107-мм горно-вьючный полковой миномёт обр. 1938 г.
С Р С Р
Програма розвитку мінометного озброєння в СРСР була прийнята у середині 1920 рр.. Але активну їх розробку проводили з кінця 20 років, після захоплення трофейних мінометів системи Стокса. Перші розробки проводив колектив конструкторів під керівництвом Доловлєва, відомий як „група Д“. На початку 1930 рр. вони створили цілу гаму мінометів для озброєння підрозділів від взводу до полку.
107-мм міномет створювали з самого початку. Перший проект мав позначення „МС-107“ (міномет Стокса 107-мм). Його випробування почали в 1930 році. У 1931 році на одному із заводів у Харкові виготовили досадну партію і проводили армійські випробування. Зразок також відомий як „Миномёт обр. 1928/30 гг.“. З самого початку його передбачали застосовувати як „хімічний“. Випробовування проходили з кількома типами мін з отруйними речовинами (іприт та інші) і з фосфорним наповненням (запалювально-димова). Випробування показали значні недоліки, особливо тактичного плану.
Конструкцію МС-107 мав „уявного трикутника“ і був переносним. Постріл проводився стріляючим механізмом з двома положеннями : на негайне спрацювання чи зведеним ударником. Опорна плита прямокутної форми. Міни мали стабілізатор з 4-ма перами. Стартовий метальний заряд розміщувався у вкороченій до 25 мм паперовій гільзі 12 калібру. Додаткові закріплювали на перах стабілізатора. Максимальна дальність пострілу становила дещо більше 2 км. Випробування мін з хімічними зарядами проводили і по живих тваринах.
Деталі про прийняття на озброєння і кількість виготовлених не відомі, але міномет застосовувався у військах на початку 1930 років.
З 1931 року проводили випробування доопрацьованого зразка, який уже мав позначення ХМ-31 (хімічний). Про прийняття на озброєння не відомо. У конструкцію введено колісний хід. Міна отримала 8 пер.
Ще один 107-мм міномет, що проходив випробування, – ХМ-4. Його створили в Харкові на основі МС-107. Усі вони мали недоліки, особливо у невисокій точності стрільби, і потребували доопрацювання.
Але Доловлєва було репресовано. Конструювання мінометів продовжили у СКБ-4 під керівництвом Бориса Шавиріна.
У РСЧА в 1920-30 роках гірській піхоті приділялася увага. На озброєння прийняли стару російську гірську гармату зразка 1909 року і почали розробку нової. Тому не забули і про міномет, як про зброю полкового рівня. Але для стрілецьких полків у СРСР калібр міномета обрали 120 мм. Ефективно застосовувати його для дій в горах можливості не було. Потужний зразок мав і значну масу. Його вузли були важкими для в’ючного способу переміщення. Тому обрали „золоту середину“ – на основі 107-мм „хімічних“ мінометів почали розробку гірських. Конструювання почалося, очевидно, у 1936 році.
Восени 1938 року міномет проходив випробування. Через кілька виявлених недоліків його відправили на доопрацювання і повторне випробування. Не дочекавшись остаточних результатів, міномет прийняли на озброєння на початку 1939 року, але вказавши рік створення початкового зразка.
ГАУ присвоїло зразку індекс 52-М-841Ш.
„107-мм горно-вьючный полковой миномёт обр. 1938 г.“ призначався для озброєння полків гірсько-стрілецьких дивізій. У порівнянні з полковими 120-мм мінометами він мав меншу масу, що давало змогу застосовувати його у гірській місцевості. Тактичні можливості, особливо у максимальній дальності пострілу, були нижчими. Випуск міномета розпочали у 1939 році, виготовивши 200 одиниць. У війська міномет почав поступати з 1940 року. На той час налагодили серійне виробництво мін різних типів. Також розроблено штатний розпис № 04/140 від 15 серпня 1940 р., згідно якого дивізія повинна мати 12 107-мм мінометів. До початку радянсько-німецької війни виготовлено 1468 одиниць. До кінця року загальна кількість становила 2180 штук. Частина джерел вказує, що випуск було зупинено у 1941 році. Але загальна кількість виготовлених – 2341. Кількість мінометів, що були у військах на кінець війни, не відома. Але вони залишалися на озброєнні гірських підрозділів і в післявоєнний час. Крім того, у 1945 році 108 одиниць було передано армії Албанії.
Бойове застосування „107-мм горно-вьючный полковой миномёт образца 1938 года“ проходив у різних умовах. Від самого початку війни його застосовували в лісистій та степовій зонах Білорусі та України. Згодом – у горах Кавказу та Карпатах.
У 1944 році КБ отримало завдання на створення модернізованого зразка. Роботи затягнулися з кількох причин і міномет був готовий тільки на початку 1950 років. Його прийняли на озброєння але серійне виробництво не налагоджували.
107-мм гірсько-в’ючний полковий міномет зразка 1938 року створений за класичною схемою „уявного трикутника“. У комплект входить колісний хід. Для транспортування застосовувалося кілька способів : буксирування, перевезення на возах, перевезення тваринами в’ючним способом. Також застосовували транспортування в кузові автомобіля.
