Model 1A1 Bazooka

С Ш А

Створення реактивної піхотної зброї у США проводили з початку 1930^-их років. Як і в розробках інших країн американські зброярі зіткнулися з основною проблемою : недостатньою кінетичною енергією снаряда. Активізація робіт почалася після впровадження у озброєння кумулятивного ефекту. Швидкість та енергія снаряду чи гранати не впливала на бронепробиття.

Першість у розробці реактивних ручних гранатометів віддають конструкторам США. Того ж 1942 року на озброєння у Швеції прийнято бронебійну рушницю Pansarvärnsgevär m/42. У гранатометі застосовано динамо-реактивний спосіб пострілу кінетичного снаряду з нарізного стволу. Таку систему застосовують і в наш час але з кумулятивною гранатою.

Першим ручним протитанковим гранатометом з кумулятивною гранатою була відома американська „Базука“. Насправді, цим словом називали щонайменше три моделі та кілька модернізованих варіантів.

M-1 Bazooka прийнята на озброєння 24 липня 1942 року. Офіційна назва – 2.36" Rocket Launcher, Model 1 (2,36 дюймовий ракетний гранатомет М-1). Відразу гранатомет почав поступати у діючі війська. Випуск гранатометів проводила „Дженерал Електрік“, а гранат – „І.Дж. Бадд Компані“. Перше бойове випробування пройшло восени 1942 року в бойових діях у Африці.

Конструктор гранатомета – другий лейтенант Едвард Ул (Edward Uhl) з участю полковника Хікмана (звання „другий лейтенант відповідає нашому „молодший лейтенант“ або „лейтенант“ ; у армії США є тільки 2 звання „лейтенант“ – другий і перший (вище)).

Комплекс складається з багаторазового гранатомета-пускової установки та реактивних гранат. У ході застосування в гранатомета та гранати виявлялися недоліки і їх модернізували. Через рік з’явився М-1А1, а потім – М-9 та М-9А1. Така ж ситуація була і з гранатами. 1945 року у виробництві ці зразки були замінені новим гранатометом М-20, який назвали „Супер Базука“.

Застосування попередніх розробок продовжилося, очевидно, до зношення та до закінчення боєприпасів. Частина гранатометів після війни передавалася до дружніх країн. Під час 2 Світової війни „Базуки“ постачалися за програмою „Ленд-ліз“. До СРСР в кінці 1942 року було передано 9 тисяч М-1. Загалом, „базуками“ користувалися армії більше 30 країн світу.

При застосуванні гранатометів M-1 Bazooka були виявлені недоліки, що стосувалися передусім системи електричного ініціювання пострілу. З липня 1943 року у війська почав поступати оновлений Model 1A1 Bazooka. Було виготовлено більше 170 тисяч гранатометів обох варіантів.

M-1 та M-1A1 – реактивні багаторазові гранатомети призначені для відстрілювання каліберних реактивних гранат. У радянських збройних силах прийнято було називати таку зброю реактивними протитанковими гранатометами (РПГ), бо майже до кінця існування СРСР РПГ-2, РПГ-7 та інші мали тільки протитанкові гранати кумулятивної дії. У більшості країн крім кумулятивних, створювали гранати різного призначення. Для „Базук“ виготовляли протитанкові та запалювально-димові. Розроблялися осколкова та іншого призначення але про їх застосування інформація відсутня.

Постріл здійснюється у стволі з відкритим каналом. Граната вкладається у ствол з казенної частини. Метальний заряд розміщено у гранаті і згорає до її вильоту з стволу. У повній назві гранатомета цифра 2,36" означає калібр гранатомета в дюймах, що дорівнює 60 мм.

„М-1 Базука“ та „М-1А1 Базука“ для ведення вогню утримуються на плечі стрільця. Обслуга – гранатометник та помічник-гранатометника. Заряджання гранатомета проводив помічник.

Ствол – труба, виготовлена з тонкої сталі, з гладким каналом. Казенна частина має кільцеву накладку до якої прикріплено захисне кільце. Накладка та кільце захищають ствол від механічних пошкоджень, а ще – для більш зручного вкладання гранати в ствол. Дульна частина стволу спочатку не мала ніяких пристроїв. Але виявилося, що не завжди метальний заряд повністю згорає у стволі або й згорілі гази потрапляють на руки та лице гранатометника. Було рекомендовано вести вогонь у захисних рукавицях та окулярах. Згодом встановлювали захисні щитки. У М-1А1 – круглий плексигласовий.

