82-мм батальонный миномёт обр. 1937 года
С Р С Р
Створення у СРСР першого міномета затяглося на кілька років, незважаючи на те, що доопрацьовували трофейний зразок системи „Стокса-Брандта“. Врешті, на озброєння прийняли 82-мм БМ-36 розробки групи Доровльова, який все-одно мав недоліки. Як вказують радянські джерела, ще до прийняття на озброєння БМ-36, інженер одного із заводів Б. Шавирін зайнявся створенням 82-мм міномета. Після призначення начальником спеціального КБ № 4 у Ленінграді Борис Іванович Шавирін сконструював покращений 82-мм міномет. Не відомо точно, чи була це модернізація БМ-36 чи самостійне доведення трофейного зразка. Новий міномет створено СКБ-4 у 1937 році і відрізнявся від БМ-36 головним чином опорною плитою та меншою масою, а також – кращою технологічністю.
На озброєння зразок прийнято після випробувань, постановою державного комітету оборони 26 лютого 1939 року як „82-мм батальонный миномёт образца 1937 года (БМ-37)“. Одночасно на озброєння прийнято і 120-мм та 107-мм міномети. 82-мм БМ-37 ГАУ присвоїло індекс 52-М-832Ш.
Виробництво 82-мм БМ-37 було налагоджено відразу. Вказується, що міномет застосовувався в бойових діях на Халхин-Голі 1939 року. Наступна війна – радянсько-фінська. До червня 1941 року у РСЧА налічувалося більше 13,5 тисяч 82-мм мінометів. З початком війни прийнято рішення про нарощування їх випуску. Завдяки простій конструкції його могли виготовляти на непрофільних підприємствах. Кількість виготовлених зразків не може бути повністю облікована. Виробництво нарощували навіть стихійно. Так під час війни місцевими органами приймалися рішення про налагодження виробництва 82-мм мінометів в містах, куди доправляти озброєння не було змоги в повній мірі чи частково : Одеса, Севастополь, Ленінград.
Протягом 2 Світової війни „82-мм батальйонний міномет зразка 1937 року (БМ-37)“ проходив модернізацію. Перш за все це пов’язано з створенням його модифікованих варіантів. Так 1941 року на озброєння поступив БМ-41, а у 1943 році – БМ-43. Деякі вузли, потім встановлювали і на БМ-37, так як його випуск продовжували і після війни. Допоки – не відомо. На озброєнні БМ-37 знаходився до початку 1970 років. Після чергової реформи прийнято рішення про виведення батальйонних мінометів з військ. Вони були відправлені на склади. Тільки у деяких родах були збережені. Після введення контингенту радянських військ в Афганістан у 1979 році, виявилося, що 82-мм важливе озброєння і їх повернули до частин 40 армії. У 1981 році створено новий 82-мм міномет „Піднос“, випробування якого проводили у ДРА. Згодом його прийняли на озброєння. „Афганська війна“ ще не скінчилася а ЗС СРСР уже втягувалися в конфлікти в союзних республіках. Тому у війська поступали і старі 82-мм БМ-37. Російська армія застосовувала обидва зразки мінометів у війнах в Чечні та інших республіках.
За кордоном БМ-37 є також поширеним. Спочатку він передавався створеним під час 2 Світової війни на території СРСР іноземним з’єднанням – чеському, польському, румунському. Під час війни велика частина мінометів була захоплена німецькими і фінськими військами, де їх поставили на озброєння.
У післявоєнний період міномети перебували на озброєнні усіх 7 армій Варшавського Договору, у частині з них виготовлявся. БМ-37 армії Німецької ДР тимчасово знаходилися на озброєнні Бундесверу. Міномет передавався у КНДР, Китай, В’єтнам, країни Африки, Азії, Європи, Кубу. У Китаї, Єгипті, Іраку БМ-37 виготовляли за ліцензією.
Після розвалу СРСР у частини колишніх республік БМ-37 залишився на складах. Армія Грузії поставила його на озброєння. Більш того – відновила випуск. Усього налічується не менше 80 країн, де БМ-37 застосовували і застосовують державні ЗС чи незаконні формування. Таких війн і конфліктів налічуються десятки.
Збройні Сили України також мали заскладовані міномети БМ-37. З початком Війни за Незалежність, їх поновили на озброєнні і застосовують одночасно з 82-мм 2Б14 „Піднос“. Незаконні формування ОРДЛО на сході України також мають велику кількість 82-мм мінометів.
82-мм батальонный миномёт образца 1937 г. – дульно-зарядний зразок, створений за класичною схемою „уявного трикутника“. Ведення стрільби забезпечувалося наколюванням капсуля метального заряду міни об жало бойка після її вкидання в дульний отвір стволу. Міномет належить до переносного типу. Тобто, в поході міномет і боєприпаси переносяться в 3-ох наспинних в’юках бійців обслуги. Також переміщувався у спеціально створеному в’юкові для тварин, гужовим транспортом чи механічним.
