюють при потребі. Також у мінометах з спусковим механізмом можна бойок встановити у положення вгору і вогонь ведуть першим способом. Постріл з великокаліберного казнозарядного міномета проводиться другим способом.
Системи наведення. Прицілювальні пристрої сучасних мінометів мають конструктивну схему подібну до артилерійської, що застосовується для стрільби із закритих позицій. Наведення мінометів невеликого калібру і дальності пострілу ведеться самим навідником чи командиром обслуги при візуальному спостереженні за ціллю, або коригувальником на спостережно-командному пункті (СКП). Останній спосіб застосовують переважно при стрільбі підрозділами мінометів 81-мм та більшого калібру.
Новітні розробки мають системи лазерного наведення чи корекції міни у польоті.
За потужністю. У СРСР міномети у назвах мали офіційне визначення їх призначення. Тобто, РМ-40, БМ-82, ПМ-120, що означало ротний, батальйонний, полковий. Приблизно така ж система є і в зарубіжних арміях. Але з огляду на останні воєнні події можна зауважити, що міномети „підросли“. Перехід на бригадну структуру перевів 106 та 120-мм міномети у батальйони, а 81(82) мм – у роти. Міномети меншого калібру застосовуються на рівні взводів.
Міномети-гранатомети. Протягом 1920 – 1940 років у країнах світу були прийняті на озброєнні кілька зразків зброї, що можна класифікувати по-різному. Наприклад, японський „Тип 10 / 89“ найчастіше вважають мінометом. Спосіб стрільби з нього мінометний : боєприпаси вкладалися з дульного отвору стволу і вистрелювалися спусковим механізмом. Боєприпасами служили ручні гранати але для відстрілювання з міномета-гранатомета до гранати прикручували хвостову частину з метальним зарядом. Тобто, граната ставала міною.
Італійський M-35 Brixia також застосовував гранати. Але метальним зарядом були модифіковані гвинтівкові набої, що вставлялися у ствол міномета з окремого магазину.
Англійська армія під час Другої світової війни отримала Northover Projector та Blacker Bombard, мають спільне і з гранатометами, і з мінометами, і навіть, з вогнеметами.
У СРСР в той же час були створені кілька зразків подібних бомбометів-вогнеметів.
Існують і інші зразки, що мають не стандартні конструкції.
Останнім часом велика увага приділяється самохідним мінометам з автоматичним заряджанням, оснащених системами наведення за останнім словом техніки.
Особливими системами, що мають мало спільного з мінометами, але так називалися – це німецькі реактивні багатоствольні зразки та радянські „гвардійські міномети“, більш відомі як „Катюші“.
| 