Ручной противотанковый гранатомёт – 1
С Р С Р
Радянська армія з 1960 років мала на озброєнні ефективні ручні реактивні протитанкові гранатомети. Один тільки РПГ-7 відомий у світі як і автомат Калашнікова. Проте, шлях до цього був непростим і створення РПГ проходило важко. Роботу над першим зразком (РПГ-1) вели 5 років і без успіху. На озброєння прийняли РПГ-2 але і він не відповідав вимогам, маючи невисокі бойові властивості.
Маючи гіркий досвід у конструюванні динамо-реактивних гранатометів і безвідкатних гармат у 1930-ті роки (репресований і розстріляний конструктор Курчевський) радянські конструктори не створювали такої зброї. Однією з причин було і те, що у 30-ті роки конструктори не могли використовувати принцип кумулятивного ефекту і пробивна здатність залежала від кінетичної енергії снаряда. У ході війни виявилося, що німецька армія застосовувала кілька систем безвідкатних гармат і почала приймати на озброєння ручні реактивні гранатомети. Армія США також нарощувала кількість „Базук“.
Роботи над ручним реактивним протитанковим гранатометом почалися у 1944 році. Спочатку він мав назву „Лёгкий противотанковый гранатомёт 1944 года“ (ЛПГ-44). Конструювання проводилося на Науково-дослідному полігоні стрілецько-мінометного озброєння ГАУ під керівництвом Ломінського Г.П.
У конструкції поєднали дві схеми, що застосовувалися в той час у реактивних гранатометах. Тобто, в одноразових німецьких „Панцерфаустів“ граната встановлювалася з дульної частини стволу. Багаторазові американські „Базуки“ та німецькі „Панцершреки“ заряджали з казенного зрізу стволу. ЛПГ-44 був багаторазовим, а гранату встановлювали спереду.
Конструкція була готова і випробовувалася уже в 1944 році але мала недоліки. При доопрацюванні гранатомет отримав звичні для всіх радянських реактивних гранатометів назву і позначення – РПГ-1. Роботи тривали до 1948-49 років і завершилися прийняттям на озброєння іншого зразка – РПГ-2.
Причин того, що гранатомет не прийняли на озброєння можна назвати кілька. Обрано надто малий калібр гранати, а особливо – стволу. Сама граната не відзначалася надійністю через недосконалий підривник. Початкова швидкість гранати була зовсім малою, що впливало на її дальність польоту і точність. Потужність дії по пробиттю броні також не відповідала вимогам.
Ручной противотанковый гранатомёт - 1 – гранатомет багаторазового використання з реактивним способом доставки бойової частини до цілі.
Граната надкаліберна, кумулятивної дії. Спочатку мала позначення ПГ-70 (противотанковая граната калибра 70 мм), потім – ПГ-1.
Граната складалася з бойової та хвостової частини. Бойова частина служила для розміщення кумулятивного заряду з підривником і мала калібр 70 мм. Хвостова частина трубчастої форми. У ній розміщувався пороховий метальний заряд. Ініціювання порохового заряду проводилося капсулем з допомогою ударно-спускового механізму. Капсуль встановлено на бічній поверхні хвостової частини гранати, а УСМ – на стволі гранатомета. При заряджанні граната повинна розміщуватися так, щоб капсуль знаходився навпроти отвору в стволі, де розміщувався бойок. Метальний заряд згорав у стволі з виходом газів назад.
„Ручний протитанковий гранатомет – 1“ має ствол з гладким каналом, відкритим з обох боків.
Ударно-спусковий механізм куркового типу, розміщений у прямокутній коробці, прикріпленій до стволу. Його будова і принцип роботи нагадує УСМ пістолета чи револьвера. Зведення механізму проводиться виступаючим вниз курком. При проведенні пострілу натискають на спусковий гачок, курок зіскакує з шептала і під дією бойової пружини вдаряє по бойку.
Прицільні пристосування схожі на такі у „Панцерфауста“. Застосовано складальну стійку з ціликом, а мушкою служить сама граната. Дальність прямого пострілу становила лише 50 метрів для цілі висотою 20 метри.
Ручка управління дерев’яна, закріплювалася до коробки УСМ.
Ствол РПГ-1 на більшій його довжині був закритий дерев’яними накладками.
ТТД РПГ-1 :
довжина : 1000 мм ;
початкова швидкість гранати : 40 – 45 м/с ;
прицільна дальність : 75 м ;
бронепробиття : 150 мм ;
маса гранати : 1,6 кг ;
маса гранатомета : 2 кг.
| 
