Зенітно-кулеметні установки КПВ
С Р С Р
У грудні 1942 року ГАУ РСЧА прийняло рішення про створення 14,5-мм кулемета і розробило тактико-технічні вимоги (ТТВ). Конструкторські роботи проводили зброярі кількох КБ.
Розробку нового зразка Владіміров (конструктор ПКБ Ковровського збройного заводу) проводив за власною ініціативою з весни 1943 року. Наказом по заводу була створена конструкторська група. Разом з однодумцями зброяр через півроку проводив випробування зразка на заводському полігоні. Після заводських випробовувань – випробування на НДПСО. Комісія науково-дослідного полігону зробила висновок про технічну надійність КПВ-44 та його високі тактичні можливості і рекомендувала виготовити партію кулеметів для армійських випробовувань, доопрацювати його та створити спеціальний станок, зенітні варіанти разом з станками та інші пристосування. У 1946 році бажання мати такий кулемет у палубних варіантах виявило і керівництво ВМФ. Було створено кілька дослідних зразків станка для піхотного варіанту, зенітного та морського.
У 1949 році кулемет було прийнято на озброєння. Польовий варіант отримав назву „14,5-мм пехотный крупнокалиберный пулемёт (ПКП) системы Владимирова“. Індекс ГАУ – 56-П-562. Зовні новий зразок відрізняється встановленим кожухом стволу. Тіло кулемета встановлювалося на колісний станок-лафет розробки С.А. Харикіна.
Одночасно з ПКП на озброєння були прийняті кілька зенітних установок для застосування сухопутними військами та встановлення на кораблях. Усі вони складалися з станка-лафета та одного або кількох 14,5-мм кулеметів КПВ. Після 1955 року встановлювався КПВТ.
Усі зразки створено для застосування з патроном 14,5×114.
Детально про створення кулемета КПВ та його Т-Т характеристика див. у статті „КПВ-44“ (клас – крупнокаліберні кулемети).
Зенитно-пулемётная установка – 1
Зенітно-кулеметна установка „ЗПУ-1“ сконструйована у 1948 році Євгенієм Костянтиновичем Рачинським та Євгенієм Дмитровичем Водоп’яновим. 1949 року зразок прийнято на озброєння і запущено у серійний випуск.
ЗКУ-1 – буксирна система на основі крупнокаліберного кулемета Владімірова. Призначена для боротьби з повітряними цілями на віддалі до 1500 метрів. Також застосовувалася для ведення вогню по наземних цілях. У піхоті ЗПУ-1 поступала на озброєння батальйонів. Обслуга складається з 5 бійців.
Станок-лафет 2-колісний, забезпечував круговий обстріл. Для забезпечення цього та для стійкості основа станка опускалася на ґрунт. На основі закріплена обертальна платформа з люлькою і встановленим у неї тілом кулемета, сидіння навідника, основа прицілу та інші вузли. Маса установки – близько 0,45 тони.
Боєживлення проводилося з патронної коробки місткістю 150 патронів. Для боротьби з повітряними цілями застосовувався зенітний ракурсний приціл ВК-4. Також був встановлений оптичний приціл ПУ.
ЗПУ-1, крім ЗС СРСР, застосовувалася у близько 20 країнах світу. У кількох з них перебуває на озброєнні до цього часу. Бойове застосування почалося з війни у Кореї. У 21 столітті зафіксовано застосування у Афганістані, Іраку.
Також застосування ЗПУ-1 в якості мобільної установки на автомобілі ГАЗ-66 зафіксовано під час Війни України за Незалежність (2014-?).
ЗПУ-1 Збройних Сил України
Зенитно-пулемётная установка – 2
Для протиповітряної оборони стрілецьких і танкових полків застосовувалася 2-ствольна ЗПУ-2. Ця установка прийнята на озброєння у 1949 році. Індекс ГАУ – 56-УС-562. Конструктори зенітно-кулеметної установки „ЗПУ-2“ – С. Владіміров та Г. Марков.
