Vickers .5׳׳ Mark 1  // Vickers .5׳׳ HV Class D

В. Б р и т а н і я

Під час 1 Світової війни стало зрозуміло, що піхоті та іншим наземним військам потрібна легка потужна зброя для боротьби з танками та авіацією противника. Услід за Німеччиною, що вперше їх розробила, конструювання почали у В. Британії та США.

Британська компанія Vickers проектування ручної зброї великого калібру проводила комплексно – патрон + кулемет. Після розробки у 1921 році 12,7-мм набою, продовжили роботу над кулеметом. При його створенні проводилися порівняння із аналогічною зброєю американського конструктора Джона Браунінга. Результати виявили слабу потужність розробки „Віккерс“, у зв’язку з слабим патроном. Незважаючи на прийняття на озброєння кулемета Vickers .5׳׳, зброярі „Віккерс“ вирішили збільшити потужність набою. У 1925 році з’явилися патрон „.5 Vickers High Velocity“ із 120-мм гільзою та новий кулемет „Vickers .5׳׳ High Velocity Class D“.

Але більш розповсюдженим залишився кулемет попередньої розробки. У першій половині 30^-их рр.. були створені кілька версій для застосування піхотою, у танках, авіацією.

Найбільш поширеними були версії для протиповітряної оборони, що застосовувалися наземними підрозділами та встановлені на кораблях. Для цього спроектували 2- і 4-ствольні установки. Такі кулемети застосовувалися на кораблях Робітничо-Селянського Червоного Флоту (РСЧФ) СРСР, поставлені по ленд-лізу.

Британські піхота і спецназ застосовували „Віккерси“ на колісних станках або розміщені на автомобілях.

Обидва кулемети створені на основі конструкції 7,71-мм станкового Maksim-Vickers .303 зразка 1909 – 1912 року, збільшені в розмірах. Охолодження стволу залишилося рідинним. Варіанти для встановлення на літаках відрізняються.

Боєприпасами у кулеметах служили набої 12,7×81 .5 „Віккерс“ (12,7×80 після 1941 р.) та 12,7×120SR .5 Vickers High Velocity, відповідно.

У роботі автоматики застосовано принцип КВС. Замикання патронника стволу – шарнірно-важільним пристроєм. Постріл здійснюється після замикання стволу. Темп вогню у різних версіях відрізнявся.

Спусковий механізм ударникового типу, з режимом автоматичного вогню. Управління вогнем проводиться різними способами : вертикальними ручками у піхотних варіантах, спусковим гачком і пістолетною ручкою – у танкових, дистанційним спуском – у протиповітряних установках.

Стволи розміщені у кожухах, що служать їхніми направляючими при відході і як резервуари для води. Канал стволу має 7 нарізів. „Морські“ варіанти мали великі конусні полум’ягасники.

Боєживлення проводилося з брезентової стрічки, вкладеної у коробку.

Приціл стійковий, або для ведення зенітного вогню.

Станки піхотних варіантів – колісно-триножні, з механізмом вертикального і горизонтального наведення.

ТТД  Vickers .5 Mk.1 :

довжина стволу : 790 мм ;

початкова швидкість кулі : 770 м/с ;

місткість стрічки : 250 ;

бойова швидкострільність : до 400 постр./хв.;

маса тіла кулемета з водою : 32 кг ;

маса станка : 49 кг.