Ручной противотанковый гранатомёт – 2

С Р С Р

З 1944 року в СРСР проводили випробування першого ручного реактивного гранатомета з кумулятивною гранатою. Протягом кількох років намагалися довести РПГ-1 до прийняття на озброєння але марно. Після війни завдання на розробку гранатомета отримало ще одне конструкторське бюро. Їх роботи виявилися більш вдалими. У конструкції застосовано таку ж схему як і в РПГ-1 – багаторазовий з надкаліберною гранатою, що заряджалася з дульного боку стволу. Ця схема виявилася визначальною для радянських РПГ. Щоправда, подібним був тільки один – РПГ-7, який став основним на кілька десятиліть, і до цього часу. А РПГ-16 відрізняється тим, що граната каліберна.

Радянські реактивні гранатомети (багаторазові та одноразові) мали назву протитанкових і для них довгий час розроблялися тільки кумулятивні гранати. Лише в кінці існування СРСР почалося створення гранат різного призначення для багаторазових гранатометів та одноразових реактивних штурмових гранат (РШГ) і реактивних вогнеметів.

Розробку гранатомета почали 1947 року в ГСКБ-30, що належало Міністерству сільськогосподарського машинобудування, а раніше (очевидно, в роки війни) – Наркомату боєприпасів. Загальне керівництво конструкторськими роботами очолював А. Смоляков. Розробку гранатомета проводив С.Г. Коршунов, а гранати – В.Ф. Кузьмін. Початкове позначення гранатомета було ДРГ-40 (динамо-реактивний гранатомет) ; цифра вказувала на калібр стволу. Граната позначалася ПГ-80 (противотанковая граната) ; де „80“ – калібр гранати. Під час полігонних випробувань гранатомет перейменували у РПГ-2, а гранату в ПГ-2.

Збільшивши калібр стволу до 40 мм, отримали можливість застосувати більш потужний метальний заряд. Завдяки цьому граната мала вищу початкову швидкість, дальність і точність польоту в порівнянні з РПГ-1. Сама граната і підривник також були більш досконалими і надійними. Проте при застосуванні і вони виявилися недостатніми.

1949 року „Ручной противотанковый гранатомёт – 2“ та „Противотанковая граната – 2“ прийняті на озброєння. Гранатомету присвоєно індекс ГАУ – 56-Г-660.

З отриманням на озброєння гранатомета, піхота ЗС СРСР зробила ще один крок до перетворення у мотострілецькі підрозділи. На той час активно проводили роботи з цього питання. Створювалися бронетранспортери, впорядковувалося стрілецьке озброєння, розподілили кулемети (відділення-взвод-рота). Правда, з основною зброєю (автоматом) ще були проблеми. Так чи інакше, початкова ланка, – відділення отримувало повний набір : автомат (карабін СКС), РПД, РПГ-2. Крім того РПГ-2 поступали на озброєння інших підрозділів.

Недоліками гранатомета вважаються низька швидкість польоту гранати, що впливає на точність пострілу. Ефективна дальність по рухомих бронецілях – 100 метрів, – була малою. Позитивними якостями є достатня (на той час) здатність вражати основні бойові танки, надійність, низька маса (особливо гранатомета).

Враховуючи ці та інші недоліки, дано завдання створити новий гранатомет. З початку 1960^-их років РПГ-2 почали замінювати гранатометом РПГ-7.

Крім радянських збройних сил РПГ-2 застосовувалися кількома арміями країн Варшавського Договору. Очевидно, виготовлялися і в Румунії та Польщі. У Китаї виготовлявся як „тип 56“. Під час війни у В’єтнамі з СРСР передано велику кількість гранатометів та гранат північній стороні конфлікту. Згодом там налагодили власне виробництво РПГ-2.

До цього часу РПГ-2 перебуває на озброєнні армії КНДР (Північної Кореї).

Ручной противотанковый гранатомёт - 2 – багаторазовий реактивний гранатомет, призначений для боротьби з танками, іншою броньованою та не броньованою технікою і захищеними фортифікаційними цілями. Застосовувалася граната одного типу – надкаліберна кумулятивна, що заряджалася з дульного отвору стволу. Метальний заряд прикріплено до гранати.

Реактивний ручний гранатомет РПГ-2 обслуговувався двома бійцями – гранатометником і помічником гранатометника.

Ствол РПГ-2 є основною частиною зброї, що служить для здійснення пострілу та закріплення на ньому інших вузлів і механізмів. Ствол являє собою трубу, відкриту з обох боків. Канал стволу гладкий. На задній зріз встановлено пристрій, що запобігає пошкодженню стволу та потрапляння в нього сторонніх предметів. Пристрій складається з диска-розтрубу, який кріпиться до стволу з допомогою різьби та двох півкілець. Дульна частина стволу також має захисне кільце. У стволі і в кільці зроблено виріз для входження фіксатора гранати. Зверху ствол має кріплення для прицільних пристосувань. Знизу – кріплення ударно-спускового та бойкового механізмів. У місці встановлення бойкового механізму в стволі зроблено отвір для входження бойка.

Частина стволу закрита дерев’яними накладками.

Постріл здійснюється ударно-спусковим та бойковим механізмами, встановленими на стволі та метальним зарядом з капсулем-ініціатором, встановленими на гранаті. При заряджанні граната повинна встановлюватися у ствол так, щоб капсуль знаходився проти отвору в стволі для входження бойка.

