Міномети-бомбомети 1 Світової війни
Інформація про застосування під час російсько-японської війни міномета Гобято розійшлась по Європі. Спочатку не надто активно але європейські конструктори почали розробку подібної зброї. На початок Першої світової війни зразків мінометів у всіх арміях світу були одиниці. Але протягом першої половини війни основні учасники (Велика Британія, Росія, Німеччина, Франція, Австро-Угорщина) мали по кілька зразків мінометів вітчизняної розробки, імпортованих або зроблених на основі трофейних. Як, наприклад, у Росії – на основі ворожого німецького.
Цікаво, що одним з напрямків розробки бомбометів було створення пневматичних зразків. У цій статті вони не будуть розглядатися.
Тут короткий огляд вогнепальних бомбометів (мінометів не класичної схеми).
Австро-Угорщина
Австро-угорська армія застосовувала міномети вітчизняної розробки та німецькі.
9 cm Minenwerfer Modell 1914 хоч і називається мінометом, має усі ознаки бомбомета. Вогонь вели каліберними боєприпасами масою близько 2 кг. Ствол закріплювався на основі, що внизу опиралася на суцільну плиту прямокутної форми. Наведення в горизонтальній площині проводили переміщенням опорної плити. Значним недоліком було застосування чорного пороху в якості метального заряду. Маса бомбомета становила 72 кг. Дальність пострілу сягала 200 метрів.
З 1916 року виготовляли вдосконалену систему 9 cm Minenwerfer M.14/16. Основною відмінністю було застосування круглої опорної плити з можливістю зміни горизонтального кута обстрілу без перевстановлення.
9 cm Minenwerfer Modell 1917 серійно виготовляти почали на початку 1918 року і великої кількості не могли випустити. Бомбомет мав більш „солідний“ вигляд. Ствол встановлено на круглій основі. Казенна частина стволу та його основа опираються на опорну прямоектну плиту Застосування бездимного пороху вплинуло на дальність пострілу – до 450 м. Заряджання проводилося з казенного боку стволу.
Німеччина
Армія Німеччини отримувала бомбомети з самого початку війни. Спочатку це були австрійські розробки. Згодом – німецькі. Німецька армія мала різноманітні системи як за калібром, так і за типом : бомбомети, міномети, мортири-міномети. Але до зразка класичного типу так і не дійшли.
Відомим і розповсюдженим був бомбомет Granatenwerfer 16 зразка 1916 року, який можна вважати станковим гранатометом вогнепального типу.
Інші бомбомети мали схожість з класичними артилерійськими системами. Їх часто встановлювали на колісний лафет, вони мали противідкатні пристрої і застосовувалися для ведення не тільки навісної стрільби, а й прямим наведенням. У назвах (крім надкаліберного Granatenwerfer 16) застосовувалося слово „Minenwerfer“ – міномет. Хоч такі системи були казнозарядними з снарядами, що мало відрізнялися від гарматних.
17 cm mittlerer Minenwerfer – 170-мм середній (mittlerer) міномет. Також класифікується як мортира-міномет. Створена у 1913 році відомою „Рейнметал“. Ствол нарізний, з противідкатними пристроями. Навісний вогонь вівся під кутами +45 – +90 градусів. У бойовому положенні встановлювалася на ґрунт. Опора – металева плита. Уся система могла обертатися на плиті в секторі 25 градусів. Маса снаряду – 50 кг. Максимальна дальність пострілу могла переважати 1,5 кг. Але ефективна – лише 300 метрів.
Leichter Minenwerfer 9 сm Modell 1916 – „Легкий міномет калібру 90 мм Модель 1916 року“.
Конструкція схожа на попередню. Завдяки меншому калібру виглядає не настільки масивно.
Leichter Minenwerfer 7,58 cm Modell 1914 /16 – легкий міномет калібру 76 мм.
Розробку проводила „Рейнметал“ з 1909 року. У 1914 році систему прийняли на озброєння. Як і зразки 1913 та 1916 років, вогонь вела із землі. Для перевезення застосовувалася 2-колісна платформа. На полі бою переміщувалася обслугою.
5-кг снаряд (11 фунтів) розганявся у нарізному стволі до 90 м/с. Довжина стволу – 23,5 мм. У вертикальній площині кут нахилу стволу становив від +45 – до +78 градусів. Горизонтальний обстріл – 7 градусів. Максимальна дальність стрільби становила 1300 метрів. Скорострільність – до 6 пострілів за хвилину. Маса установки – 147 кг.
