Крупнокалиберный  пулемёт  Владимирова

С Р С Р

У назві найпотужнішого сучасного серійного кулемета не вказується його початкове призначення – піхотний. Та й відомий він більше як КПВТ, тобто – танковий. Також створено кілька варіацій зенітних установок. Особливість КПВ – застосування потужного 14,5-мм набою, що був створений для протитанкових гвинтівок (рушниць). Маса кулі та висока швидкість забезпечували їй високу пробивну здатність.

Цей патрон був створений у 1938 році, коли в СРСР проходив перший етап розробки бронебійних гвинтівок і під нього конструктори Рукавішніков, Владіміров та Шпитальний спроектували кілька ПТР. А прийняті на озброєння у 1941 році ПТРД та ПТРС підтвердили правильність вибору набою. І хоч на озброєнні перебував тоді один з кращих у світі 12,7-мм кулемет ДШК, у грудні 1942 року ГАУ РСЧА прийняло рішення і розробило тактико-технічні вимоги (ТТВ) на створення 14,5-мм кулемета. Цією роботою займалися зброярі кількох КБ.

Але іноді буває, що конструктору не таланить з прийняттям на озброєння його розробок а ім’я стає відомим завдяки одній розробці. За час конструкторської діяльності, С.В. Владіміров (рос.: Семён Владимирович Владимиров) створив кілька зразків зброї та пристосувань прийнятих на озброєння : авіаційний комплекс кулемет/гармата ШВАК-12,7/20 (у співавторстві з Шпитальним), станок для кулемета „Максим“. Проте, найбільше ім’я Семена Володимировича відоме саме завдяки кулемету КПВ.

Розробку нового зразка Владіміров проводив з весни 1943 року за власною ініціативою, на основі конструкції дослідної авіаційної гармати В-20. У той час він працював у ПКБ Ковровського збройного заводу. Наказом по заводу була створена конструкторська група. Разом з однодумцями зброяр через півроку проводив випробування зразка на заводському полігоні. Тіло кулемета встановлювалося на колісному станку від кулемета ДШК. Після заводських випробовувань – випробування на НДПСО. Зразку було присвоєно індекс КПВ-44.

Комісія науково-дослідного полігону зробила висновок про технічну надійність кулемета та його високі тактичні можливості і рекомендувала виготовити партію кулеметів для армійських випробовувань, створивши також спеціальний станок, зенітні варіанти разом з станками та інші пристосування. Також було вказано на замалий ресурс стволів у порівнянні із загальною надійністю.

Доопрацювання кулемета та розробку станків проводили ще кілька років. У 1946 році бажання мати такий кулемет у палубних варіантах виявило і керівництво ВМС. Було створено кілька дослідних зразків станка для піхотного варіанту, зенітного та морського.

У 1949 році кулемет було прийнято на озброєння. Польовий варіант отримав назву „14,5-мм пехотный крупнокалиберный пулемёт (ПКП) системы Владимирова“. Індекс ГАУ – 56-П-562. Зовні новий зразок відрізняється встановленим кожухом стволу. Тіло кулемета встановлювалося на колісний станок-лафет розробки С.А. Харикіна. З 1955 року кулемет встановлювали на модернізований (полегшений) К.А. Баришевим станок.

У тому ж році ПКП запустили у серійний випуск на щойно перейменованому ковровському заводі „ЗиД“ (завод імені Дєгтярьова). Для позначення кулемета часто вживається також назва КПВ (Крупнокалиберный Пулемёт Владимирова) або КПВП. Крім піхотного, виготовлялися і зенітні та палубні варіації. Ціла їх серія розроблена протягом 1950-60^-их років. У тому числі і ЗГУ-1 (зенітна гірська установка).

З самого початку 50^-их рр.. поступило замовлення на створення варіантів для встановлення на бронетехніці. Такий кулемет прийнято на озброєння у 1952 році як „Крупнокалиберный Пулемёт Владимирова Танковый (КПВТ)“. Він став найбільш масовим але при встановленні у баштах бронетранспортерів. Застосування в танках порівняно незначне.