Обслуга складалася з 2 – 4 бійців, залежно від способу переміщення.
Під час 2 Світової війни були сформовані підрозділи „82-мм батальйонного міномета зр. 1937 р.“ на мотоциклах М-72 з боковим причепом (коляскою), пристосованим для закріплення міномета і боєприпасів. Вогонь вели встановлюючи на ґрунт. Застосовувалися й імпровізовані самохідні варіанти на автомобілях чи іншій техніці.
Для стрільби з 82-мм БМ-37 застосовували міни кількох типів. Спочатку була осколкова О-832 (детально – 82-мм БМ-36). Пізніше створили О-832Д, яка відрізнялася хвостовою частиною.
Стабілізатор мав 10 пер, а додаткові метальні заряди кріпилися не на них, а були у формі кілець, що зав’язувалися довкола трубки стабілізатора. Залежно від потреби застосовувалося 1 – 3 кільця. Маса мін становила 3,31 – 3,4 кг, в залежності від кількості додаткових зарядів. Маса ВР – 400 грамів. Радіус ефективного ураження становив 60 метрів.
Маса пороху основного метального заряду – 8 г. У О-832Д кожен додатковий заряд мав 13 грамів пороху. Якщо міну вистрілювали під кутом 45о тільки з основним метальним зарядом, то дальність польоту становила 475 метрів, з максимальним – 3040 м.
Також у боєкомплект входили димова міна та агітаційна.
Крім того, застосовували 81-мм міни – трофейні німецькі та американські ленд-лізівські. Такі ж міни застосовували бійці північного В’єтнаму в якості трофейних.
Міни переносили в лотках по 3 штуки в кожному. Для перенесення застосовувався в’юк для 2 або 3 лотків.
Ствол міномета – труба з гладким каналом, який вгвинчувався у казенник. Для обтюрації служило мідне кільце. Казенник мав вбудований бойок. У порівнянні з БМ-37 висоту бойка зменшили, що забезпечило його надійність. При створенні мінометів БМ-41 та БМ-43 у конструкція стволу ввели пристрій для безпечного витягування міни з осічкою. З допомогою встановленого зовні важеля міну піднімали з бойка перед тим як ствол нахиляли вниз. Частина джерел вказує на застосування такого стволу і в БМ-37. Ймовірно, що не на всіх заводах. Казенник має „яблуко“ для закріплення в опорній плиті.
Для перенесення ствол закріплювався у наспинному в’юкові. Маса такого в’юка складала 19 кг.
У післявоєнний час на дульний отвір встановлювали пристрій, що запобігав опусканню міни, якщо в стволі була інша.
Опорна плита у БМ-37 мала круглу форму із зрізом позаду стволу. Кругла форма забезпечувала кращий розподіл навантаження при віддачі, запобігаючи деформації. У місці зрізу встановлено ручку для перенесення плити в руці або всього міномета на невелику віддаль без його розбирання. Пізніше застосували опорну плиту повністю круглу і іншої конструкції. На її поверхні приварювали ручку та антабки для перенесення за спиною. Плити обох конструкцій мали основу, знизу якої приварювалися ребра, які служили і для жорсткості, і для кращого зчеплення з ґрунтом. Маса плити становила 22 кг.
Лафет-опора – 2-ножний. Складався з механізмів горизонтального наведення та вертикального, амортизатора, ніг, вертлюга та кронштейна прицілу. Уся система переносилася у в’юкові, маса якого – 20 кг. Амортизатор у порівнянні з амортизатором БМ-36 мав зміни в розмірах та будові. Він забезпечував більш плавний відбій.
Лафет закріплювався на стволі обоймою амортизатора. До однієї з ніг лафета приєднано механізм горизонтування. Механізми наведення гвинтові. Вертикальний забезпечував кут нахилу стволу від +45о – до +85о. По горизонталі кут наведення був замалим – лише 6о. Після війни лафет дещо вдосконалили у кут можна було збільшити в залежності від вертикального нахилу стволу. При необхідності перевстановлювали ноги лафета не займаючи плити.
Приціл МПБ-82 встановлювався на кронштейн лафета. Його кріплення стало ліпшим. При транспортуванні міномета приціл знімали і переносили у шкіряному футлярі. Повна маса – 1,5 кг.
ТТД 82-мм міномет зразка 1937 р. (БМ-37) :
довжина стволу : 1220 мм ;
дальність стрільби : 85 м – 3040 м ;
Vо міни : 70 – 211 м/с ;
максимальна скорострільність : 30 п./хв.;
маса : 56 кг.
| 