У 1916 році зразок було модернізовано і цей міномет відомий з позначенням n/A. (neuer Art – новий артикул). Довжину стволу збільшено до 410 мм. Система могла вести стрільбу настильним вогнем (від +27о) у тому числі й по танках з прицільною дальністю 300 м. Платформа забезпечувала кругове обертання стволу.
Після насичення військ даними зразками (з 1917 р.), підрозділи L.Minenwerfer 7,58 cm M.14/16 були штатними у піхотних батальйонах.
Обслуга складалася з 5-6 бійців. Але в кращий (для німецької армії) період війни обслуга могла бути й більшою. Це робилося для того, щоб завжди був запас солдатів, якщо частина їх вибула з строю під час бою, для зменшення втомлюваності на маршах і для оборони основної обслуги вогнем стрілецької зброї.
Крім описаних зразків, німецька армія мала і більш потужні 250-мм, що сміло можна класифікувати як артилерійські мортири. Заслуговує на увагу найпростіша розробка.
Leichter Minenwerfer 9,15 cm System Lanz – легкий міномет системи Ланц.
Міномет створено і виготовлявся фірмою Heinrich Lanz AG. Конструювання здійснили у 1914-15 роках. Виробництво – у 1915–1918 рр. L.Minenwerfer 9,15 cm складається з стволу з ручкою та станка. 4-ножний станок має просту конструкцію, що виготовлялася з сталевих смуг. Ноги при транспортуванні складалися. Казенна частина стволу має цапфи, які закріплювалися в основі станка. Наведення у вертикалній площині проводили з допомогою ручки. Для зміни горизонтального кута обстрілу повертали всю систему.
Довжина стволу складає 595 мм. Маса снаряда становить 3,8 кг, а маса установки – 114 кг. Дальність пострілу – 450 метрів.
Росія
Російська армія, маючи першість у створенні та застосуванні бомбометів-мінометів, на початок 1 Світової війни не отримала на озброєння жодного зразка. Невдовзі піхота і артилерія почали отримувати бомбомети від союзників – англійські та французькі. У конструювання швидко включилися російські зброярі. За короткий час сконструйовано кілька зразків різних калібрів. Усі вони були надкаліберного типу. Найбільшу увагу заслуговують розробки капітана Є.А. Ліхоніна. У його заслузі і модифікація французької системи Дюмезіля, який отримав назву 58-мм бомбомет ФР (франко-російський).
Власна розробка Ліхоніна застосовувала ствол тієї ж гармати Гочкіс 47-мм, що і в Гобято.
Заряджання гільзою проводилося з казенного боку стволу. Міна надкаліберна, з жердиною, що вставлялася у ствол з дульного зрізу. Було сконструйовано кілька типів мін. Виготовлена з стального листа 180-мм застосовувалася як фугасна. Вона споряджалася 9,4 кг амоналу, а загальна маса перевищувала 20 кг. Дальність пострілу – 320 м. Два типи мін мали чавунний корпус і споряджалася тротилом. Їх різниця полягала у повній масі 10,7 або 6,5 кг і, відповідно, дальності пострілу в 170 чи 400 метрів.
Міни мали однакової довжини хвости (жердини) і по 4 пера стабілізатора.
Станок складався з двох бічних рам і кількох скріплювальних смуг. Одна з них мала отвір, крізь який вбивався у землю штир. Ствол з допомогою цапф встановлювався у станок. На одній з бічних рам закріплено пластину з прорізом і ручку. Таким чином завдавали необхідний кут обстрілу.
Маса бомбомета досягала 100 кг. На полі бою він переносився обслугою з допомогою приєднаних до станка ручок. Для транспортування на більші віддалі бомбомет встановлювали на примітивний 2-колісний візок.
Також були створені бомбомети калібру 20 мм та 89 мм. Їх виготовляли на кількох заводах і вказують на авторство Ліхоніна. Також відомий бомбомет Василевського калібру 91 мм.
Велика Британія
Найвідомішим англійським мінометом є розробка Стокса 1916 р., конструкція якого стала класичною. Були й інші спроби створення мінометів. Заслуговує на увагу конструкція Лівенса 1916 року – Livens Projector.
Його вигляд нагадує більш пізні прості розробки легких мінометів. Але на відміну від їх – калібр становить 203 мм. Простота обумовлена способом застосування. У першу чергу міномет Лівенса проектувався для застосування хімічної зброї або запалювальної. Як правило, декілька (десятки) таких мінометів встановлювалися у батареї для створення на шляху наступу противника заражених зон чи вогнищ. Дальність стрільби до 1,5 км давала можливість вести вогонь прямо по траншеях противника. Міномет складався з стволу з невеликою опорою. Постріл проводився з допомогою електричного запалу.
