Каталог статей

Головна » Статті » ЗБРОЯ ПІХОТИ » РУЧНІ реактивні гранатомети

M-20 Super Bazooka

Model 20 Super Bazooka

С Ш А

Перший у світі реактивний ручний гранатомет М-1 „Базука“ прийнято на озброєння влітку 1942 року разом з гранатою М-6. До кінця війни їх кілька разів модернізували. 1944 року з’явився М-9, який вважається перехідною моделлю : застосовувалися такі ж самі гранати але ствол зроблено розбірним для зменшення довжини у транспортному положенні. І хоч гранату зробили більш ефективною, проте її калібр не міг забезпечити достатньої енергії для пробивання корпусів танків, що з’явилися в ході війни. Американська армія у 1944-45 роках отримала також безвідкатні гранатомети M-18 RR та M-20 RR. Але вони могли лише доповнювати реактивні, що мали невелику масу. Так, наприклад, „М-18 РР“ мав кращу точність пострілу але був у 4 рази важчим і поступався пробивною дією ; М-20 RR переважав усі зразки за дальністю пострілу та пробивною здатністю але мав масу 52 кг, що майже в 10 разів більше за „Базуку“. Тому кращим варіантом було створення нового гранатомета на основі „Базук“.

У 1945 році такий гранатомет був сконструйований і восени прийнятий на озброєння з офіційною назвою 3.5" Rocket Launcher, Model 20 (3,5 дюймовий ракетний гранатомет Модель 20). Неофіційна назва отримала доповнення „супер“, що вказувало на збільшення калібру і тактичних можливостей. Але закінчення війни та велика кількість уже виготовленої зброї відклали його виготовлення. Починаючи з 1948 року гранатомет виготовляли невеликими партіями. Масовий випуск розпочато у 1950 році незадовго до початку війни в Кореї. Тому поступання його у війська йшло протягом усієї війни і М-20 застосовувалися разом із М-9.

Спорідненість із М-9 – розбірний ствол. Відмінність – калібр стволу та нові гранати. Також гранатомети, крім останньої модифікації, оснащували сошками.

Протягом 1948 – 1952 років „Супер Базуки“ виготовлялися у кількох варіантах, що різнилися технологією виробництва і дещо відрізнялися зовні. Спочатку це були Model 20 та Model 20B. У ході вдосконалення та виробництва у них змінювалися індекси (різні джерела не однаково вказують на їх послідовність аж до останньої модифікації М-20А1В1, прийнятої на озброєння у 1952 році). головна відмінність – спосіб виготовлення стволів. Варіації з літерою „А“ в назві, або без неї, виготовлені з алюмінієвого листа, що проходив спеціальну обробку. Стволи гранатометів „В“ також алюмінієві, але виготовлені шляхом лиття. У модифікацій „А“ розтруби, замки кріплення половинок, ручка управління, приціл, сошка, приклад та інші пристосування кріпилися гвинтами і хомутами. У „В“ – розтруби та кріплення відливалися разом з частинами стволу, а ручка, приціл, приклад , сошка кріпилися гвинтами. Мало відмінності і електрообладнання.

З 1952 року гранатомет виготовлявся однією модифікацією, в якій об’єднали кращі риси М-20А та М-20В. Оновлений зразок отримав індекс М-20А1B1. Випуск проводився очевидно до 1957 року, коли на озброєння прийняли новий М-67. Армія Сполучених Штатів застосовувала „Супер Базуки“ до кінця 1960 років протягом усіх воєн які вела. Під час війни у В’єтнамі М-20 почали витіснятися М-67 та М-72.

Гранатомет передався арміям дружніх держав. У кількох арміях НАТО він був основним штатним зразком. Кілька країн вели власне виробництво. Під час війни у Кореї китайські війська захопили М-20 і запровадили не ліцензоване виготовлення.

Model 20 Super Bazooka – ручний реактивний багаторазовий гранатомет з гладким стволом. Заряджання проводилося з казенного боку стволу. Гранати каліберні, реактивного типу. Метальний заряд згорав у стволі. Постріл проводився з утриманням на плечі в положенні стоячи, лежа тощо. Небезпечна зона – кілька метрів позаду стволу.

