Дегтярёв Шпагин крупнокалиберный

С Р С Р

Створення крупнокаліберного кулемета для РСЧА розпочато у Радянському Союзі у другій половині 20^-их років минулого століття. Переконструювання британського 12,7-мм набою та кулемета „Віккерс“ проводив відомий зброяр І. Пастухов. Його робота мала робочу назву „П-5“ (пулемёт / кулемет 5-лінійний). Також завдання на створення кулемета отримав у 1929 році В.О. Дєгтярьов (рос.: В.А. Дегтярёв), який працював у КБ Ковровського збройного заводу. На ТОЗі було сконструйовано перший вітчизняний набій крупного калібру. Конструкторська група Дєгтярьова проводила роботи одночасно із створенням станкового кулемета. У станковому і у крупнокаліберному зразках застосовано напрацювання із створеного раніше „ручника“ ДП. Але якщо ДС-39 був найгіршим серед розробок Дєгтярьова, то зразок крупного калібру є одним з кращих у світі.

Через рік після початку робіт дослідний кулемет був готовий для випробувань. ДК-30 мав дисковий магазин розробки А.С. Кладова. Модель 1932 року було прийнято на озброєння як ДК (Дєгтярьов, крупнокаліберний). У 1933 році кулемет запущено у виробництво. ДК відзначався громіздким барабанним магазином, що встановлювався зверху на ствольну коробку. Технічна швидкострільність була не високою, а бойова зовсім не задовольняла військових. Тому, у 1935 році кулемет зняли з виробництва.

Один з учнів Дєгтярьова, Георгій Шпагін, – працював над вдосконаленням системи боєживлення. Г.С. Шпагіну вдалося розробити стрічковий механізм барабанного типу. Такий же механізм було впроваджено і в одному з дослідних зразків станкового ДС, але, як відомо, в серію пішов кулемет ДС-39 із стрічкою типу „Максим“.

У 1938 році кулемет проходив випробування, а офіційно був прийнятий на озброєння 26 лютого 1939 року з назвою „12,7-мм крупнокалиберный пулемёт образца 1938 года – ДШК“ (Дегтярёв – Шпагин крупнокалиберный). Кулемету ДШК присвоєно індекс ГАУ – 56-П-542. Масовий випуск було розгорнуто у 1940 році Тульським збройним заводом (ТОЗ). Під час війни для випуску було підключено кілька підприємств. До кінця війни заводи випустили кілька десятків тисяч одиниць.

Кулемет був призначений для підтримки піхотних підрозділів і боротьби з повітряними цілями на дальності 2000 – 2400 при висоті до 1500 метрів ; для боротьби з наземними цілями на дальності до 3500 метрів ; для боротьби з бронецілями. Бронепробиття на дальності до 500 м становить 20 мм стандартної (середньої міцності) броні та до 15 мм високої міцності.

Кулемет застосовувався не тільки у фронтових частинах та на кораблях, а й зонах ППО промислових та адміністративних центрів.

Трофейні кулемети були прийняті на озброєння німецької армії.

У кінці 1944 року зброярі К. Соколов і А. Норов провели зміни у конструкції стрічкоприймача. Система боєживлення розробки Г. Шпагіна була замінена на нову, що спрощувало і здешевлювало виробництво. Такі кулемети почали виготовляти на заводі у Саратові з лютого 1945 року. Протягом війни і по її закінченні конструкція ДШК зазнавала також інших змін.

У 1946 році зразок з усіма оновленнями було офіційно прийнято на озброєння з назвою „12,7-мм пулемёт образца 1938/46 г., ДШКМ (Дегтярёв – Шпагин крупнокалиберный, модернизированный). Незважаючи на заміну механізму створеного Шпагіним, його ім’я було залишене у назві. Окремо виділили танковий варіант кулемета – ДШКМТ, який відрізнявся пристосуванням для встановлення зверху на баштах. Індекс ГАУ модернізованих зразків змінився на – 56-П-542М.

Крім піхотного і танкового застосовувалися різні варіанти зенітних установок, що встановлювалися на автомобілях, кораблях і як наземні 1-, 2-, 3- та 4-ствольні.