У перше десятиліття застосування зенітно-кулеметні установки встановлювали відкрито на кількох зразках бронетранспортерів.

Варіант КПВТ виготовляється до цього часу на ЗіД. Протягом випуску КПВ проходив часткову модернізацію.

У тих чи інших варіантах кулемет Владімірова виготовлявся у Китаї, Польщі та кількох інших країнах. На озброєнні перебував та перебуває досі більше ніж у 50 арміях світу. Протягом усього часу застосовувався та застосовується в переважній частині воєн та конфліктів, починаючи з війни в Кореї.

„Крупнокаліберний кулемет Владімірова“ призначено для ведення боротьби з легко броньованими цілями, піхотою противника на віддалі, що не досягається зброєю меншого калібру, з піхотою за легкими укриттями, в легких вогневих оборонних точках, з повітряними цілями на віддалі до 1500 метрів. Куля на віддалі 0,5 км здатна пробити броню товщиною до 32 мм при прямому куті зустрічі.

Кулемети КПВ різного призначення створено для застосування з патроном 14,5×114 М-41/44.

Піхотний варіант кулемета складається з трьох основних вузлів : тіла, люльки та станка. Люлька, у свою чергу складається з кількох механізмів, що забезпечують роботу кулемета та розміщення його на станку.

Ствольна коробка виготовлена у формі труби. Зверху має зріз, що закривається кришкою ствольної коробки з механізмом стрічкового боєживлення. Передня частина ствольної коробки має пристрій для приєднання стволу та ствольного кожуха. Задня частина ствольної коробки закривається затильником у якому встановлено буфер пружинного типу та спусковий механізм.

Автоматика працює за принципом короткий відхід стволу (КВС). Для надійності роботи застосовано дію порохових газів на ствол. Гази через надульний пристрій діють на поршень, встановлений безпосередньо на стволі. Направляючим стволу служить його кожух.

Замикання стволу здійснюється поворотом бойової личинки затвору і з’єднання її сухарних бойових виступів з виступами ствольної муфти. Тобто, бойові виступи розміщені всередині личинки і муфта стволу входить у неї під час замикання. Прокручування личинки проводиться прискорювачем копірного типу. Постріл проходить із заднього шептала за допомогою повертально-бойової пружини встановленим у затворі ударником. Затвор циліндричної форми. Зведення затвору проводиться ручкою розміщеною з правого боку ствольної коробки. А на люльці є більш зручна ручка, яка вставляється в отвір ручки на коробці. Для заряджання потрібно відвести ручку назад до захоплення затвору шепталом, а потім повернути ручку вперед.

Повертально-бойова пружина розміщена у ствольній коробці між затильником та затвором. Також кулемет має буферний пристрій для пом’якшення удару затвору та надання йому початкової енергії для руху вперед. Буфер встановлено у затильнику ствольної коробки.

Під час пострілу затвор, рухаючись вперед захоплює патрон і досилає його у патронник. Бойова личинка прокручується і з’єднується з казенною частиною стволу. Ударник рухається у затворі вперед і розбиває капсуль. Від початкової енергії відбою затвор починає відхід від стволу. За допомогою копіру бойова личинка повертається роз’єднуючись із стволом. Після того як куля покине ствол порохові гази діють на його поршень і ствол надає енергію затвору. Відійшовши назад до упору ствол повертається вперед силою своєї пружини. Затвор продовжує рух назад, екстрагуючи гільзу, стискаючи повертально-бойову пружину, а вдаряючись об буфер змінює напрям руху.

Спусковий механізм встановлений у затильнику ствольної коробки. Він забезпечує ведення вогню тільки у автоматичному режимі. Постріл та управління кулеметом здійснюються за допомогою важеля та ручок встановлених на люльці. КПВ оснащено ручним запобіжним пристроєм та автоматичними.

Ствол змінний, повністю закритий кожухом з продовгуватими вентиляційними отворами. У кінці стволу встановлено надульний пристрій, що виконує кілька функцій. Надульник складається з основи, приєднаної до ствольного кожуха. Зовні до кожуха приєднується полум’ягасник, який фіксується замикачем, встановленим зверху на основі. Всередині основи знаходиться вкладиш. На кінець стволу нагвинчується поршень. Канал стволу має 8 нарізів правого ходу.