„ЗКУ-2“ складається з важкого 2-колісного лафета і спарених кулеметів КПВ. Колісний хід виконано знімним, що застосовується на бойовій позиції та при перевезенні в кузові автомобіля. На полі бою ЗПУ-2 буксирується автомобілем чи гусеничним тягачем а при зміні позиції – обслугою, яка складається з 6 чоловік.
У бойову позицію ЗПУ переводиться за 20 секунд. При цьому знімається з колісного ходу і встановлюється на основу з трьома регульованими опорами. Основа має погон з обертальною платформою, на яку встановлено люльку з кулеметами та механізмами наведення, сидіннями стрільців. Установка забезпечує круговий та зенітний обстріл.
Крім прицілів, застосованих у ЗПУ-1, добавлено коліматорний К-10Т.
Боєживлення стрічкове, з двох коробок по 150 набоїв.
Маса установки у похідному стані перевищує 1 тону.
ЗПУ-2 перебувала на озброєнні у ЗС СРСР, соціалістичних арміях, багатьох країнах Африки та Азії. У бойових діях останнім часом застосовувалася в Іраку.
Зенитно-пулемётная установка – 4
Одночасно з 1- та 2- ствольними ЗКУ на озброєння у 1949 році прийнята і „Зенитно-пулемётная установка – 4“. Вона відрізняється не тільки кількістю стволів, а й самою установкою та підвищеними бойовими можливостями. Конструктор – Іван Лещинський. У радянській армії ЗКУ-4 поступала на оснащення стрілецьких, танкових та повітряно-десантних дивізій.
ЗПУ-4 складається з 4-ствольної установки (4-ох кулеметів), розміщеної на 4-колісному буксирно-бойовому лафеті. При переведенні у бойове положення установка опирається на основу з опорами-домкратами, а колеса виважуються. За відсутності часу вогонь може відкриватися безпосередньо з ходу. Обслуга – 6 бійців. Маса установки – 2,1 т.
До основи приєднано погон з обертальним лафетом. На лафет встановлено люльку з механізмами вертикального наведення, тіла кулеметів, приціли, система боєживлення, сидіння обслуги та інші необхідні вузли. Установка забезпечує круговий обстріл. Вертикальний кут наведення становить 90о.
Основний приціл – АПО-14,5.
Боєживлення стрічкове, з коробок на 150 патронів.
ЗКУ-4 виготовлялася також у Китаї та Польщі. Поставлялася в десятки країн. У значній їх кількості вона перебуває на озброєнні або застосовується до цього часу. Часто не в буксирному варіанті, австановлена на бортову платформу автомобіля.
Зенитная установка – 2
Протягом перших років застосування системи ЗПУ-2 у підрозділах десантних військ виявилося, що вона не відповідає специфіці їх бойового застосування : занадто важка та габаритна. Тому зброярам було поставлене завдання на створення 2-ствольної але простої системи.
У 1954 році на озброєння була прийнята „14,5-мм зенитная пулеметная установка ЗУ-2“. Зразок розроблено конструкторською групою під керівництвом К.Є. Рачинського.
У новій конструкції об’єднали станок-лафет від ЗПУ-1 з двома КПВ. Для цього було прийняте просте рішення – встановити обидва кулемети на розширеній люльці. Вогонь вівся прямо із станка. Підготовка до бою займала мінімум часу а сама стрільба проводилася одним навідником. Переміщення ЗУ-2 проводиться як і в випадку з кулеметом ПКП або ЗПУ-1 : у кузові автомобіля на велику віддаль, буксируванням у фронтовій зоні або розрахунком на полі бою. Також – кінною тягою чи в’ючним способом : розбиралася на частини масою до 80 кг.
ЗУ-2 застосовувалася у батальйонах та полках стрілецьких, десантних, танкових та інших бойових і допоміжних частин.