Ударно-спусковий механізм курковий, розміщений в корпусі, що служить і для приєднання ручки управління вогнем. Розміщення деталей та схема роботи УСМ схожі на пістолетні, з тією різницею, що напрям удару курка спрямовано вгору. Зведення курка проводиться відтягуванням його спиці вниз пальцем руки стрільця. Після натискання на спусковий гачок курок рухається вгору і вдаряє по бойку. УСМ обладнано запобіжним пристроєм ручного типу. Він блокує механізм у зведеному положенні від випадкового спуску. Важіль запобіжника пересувного типу. Для вмикання та вимикання важіль рухається впоперек корпусу УСМ.

Бойковий механізм прикріплюється до стволу за корпусом УСМ. Він складається з основи, фланця, бойка, пружини бойка, опорної втулки та деталей кріплення.

Після заряджання гранати в ствол, проводять зведення курка до встановлення його на шептало. Якщо постріл відкладається, то вмикають запобіжник. При вимкненому запобіжнику проводять прицілювання і натискають на спусковий гачок. Шептало виходить із зчеплення з курком і бойова пружина посилає курок вгору. Зуб курка вдаряє по нижньому виступу бойка. Бойок, пересилюючи пружину рухається вгору і його жало розбиває капсуль гранати.

Граната ПГ-2 складається з бойової частини, донного підривника, стабілізатора та метального заряду. Діаметр стабілізатора та метального заряду становлять 40 мм і при заряджанні вони розміщуються в стволі гранатомета.

Стабілізатор складається з трубки, шести пер, піддона і втулки. Втулка вставлена в трубку стабілізатора спереду і має внутрішню різьбу для з’єднання з бойовою частиною. За втулкою на трубці встановлено фіксатор, що входить у виріз стволу для правильного розміщення гранати. Піддон приєднується до задньої частини трубки і служить для з’єднання з метальним зарядом. У піддоні розміщується капсуль-ініціатор. Від нього йде радіальний (поперечний) канал, що переходить у поздовжній (осьовий). Отвір осьового каналу виходить до метального заряду, щоб іскри після розбивання капсуля запалили його. Піддон має виступ із зовнішньою різьбою. При збереженні гранати піддон закривається ковпачком. Пера стабілізатора виготовлено гнучкими і до моменту пострілу вони обкручені довкола трубки стабілізатора і закріплені кільцем. При встановленні гранати в ствол кільце зсувається, звільняючи пера. Після вильоту гранати з стволу пера розпрямляються.

Метальний заряд складається з чорного пороху і розміщений в паперовій гільзі з металевим цоколем у передній частині. Цоколь має внутрішню різьбу для нагвинчування на виступ піддона. При пострілі метальний заряд згорає у стволі і переважна частина порохових газів вилітає через його задній отвір, врівноважуючи енергію відбою. Гільза зберігається окремо від інших частин гранати і розміщується в картонному пеналі, що сприяє кращому збереженню. Рекомендується приєднувати гільзу до гранати перед пострілом.

Бойова частина складається з циліндричного корпусу, конусного обтічника, основного та додаткового зарядів ВР, прокладки з картонних кружків. Прокладка служить для ефективного формування кумулятивного струменя.

Заряд вибухової речовини масою 220 г розміщується у корпусі і має виїмку з металевим облицюванням.

З тильної частини заряду розміщено детонатор. Корпус ззаду закривається кришкою з виступом і отвором в ньому. На виступ накручується втулка трубки стабілізатора. В отвір кришки вставляється підривник. Головний обтічник служить для зменшення спротиву повітря в польоті та формування кумулятивного струменя.

Підривник ДК-2 є окремою деталлю і встановлюється в отвір кришки корпусу гранати. За типом підривник ударно-інерційної дії. Частково він розміщується в корпусі, а частково у втулці стабілізатора. При встановленні підривник опирається у картонну прокладку. Зведення у бойове положення відбувається під час пострілу та в польоті гранати. При ударі об перешкоду жало ударника наколює капсуль-детонатор і від нього спрацьовує основний детонатор підривника, а потім – детонатор гранати і починається формування кумулятивного струменя.

Пробивна здатність гранати – до 200 мм броні.

Маса зібраної гранати – 1,84 кг, а довжина – 670 мм. Довжина без метального заряду становить 500 мм. Калібр (максимальний діаметр) – 82 мм.

Гранати переносилися в сумках з наплічним ременем. Об’єм сумки розділено на відділи для 3 гранат, 3 пеналів з метальними зарядами, банника, пристосувань. Маса повністю заповненої сумки – 8,3 кг.

Підготовку гранат до пострілу проводив, як правило, помічник гранатометника. Він виймав пороховий заряд з пеналу, знімав захисний ковпачок з піддона, з’єднував заряд з гранатою і передавав її гранатометнику. Встановлюючи гранату в ствол потрібно слідкувати щоб фіксатор стабілізатора входив у виріз стволу. Але прокручувати гранату необхідно тільки вліво.

Ручка управління  має основу, виготовлену однією деталлю з корпусом УСМ. До основи прикріплюються пластмасові накладки.

Прицільні пристосування механічні : складальні стійки з мушкою і рамкою. Рамка має 3 вертикально розміщені отвори з ціликами, що відповідають дальності пострілу на 50, 100 та 150 метрів.

Антабки закріплено на лівому боці стволу. До них приєднувалися ремінь для перенесення та ремені з чохлами, якими у похідному положенні закривали дульний і казенний отвори стволу.

З 1957 року у війська поступав нічний варіант гранатомета – РПГ-2Н, обладнаний прицілом нічного бачення НСП-2.

ТТД  РПГ-2 :

довжина без гранати : 950 мм ;

початкова швидкість гранати : 84 м/с ;

прицільна дальність : 150 м ;

ефективна дальність : 100 м ;

бронепробиття : до 200 мм ;

бойова швидкострільність : 5-6 постр./хв.;

маса гранати : 1,84 кг ;

маса гранатомета : 2,8 кг ;

довжина з гранатою : 1200 мм.