У склад обслуги входили 5 мінометників і їздові, кількість яких різна, залежно від типу пересування.
107-мм ГВПМ зр. 1938 р. – дульно-зарядний міномет з двома способами ведення вогню – негайно після опускання міни або спусковим пристроєм. Міномет складається з ствольної групи, опорної плити, прицілу, амортизатора, опори-лафета з механізмами наведення і колісного ходу.
Ствольна група складається з труби стволу, казенної частини та стріляючого механізму. Ствол з гладким каналом. Є фото міномета з пристроєм убезпечення опускання в ствол другої міни. Поверхня стволу має дві кільцеві виточки кріплення обойми амортизатора і сошки-лафета. Казенник нагвинчується на ствол. У нижній частині він має пристрій для з’єднання з опорною плитою.
Механізм проведення пострілу вбудовано у казенну частину. Механізм забезпечує здійснення пострілу в необхідний момент з міною, розміщеною у стволі завчасно. Якщо механізм не зведено, капсуль міни наколюється об бойок при її опусканні в ствол і проходить постріл.
Боєприпасами 107-мм ГВПМ-38 служили міни кількох типів і призначення. Стартовий метальний заряд (маса пороху – 33 г) розміщувався в металево-паперовій гільзі, яка встановлювалася в трубку стабілізатора. Додаткові (від 1 – до 3) застосовували від 120-мм міномета. Це були тканинні картузи прямокутної форми, кожен з яких мав 80 г пороху. Картузи обмотували довкола трубки.
Застосовувалися осколково-фугасні міни ОФ-841А, ОФ-841У, ОФ-841АУ масою 8 – 9 кг. Вони мали краплеподібну форму з головним підривником. При вибухові утворювалося близько 1000 осколків масою від 1 грама. Радіус повного ураження становив 15 метрів.
Важка міна ОФ- 841Т мала видовжену форму і масу 18 кг. Початкова її швидкість – 170м/с, а максимальна дальність польоту – 2500 м.
Також застосовувалися димова міна Д-841 та навчально-практична.
Крім того були створені кілька типів мін з хімічними зарядами.
Амортизатор подвійний, пружинного типу. Приєднувався до обойми, яка закріплювалася на стволі. До амортизатора кріпився вертлюг лафета.
Опора-лафет класичного типу, 2-ножний. Складається з основи з вертлюгом і механізмом вертикального наведення, механізму горизонтального наведення, двох ніг і вузла їх кріплення, механізму горизонтування.
Механізми вертикального і горизонтального наведення гвинтового типу. Кут відхилення стволу по горизонту становить +/- 3 градуси. Переміщенням сошки кут можна збільшити до 30о. Встановлення стволу по вертикалі : від 45 до 80 градусів, але має особливість. Для встановлення під кутом від 45о до 65о обойму амортизатора закріплюють на верхній виточці стволу. При стрільбі під кутом від 65 до 80 градусів – на нижній. Проміжні положення встановлюються гвинтовим механізмом.
107-мм міномет зр. 1938 року застосовувався з кількома типами прицілів – МП-44, МПМ-44, МПМ-44М або МП-82АУ.
Опорна плита круглої форми, виготовлялася штампуванням та зварюванням.
Колісний хід 107-мм ГВПМ-38 складався з рами з дишлом, двох коліс, прикріпленого ящика з ЗІПом. У кінці дишла прикріплено кільце для з’єднання з передком кінного ходу. Колеса встановлені жорстко, без підресорювання. Застосовувалися колеса ГК 800×150.
Міномет буксирувався 4 кіньми з допомогою 2-колісного передка. Він мав такі ж колеса як і візок. На передку розміщували 20 мін в лотках. Швидкість пересування – до 8 км/г. Маса візка з мінометом і передка з мінами – 850 кг.
Коні були навчені і для в’ючного переміщення міномета та передка. У комплект входили в’ючні сідла. Але для в’ючного переміщення потрібно було ще 5 коней.
Основний боєкомплект перевозився на 4-колісних возах типу „тачанка“ (тавричанка). Міни розміщувалися у ящиках. У комплект тачанок входили в’ючні кріплення. При переході на в’юки, ящики закріплювалися на тих же конях, що буксирували віз.
Також для перевезення міномета застосовували автомобілі ГАЗ-АА (ММ) з пристосованими для цього кузовами. На бортову платформу вантажили міномет на візку, передок і частина боєкомплекту. На автомобілі розміщувалася і обслуга. Швидкість авто – до 40 км/г. буксирування за автомобілем чи іншим механічним тягачем з швидкістю більше 8 км/год. призводило до поломки візка чи міномета.
ТТД 107-мм ГВПМ зразка 1938 р. :
довжина стволу : 1670 мм ;
дальність стрільби : 700 м – 6300 м ;
Vо міни : 170 – 302 м/с ;
максимальна скорострільність : 15 п./хв.;
скорострільність : 6 п./хв.;
маса міномета : 170 кг ;
маса з візком : 350 кг.
| 