Боєживлення проводиться із стрічки, розміщеної у коробці. Стрічка ланкова, по 10 набоїв у кожній ланці. Приймач розміщено у кришці ствольної коробки. Переміщення стрічки здійснюється у взаємодії із затвором під час його руху назад. Стрічку можна вставляти у приймач з правого чи лівого боку.

Люлька у КПВ є частиною станка. Вона забезпечує закріплення тіла кулемета, наведення його в ціль. Люлька складається з основи з коробом, затильника, амортизаторів, хомутів кріплення кулемета, органів управління та інших вузлів. Тіло закріплюється до люльки хомутами і опирається в амортизатори. Під час пострілу тіло рухається у люльці, стискаючи амортизатори. Це забезпечує додаткову стійкість при веденні вогню. До затильника люльки приєднано дві вертикальні ручки управління та важіль приведення в дію спускового механізму. У люльці розміщено механізм тонкого наведення кулемета, а з’єднання самої люльки із лафетом виконано з функцією грубого наведення.

Прицільні пристосування у перших випусках були відкритого типу. Основа секторної планки приєднана до ствольної коробки. А у передній частині коробки встановлено основу мушки. Згодом на кулемет почали встановлювати оптичний приціл з кріпленням на люльці.

З початку випуску кулемет встановлювався на колісний станок-лафет розробки С. Харикіна. Він відзначався надійністю, стійкістю але був занадто важким – 105 кг без тіла.

Станок ПКП складається з основи, колісного ходу та люльки. Основа має вертлюг, вісь, станини та деталі що їх з’єднують. Колісний хід забезпечує плавність при буксируванні завдяки торсіонній підвісці і складається з таких основних частин : корпусу бойової вісі, лівої та правої напіввісей, шліцевої муфти, лівого та правого кривошипів, двох коліс. Колеса мають штамповані диски і гусматикові шини. У 1955 році на озброєння прийнято модифікований станок К. Баришева. Він складається з триногого станка, який для буксирування встановлювався на колісний хід.

Кулемет буксирувався вантажними автомобілями типу „ГАЗ“, а на великі віддалі рекомендувалося перевозити у його кузові. На полі бою обслуга переміщувала кулемет вручну. Також ПКП розбирався на кілька вузлів і міг переноситися у в’юках.

У комплект кулемета ПКП входили змінні стволи, патронні стрічки, коробки, пристосування для обслуговування.

ТТД  ПКП :

довжина стволу : 1350 мм ;

початкова швидкість кулі : 980 – 1030 м/с ;

дульна енергія кулі : 32000 Дж.;

дальність прямого пострілу по цілі висотою 2,7 м : 1050 м ;

дальність дійсного вогню : 1600 м ;

прицільна дальність : 2000 м ;

максимальна дальність польоту кулі : 9000 м ;

темп стрільби : 550 постр./хв.;

бойова швидкострільність : до 80 п./хв.;

місткість коробки : 40 патронів ;

маса тіла кулемета : 48 кг ;

маса станка : 105 кг ;

маса у бойовому стані : 162 кг ;

довжина тіла : 1980 мм.

За створення кулемета Семен Володимирович Владіміров отримав Сталінську (Державну) премію.

Застосування КПВ

Застосування кулемета у варіанті ПКП збройними силами СРСР не було масовим. Випуск було зупинено через кілька років після його початку. Та з прийняттям кулемета на озброєння відкрилися нові ніші бойового застосування – протиповітряна оборона, озброєння бронетехніки. Було створено кілька варіацій зенітно-кулеметних установок. Проте першим застосуванням було поєднання таких бойових якостей – зенітні установки на бронетранспортерах.

Одночасно з ПКП, на озброєння прийнято буксирні зенітно-кулеметні установки ЗПУ-1, ЗПУ-2, ЗУ-2, ЗПУ-4, у позначенні яких вказано на кількість стволів. На основі 2-ствольної ЗПУ сконструювали варіацію ЗТПУ-2 для встановлення на БеТРи.