Кулемет ДШКМ виготовлявся у СРСР до початку 1970^-их рр., до прийняття на озброєння наступника – кулемета НСВ-12,7. Але із озброєння він не знімався і застосовувався до розпаду СРСР. У арміях Росії та інших республік ДШКМ та варіанти перебувають на озброєнні до цього часу. Кулемет у своєму класі є одним із найбільш розповсюджених у світі. Конкурує тільки з „М-2 Браунінг“. ДШК різних варіантів застосовувався чи застосовується у більше ніж 70 країнах Європи, Африки, Азії, Південної та Центральної Америки. Його випуск здійснювали у СРСР, Китаї, Югославії, Чехословаччині, Ірані ; продовжується – у Пакистані та Румунії.

Крупнокаліберний ДШК має конструктивну схему станкових кулеметів і складається з двох основних частин – тіла кулемета і станка. Тіло, у кількості від 1 – до 4, може встановлюватися на станки різного призначення.

Боєприпасами у всіх кулеметів служить патрон 12,7×108.

Автоматика ДШК діє за принципом ВПГ. Основна деталь автоматики – затворна рама, яка встановлена знизу ствольної коробки і закриває її нижню частину. Відведення порохових газів здійснюється у газову камеру з отвору знизу стволу. Газова камера має регулятор з трьома фіксованими положеннями. Шток газового поршня приєднано до затворної рами і розміщений у газовій трубці. Постріли проводяться з відкритого стволу. Замикання патронника стволу проводиться традиційно для кулеметів Дєгтярьова – розведенням бойових упорів затвору ударником та входженням їх у бойові уступи ствольної коробки. Ударник приєднаний до затворної рами. Бойок окремий, встановлений у затворі і має власну пружину. Заряджання кулемета проводиться ручкою затворної рами. При її відведенні проходить пересування стрічки, звільнення патрона та фіксація затворної рами шептало у задньому положенні. Постріли проходять за допомогою повертально-бойової пружини і двох буферних пристроїв пружинного типу : для затворної рами і для затвору, встановлених у затильнику ствольної коробки.

Повертально-бойова пружина 3-жильна, розміщена на штокові газового поршня, який є її направляючим.

Після натискання на спуск шептало звільняє затворну раму і вона рухається вперед. Затвор досилає патрон у патронник і зупиняється, впираючись у ствольну коробку а не об патронник. Затворна рама продовжує рух. При цьому ударник входить у затвор, розсуває бойові упори, замикаючи ствол, і вдаряє по бойку. Для того щоб унеможливити відскік затворної рами при ударі об передню частину ствольної коробки, рама має свій фіксатор роликового типу, який входить в отвір міцного вкладиша ствольної коробки. Після пострілу порохові гази, входячи у газову камеру, відкидають назад газовий поршень і він діє на всю рухому систему. Під час відходу поршень стискає повертально-бойову пружину, уповільнюючи швидкість відкату. При цьому проходить роз’єднання затвору із ствольною коробкою і рухома система йде назад, екстрагуючи гільзу та пересуваючи стрічку. При підході у кінцеве положення затвор вдаряє по верхньому буферу, а затворна рама – по нижньому і вони відкидаються вперед, якщо не відпущено спуск і шептало не захопило раму. Довжина ходу рухомої частини становить 235 мм, а її маса – 3,74 мм.

Управління кулеметом проводиться за допомогою двох вертикальних ручок. До кожної підведені спускові гачки, закріплені на одній планці. У комплект ДШК входили наплічники для ведення зенітного вогню.

Спусковий механізм ударниковий. Розміщений у спусковій коробці, приєднаній знизу ствольної коробки. СМ дозволяє ведення вогню тільки чергами. ДШК має ручний запобіжний пристрій, важіль якого розміщено на спусковій коробці.

Ствол не змінний, відкритий, з поперечними ребрами охолодження. Маса стволу – 11,2 кг. Іноді на фото періоду ВВВ бачимо стволи без оребрення. Канал стволу має 8 правосторонніх нарізів. Довжина нарізної частини стволу становить 890 мм. Ствол обладнувався дульним гальмом двох типів в залежності від періоду випуску.

Боєживлення кулеметів стрічкове. Особливістю є те, що патрон виймається з стрічки не вперед, а видавлюється поперечно. Стрічка металева, складається з ланок по 10 набоїв. Ланки скріплюються за допомогою патрону. Стрічка вкладається у металеву коробку, яка приєднується до станка. Кришка коробки служить направляючою для руху стрічки. Стрічкоприймачі кулеметів різняться : барабанний у ДШК і повзунковий у ДШКМ. Обидва приводяться в дію затворною рамою.