Всередині стволу біля казенного зрізу встановлено підпружинений тримач гранати який управлявся важелем, розміщеним в кінці стволу. Тримач повинен закріпитися за стабілізатор гранати при її встановленні.

Над прикладом ствол має додаткову пластину, яка запобігає опікам стрільця.

Постріл проводився завдяки електричному запалюванні метального заряду гранати. Електросхема 1-провідна. Контакт розміщений на самій гранаті. Електричний струм подається від двох батарейок розміщених у вирізі прикладу. Електрообладнання та система подачі струму відрізняються у М-1 та М-1А1. Перша модель має запобіжну коробку з рухомими контактами та важелем. Коробка встановлена зверху стволу. При заряджанні важелем роз’єднуються контакти для запобігання випадковому пострілу. Перед пострілом знову повертають важіль.

У модернізованому зразку від запобіжної коробки відмовилися. Заряджаючий повинен вручну встановити електропровід у гранату. Це зменшило кількість контактів та дротів і підвищило надійність. Обидва гранатомети мають вбудовану у приклад лампочку, яка свідчить про готовність системи до пострілу. У комплект гранатометів входили також 2 запасні батарейки.

Постріл проводиться за допомогою спускового гачка. При його натисканні з’єднуються контакти.

„М-1 Базука“ має постійні прицільні пристосування, встановлені з лівого боку. Вони складаються з цілика та мушки. Прицілювання з „М-1А1 Базука“ здійснюється за допомогою цілика та рамки. Вибір дальності проводять по 4 мушках встановлених на горизонтальних перетинках рамки. Вони розраховані на віддаль 100, 200, 300 та 400 ярдів (≈ 91, 183, 275 та 370 м, відповідно).

Ручка управління вогнем прикріплена знизу стволу. Має металеву основу та дерев’яну накладку. Спусковий гачок захищено спусковою скобою.

M-1 Bazooka обладнувалася допоміжною дерев’яною ручкою встановленою спереду основної. На модернізовані зразки ручка не встановлювалася.

Приклад у М-1 та М-1А1 дерев’яний, встановлений знизу стволу.

Граната M-6A1 – реактивна з кумулятивною бойовою частиною. Застосовувалася з будь-якою „Базукою“ калібру 60 мм. Разом з гранатометом на озброєння була прийнята з індексом М-6. Згодом у виробництві була замінена вдосконаленими зразками, що також могли відстрілюватися з будь-яких 60-мм „Базук“. Перший модернізований варіант – М-6А1. Основні зміни полягали у застосуванні оптимізованого для використання при різних температурах повітря метального заряду. Пізніше була замінена гранатою М-6А3.

будова гранати М-6А1 ; зображення М-6А3 у статті про М-9 Bazooka

Найміцніша деталь у гранати М-6А1 – корпус підривника. Спереду до нього приєднується корпус бойової частини, а ззаду трубка з реактивним двигуном та стабілізатором.

Корпус бойової частини складається з основної та головної частин. У основній розміщено заряд вибухової речовини, що має форму необхідну для формування кумулятивного струменя. Виїмка закрита стальним конусом.

Трубка реактивного двигуна служить для розміщення метального заряду масою 75 г. До задньої частини трубки прикріплено корпус стабілізатора з 6^-ма перами.

Підривник і запал розміщені в каналі корпусу. Підривник ударної дії. При збереженні та транспортуванні ударник утримується чекою, що виходить назовні. Розблоковується вручну помічником гранатометника при заряджанні. У польоті ударник утримується контр-запобіжною пружиною. Під час удару рухається вперед і своїм жалом наколює капсуль-детонатор.

Заряд вибухової речовини – 220 грамів пентоліту. Пробивна здатність – до 90 мм стальної броні.

Довжина гранати становила 540 мм. Маса – 1,55 кг.

Гранати розміщувалися в індивідуальних картонних пеналах, що вкладалися у дерев’яні ящики, пристосовані для перенесення. В бою гранати переносили у брезентовій сумці-в’юкові.

Для навчання виготовлялася граната М-7А1 такої ж форми, розмірів та маси але фарбована не в оливковий колір як бойова.

ТТД  M-1А1 Bazooka :

довжина стволу : 1370 мм ;

початкова швидкість гранати : 85 м/с ;

прицільна дальність : 370 м ;

швидкострільність : 4 постр./хв.;

довжина : 1390 мм ;

маса : 6,8 кг.