Станок-лафет 2-колісний, із забезпеченням кругового обстрілу. Станок мав основу з поворотною платформою. Основа яка опускалася на ґрунт.
Боєживлення проводилося з патронних коробок місткістю 150 патронів кожна. Завдяки 2-сторонньому способі подачі стрічки у КПВ, це не потребувало вдосконалень. Додаткові коробки закріплювалися на станку ЗУ-2 спереду, що забезпечувало додатковий захист при обстрілі. Для боротьби з повітряними цілями застосовувався автоматичний приціл. Маса установки на бойовій позиції – 650 кг.
Про застосування ЗУ-2 поза межами СРСР інформація відсутня.
Зенитная горная установка – 1
На початку 1950-их років були розроблене тактико-технічне завдання на створення гірського варіанту установки кулемета Владімірова. 1954 року конструкторська група Рудольфа Яновича Пурцена і К.Є. Рачинського провела випробування нової установки. Але виявилося, що виробництво КПВ зупинено. Зброярі переробили установку під КПВТ і у 1955 році успішно провели заводські та полігонні випробування. Але з різних причин на озброєння не прийняли.
Під час війни у В’єтнамі згадали про розробку 10-літньої давності. У 1968 році на озброєння прийнято ЗГУ-1 (Зенитная горная установка). Її назва згідно з призначенням – „зенитная одиночная горно-вьючная пулеметная установка“. Про застосування у ЗС СРСР інформація відсутня. А виготовлялася ЗГУ-1 для поставок у В’єтнам.
„Зенітна гірська установка – 1“ призначена для боротьби з повітряними цілями у важкодоступних місцях та з наземними цілями. Тому її конструкція (власне, лафета) має відмінності, і створена в першу чергу для перенесення.
ЗГУ-1 має лафет з основою з 3-ма розвідними сошниками. При встановленні лафет має меншу висоту в порівнянні з попередніми розробками та менший діаметр погону. Вогонь проводиться на 360о при вертикальному куті до 90о.
Лафет має колісний хід з двома колесами малого діаметру, що дозволяє при можливості буксирування автомобілем або джипом. На великі віддалі установка перевозиться в кузові.
Для перенесення обслугою ЗГУ-1 розбирається на частини масою до 40 кг.
На погоні встановлено люльку з кулеметом КПВТ, механізмами наведення, прицільними пристосуваннями, системою живлення, сидінням навідника. Механізм горизонтального наведення може працювати у двох швидкісних режимах. ЗГУ-1 обладнана прицілом ВК-4.
Боєживлення проводиться з патронної коробки місткістю 70 набоїв. Маса установки у бойовому чи похідному положенні з однією повною патронною коробкою становить 220 кг.
Корабельні установки КПВ
Ще під час перших випробовувань кулемета КПВ-44, у 1944 році, було створено палубну варіацію. У березні 1946 року керівництво ВМФ СРСР видало наказ про розробку палубних установок трьох типів. Після випробувань установки у 1951 – 1953 роках були прийняті на озброєння і виготовлялися протягом 10 років. Потім замінювалися на автоматичні гармати.
2М-5 – зразок для встановлення на катери різних типів. Має 2 кулемети КПВ, розміщених горизонтально, у напіввідкритій платформі.
2М-6 – зразок для озброєння бронекатерів. 2 КПВ з горизонтальним розташуванням встановлені у повністю закритій бронебашті.
2М-7 – установка призначена для тральщиків. Відзначалася напіввідкритим вертикальним розміщенням двох КПВ.
Морська тумбова кулеметна установка
У 90-ті роки конструктори тульського збройного заводу (ТОЗ) створили новий корабельний варіант – „Морская тумбовая пулемётная установка.
У „14,5-мм МТПУ“ модифікований КПВТ разом з люлькою, прицільними пристосуваннями, патронною коробкою та сидінням стрільця закріплюється на легкій тумбі з круговим обстрілом.
| 