Гранатомет застосовувався для боротьби з бронецілями, вогневими точками і для запуску запалювально-димових гранат. Обслуговувався двома бійцями. Але гранати були більш громіздкими та масивними, що обмежувало боєзапас при застосуванні пішими порядками.

Калібр – 88,9 мм.

Ствол – складається з передньої та задньої частин, які з’єднуються замками. На відміну від попередніх М-1 та М-9 у М-20 відмовилися від заднього кільця, замінивши розтрубом. Подібний розтруб встановлювався і на дульній частині. Точніше, у моделях „А“ приєднувалися гвинтами, а в „В“ та М-20А1В1 – відливалися разом з частинами стволу. У гранатометів на казенній частині встановлено тримачі гранат, об’єднані із електро-контактами.

Електричний струм вироблявся індукційним генератором встановленим в ручці управління вогнем. Електричні дроти протягнуті зовні стволу до казенної частини. М-20А усіх варіантів мали тримачі, виготовлені як коробочки. На коробочці встановлено важіль за допомогою якого з’єднували та роз’єднували контакти. Це служило додатковим запобіжним пристроєм, особливо при встановленні гранати у ствол. М-20В мав простий важільний тримач з контактами. Крім того, ручка управління оснащувалася запобіжником, що розмикав контакти і запобігав спрацюванню при випадковому натисканні на спуск.

Основним прицілом у „М-20 Супер Базука“ був оптичний. Він встановлювався на стволі з лівого боку.

Ручка управління закріплена знизу стволу. Спускова скоба та спусковий важіль мають великі габарити для можливості ведення вогню в рукавицях.

Перші моделі „Супер Базук“ мали закріплену ззаду ручки управління сошку-монопод та 2-ножну сошку, встановлену під передньою частиною стволу. Монопод складається з трубки та ніжки з гвинтовим з’єднанням для регулювання висоти. Передня сошка регулюється по висоті та кутом нахилу ніжок за допомогою рейки закріпленої знизу стволу та тяги, що переміщується по рейці. У Model 20A1B1 від обох сошок відмовилися, бо солдати знімали їх у попередніх зразках.

Приклади у всіх М-20 рамкового типу. У перших моделях передньою частиною приклад закріплювався до сошки-монопод, у „М-20А1Б1“ – безпосередньо до стволу.

Боєприпасами „Супер Базук“ були 3 види ракет різного призначення. Протягом випуску вони модернізувалися і отримували відповідне доповнення в позначенні : M28 (А1, А2) – кумулятивна, фарбувалася в оливковий відтінок ;

М29 – навчальна, синього кольору ;

М30 – запалювально-димова, наповнена білим фосфором, зовні сірого кольору.

Основною була протитанкова.

Граната М-28А2 мала будову подібну до гранат 60-мм М-6, але збільшені габарити та змінену форму. До корпусу запалу приєднані бойова частина та хвостова з реактивним двигуном і стабілізатором. Бойова частина служить для розміщення заряду ВР з кумулятивним облицюванням і закрита обтічником. Маса заряду – 875 г, тип – Composition B (суміш гексогену з тротилом). Пробивна здатність гранати – до 280 мм стальної броні при перпендикулярному зіткненні.

Метальний заряд забезпечував максимальну дальність польоту до 823 метрів (900 ярдів).

Конструкція стабілізатора більш розвинена у порівнянні з М-6.

Підривник ударного типу, інерційний. Застосовано новий тип запобіжника. Він складався з штифта і пружини, встановлених в отворі корпусу підривника. Штифт був з’єднаний з ударником, що запобігало переміщенню ударника вперед. Зовні отвір штифта закривався стрічкою з ковпачком для головки штифта. Перед вкладанням гранати в ствол стрічку знімали. В момент пострілу за інерцією проходило роз’єднання штифта з ударником і після вильоту гранати з стволу пружина виштовхувала штифт назовні. Ударник утримувався від переміщення контр-запобіжною пружиною до зіткнення з перешкодою.

Гранати різного призначення мали однакову довжину (23.55" / 598,2 мм) і приблизно однакову масу (4,06 – 4,08 кг), в залежності від варіацій.