У 1951 році почався випуск зенітного варіанту БТР-40 – БТР-40А. Екіпаж складався з 4 бійців. Бойова швидкострільність – 70×2 постр./хв. Боєкомплект – 1200 набоїв.

З 1951 року виготовлявся БТР-152А з установкою ЗТПУ-2. У 1955 році його замінив оновлений БТР-152Д, а з 1957 р. – БТР-152Е з такою ж установкою. Також для БТР-152 розробляли ЗТПУ-4, яка залишилася дослідною.

Невеликими серіями були випущені БТР-50П озброєний ЗТПУ-2 та БТР-50ПА із кулеметом КПВТ.

КПВТ

Разом із випуском таких установок, конструктори отримали завдання на створення варіанту для танків. Тоді танкові КБ працювали над перспективними танками. У 1955 році на озброєння прийнято „Крупнокалиберный  пулемёт  Владимирова танковый. Індекс ГАУ – 56-П-562Т. У цьому варіанті кулемет став основним і виготовляється до цього часу ковровським заводом імені Дєгтярьова. Він відрізняється кожухом стволу із збільшеним діаметром, що спростило його заміну, встановленням механізмів електроспуску та пневмо перезаряджання. Це збільшило масу тіла до 52,2 кг. Місткість патронних коробок збільшено до 50 набоїв. У останні роки російські зброярі переробили механізм живлення на 500-патронну стрічку.

Вперше КПВТ встановили на самохідну артилерійську установку СУ-122-54. На кожну – по 2 : спарений з гарматою та зенітний. КПВТ озброєно важкий танк Т-10М (спареним і зенітним). Крім того, було створено кілька експериментальних зразків бронетехніки, які передбачалося озброювати КПВТ.

З початку 60^-их років почався новий етап у застосуванні КПВТ. У 1963 році на озброєння ЗС СРСР прийнято розвідувальну машину БРДМ-2. Її основне озброєння складається із „спарки“ кулеметів : КПВТ і 7,62-мм ПКТ. Кулемети розміщені в башті форми зрізаного конусу, встановленої на бронекорпусі. Навідник знаходиться в корпусі. Його сидіння прикріплене до башти. У 1966 році на озброєння поступив модернізований БТР-60ПБ з встановленою баштою аналогічною БРДМ-2. 1971 року на озброєння прийнято БТР-70 з такою ж баштою. З 1984 року почалося виробництво БТР-80. Озброєння у нього складається з КПВТ та ПКТ, але башта модернізована. Зміни полягали, в першу чергу, у збільшенні кута вертикального обстрілу для ефективнішого застосування в боях у гірській місцевості та в містах. Російська армія прийняла на озброєння БТР-82, де основним озброєнням залишається КПВТ.

У цій якості КПВ використовувався і продовжує використовуватися у значній кількості одиниць бронетехніки. Він застосовувався у багатьох війнах за останні півстоліття.

Крім радянської бронетехніки, що випускалася за ліцензією у багатьох країнах світу, КПВТ встановлювався на угорську бойову розвідувальну машину PSZH-IV та польсько-чехословацький БТР ОТ-64 / СКОТ.

Інші види бойового застосування – встановлення на неброньовану техніку. Передусім на цивільні джипи, відомі як „технічка“. Такий спосіб застосовують як незаконні бойові формування у Африці та Азії в останніх бойових конфліктах, так і армійські чи поліцейські формування.

Українсько-російська війна 2014-2015 року знов повернула кулемет ПКП на фронт. Із складів у підрозділи ЗС України та Національної гвардії надходять КПВ у їх першому варіанті ПКП на важких колісних лафетах. Зрозуміло, що КПВТ на БРДМ-2 і БТР-70 та БТР-80 мають широке застосування ЗС України, підрозділами російських військ та озброєних ними бандформуваннях.

Характеристика та застосування зенітних установок типу ЗПУ – у статті „Зенітно-кулеметні установки КПВ“.