Як правило міномети закопувалися частково у ґрунт з нахилом близько 45 градусів (цим вони нагадують фугасні фогнемети). Потім у ствол вкладалися балони з газами чи запалювальною речовиною.
Франція
Mortier de 58 mm T №2 – бомбомет, що за класифікацією тих часів вважався середнім. Проте його маса становила кілька центнерів. Різні джерела вказують досить суперечливі дані. І про бомби-міни також. Хоч відомо, що бомбомет застосовувався навіть у роки 2 Світової війни і перебував на озброєнні кількох країн в той чи інший час. Тому і сама установка, і бомби мали різні маси.
„Мортір 58-мм Т №2“ сконструйований відомою зброярнею у Сент-Етьєні в 1915 році.
Бомбомет стріляє надкаліберною бомбою-міною. Складається з стволу, масивної основи та підйомного і поворотного механізмів. Кут підйому стволу – від +45о до +82,5о. сектор обстрілу становить 35о.
Mortier de 240 mm Dumezil-Batignolles – важкий міномет, що відомий також як траншейна мортира. Конструктор – Spie Batignolles. Зразок має властивості міномета з деякими особливостями. Передня опора відсутня. Ствол укріплено цапфами у лафеті. Лафет встановлювався на шкворінь металевої плити. Зважаючи на калібр і призначення (окопний) плита була важкою але маса дозволяла перенесення кількома солдатами і закріплювалася на розбірній дерев’яній основі. Основа складалася з брусів. Для встановлення на позиції (у траншеї) викопували окоп глибиною 40 см з розмірами 1,5×1,6 м, куди вкладалися бруси з проміжками між ними. Плита мала сошники, що проходили в ґрунт між брусами та зовні них.
Маса 204 см стволу становила 220 кг, плити – 230 кг, лафета – 190 кг. Крім того – бруси основи та інші деталі. Отже, уся система могла розбиратися, переноситися і встановлюватися на новій позиції. Транспортування на більші відстані проводили кінною тягою або механічними транспортними засобами.
Міномет застосовувався кількома арміями – постачався або як трофейний.
„240-мм траншейний міномет Дюмезіль-Батіньйоля“ стріляв каліберними мінами фугасної дії і мав кілька типів конструкцій, що різнилися довжиною стволів, способом заряджання (казенний або дульний) та пострілу. Спочатку постріл проводився з допомогою вогнепровідного шнура, що вставляли в отвір стволу. Пізніше конструкція отримала спусковий механізм.
Міна мала циліндричну форму з округлими передньою та задньою частинами. До задньої кріпився стабілізатор, який складався з стержня з 4-ма пластинами. Розмах пластин не перебільшував калібр. Маса міни – 81 кг, більше половини якої приходилося на заряд ВР. Енергія вибуху могла зруйнувати позицію довжиною до 10 метрів. Метальний заряд встановлювався у ствол окремо.
Вести ефективний вогонь по ворожих позиціях вдавалося на відстані до 1000 метрів.
Наведення по дальності проводили зміною кута встановлення стволу з допомогою двох симетричних підвищень на станині з секторним вирізом. Виступи стволу входили у вирізи. Кут встановлення стволу : +45о – +75о. для горизонтального наведення лафет з допомогою важелів прокручувався на шворні в секторі 36о.
Недоліком міномета була мала скорострільність – 1 постріл за 6 хвилин.
Mortier de 88,9 mm Aasen – зразок, що більше схожий на станкові гранатомети вогнестрільного типу.
Постріл здійснюється без безпосередньої опори стволу в ґрунт. Заряджання з казни з відкидним затвором. Постріл проводиться з допомогою приєднаної до затвору частиною гвинтівки системи Гра : ствольна коробка з спусковим механізмом та короткий ствол з патронником. Метальний заряд – гільза гвинтівки Гра, що заряджалася у патронник.
Бомбомет системи Аазена застосовувався і виготовлявся у кількох країнах.
Міна-граната складалася з основної (бойової) частини та хвостової з стабілізатором. Бойова частина могла бути осколково-фугасною або шрапнельною. Маса бомби – 1,2 кг, вибухового заряду – 0,4 кг.
Дальність пострілу – 400 метрів.
Ствол міномета-гранатомета з підйомним пристроєм розміщується на 4-ножному станку. Це проста конструкція, де ноги скріплювалися шарнірно в одному місці і там же приєднувався і ствол. Завдяки цьому встановлення ніг можна пристосувати до місцевості. До казенної частини стволу приєднано планку з отворами, завдяки яким стволу надавали необхідний кут пострілу.
Наведення проводилося з допомогою квадранта, закріпленого біля дульної частини стволу.
| 