Прицільні пристосування механічні. Мушка закріплена на стійці у кінці стволу. Цілик рухається по вертикальній рамці. Рамка закріплена на ствольній коробці і складається у похідному положенні. Довжина прицільної лінії становить 1110 мм. Було передбачено встановлення оптичного прицілу. Для боротьби з повітряними цілями на кулемет встановлювали зенітні приціли зразка 1938, 1941 і 1943 років.

ДШК встановлювався на станки або спеціальні установки в залежності від призначення. Основним піхотним станком був універсальний станок розробки Колєснікова. Даний станок мав колісний хід і 3-ногу, яка служила хоботом. На хоботі прикріплене сидіння, яке також служило опорою для ліктів. До станка приєднувався щит. Для ведення зенітного вогню щит і колеса з віссю знімалися, а ноги розводилися у необхідне положення. Висота лінії вогню із станка на колесах становить 503 мм, у зенітному положенні – 1400 мм. Сектор обстрілу у зенітному положенні – 360^о, з „коліс“ : ± 60^о.

Також застосовували спрощені станки : колісний без триноги, або саму 3-ногу. Останній варіант став розповсюдженим у післявоєнний час. Колеса станка дерев’яні з металевими шинами. При конструюванні ДШК був створений експериментальний колісний лафет з надувними гумовими шинами.

Зенітний кулемет ДШКМТ встановлювався зверху башти на спеціальному амортизуючому лафеті ; також – іншими способами.

ТТД  ДШК :

довжина стволу : 1070 мм ;

початкова швидкість кулі : 840 – 870 м/с ;

прицільна дальність : 3500 м ;

дальність дійсного вогню : 1000 м ;

темп стрільби : 600 постр./хв.;

бойова швидкострільність : до 125 п./хв.;

місткість стрічки : 50 ;

маса тіла кулемета : 33,4 кг ;

маса у бойовому стані : 180 – 200 кг ;

довжина тіла : 1630 мм.

Застосування кулеметів ДШК

ДШК має широке бойове застосування від 1941 року – до сьогоднішнього дня. Якщо під час 2 Світової війни він застосовувався переважно у військах СРСР, то після війни швидко поширився.

Ще до війни і під час війни кулемет пристосовували для різноманітного застосування. ДШК був основним озброєнням плаваючого танка Т-40, встановленим у башті, на танках ИС, самохідках ИСУ-122, ИСУ-152 виконував роль зенітного.

Також ДШК встановлювали на автомобілях, бронепоїздах, катерах, кораблях.

Також була створена палубна тумбова установка, яку закріплювали і на бронепоїздах. Під час війни було створено палубну баштову установку ДШК-2Б із двома кулеметами. Башта мала круглу форму і виготовлялася з броньової сталі з протикульовим і протиосколковим захистом. Установку обслуговував навідник, який розміщувався у башті, та піднощик боєприпасів. Згодом установку модернізували і з назвою ДШКМ-2БУ вона була прийнята на озброєння та встановлювалася на кораблі різних типів.

Створені 2- і 3-ствольні системи застосовували у підрозділах ППО.

Після війни ДШКМ застосовували одночасно з іншим крупнокаліберним зразком – 14,5-мм КПВ, як у піхотному варіанті, так і танковому та зенітному. ДШКМТ став основним зенітним кулеметом радянських танків, САУ та іншої техніки. Інформації про бойове використання ДШКМ обмаль, аж до війни у Афганістані. Там ДШК застосовували з обох сторін. У частинах ОКРВА – нарівні з НСВ-12,7.

Серед іноземних виробників, кулемет найбільш відомий китайського виробництва. Його продавали і встановлювали на танки та іншу бронетехніку. У Чехословаччині кулемет встановлювали як зенітний на САУ ZTS „Dana“.

Серед зенітних установок не радянського виробництва відомі 4-ствольні системи з стаціонарним встановленням або буксирно-стаціонарні.

Серед озброєння, що не приймалося на озброєння але застосовується чи не найчастіше – бойові джипи, що мають ще назву „технічки“.

Серед бойових дій 2014 року ДШК також відзначився. У війні України за Незалежність його застосовують обидві сторони – підрозділи ЗСУ, Нацгвардії, добровольчі батальйони та найманці Російської Федерації. Переважно ДШК встановлюється на автомобілі.

Останнім часом на різних ділянках фронту українських Збройних сил зустрічаються ДШК встановлені на коротконогих триножних станках, що є зручно при стрільбі лежа та з окопа. І маса такого станка зовсім незначна.

Є інформація щодо встановлення кулеметів ДШКМ та СГМ на одному з військових заводів України на БРДМ-2, яку переробили у дозорний БТР без башти.