Димові гранати Вермахту

Н і м е ч ч и н а

Димова граната Nebelhandgranate 39 для Вермахту створена на основі протипіхотної Stielhandgranate 24 і має з нею однаковий зовнішній вигляд. У назві застосовано не слово „дим“ як зазвичай, а – туман / Nebel. Його застосовують і для позначення димових шашок (Nebelkörper). Хоч у військовій справі часто застосовується і слово „дим“ (Rauch/раух). Наприклад, димова завіса – Rauchschleier.

Nb.H.gr 39 прийнята на озброєння німецької армії у 1939 році. Випуск гранати здійснювався до кінця війни і становив близько 7 мільйонів одиниць.

„Небельгандґранате 39“ за конструкцією також схожа зі своїм бойовим прототипом. Але замість заряду ВР застосовано димоутворювальну суміш, а замість детонатора – ініціюючу речовину.

Також виготовлялися гранати з позначенням Nebelhandgranate 39B.

Сам запал застосовано аналогічний бойовій гранаті, розміщений у такій же ручці. Корпус відрізняється наявністю круглих отворів для виходу диму. Вони розміщені на нижньому торці довкола втулки.

Запал дистанційний, приводився в дію тертковим пристроєм. Для цього знімався ковпачок на ручці гранати і різко смикнувши за фарфорову кульку чи кільце ініціювали спрацювання терткового механізму. Вогонь від нього передавався через уповільнювач до ініціюючої речовини. Час уповільнення – до 7 секунд.

Димова речовина – суміш цинку і гексахлоретану, масою близько 450 г. Після спрацювання протягом 1,5 хвилини утворюється біло-сірий дим. Стійкість завіси продовжується до 2,5 хвилин.

Маса гранати – 0,85 кг, діаметр – 60 мм, довжина – 356 мм.

Також на озброєння німецької армії поступала граната Nebelhandgranate 39 ohne Stil, що вказує на відсутність ручки (ohne Stil / без ручки). Це була варіація осколкової гранати Stielhandgranaten 43. Така граната мала ручку але у ній застосовувався запал від гранати Eihandgranaten 39, що встановлювався у корпус з іншого боку. Димова граната ручкою взагалі не оснащувалася, а запал встановлювався замість неї за допомогою вгвинченого перехідника. Властивості гранати майже не відрізнялися, за винятком маси та габаритів.

У 1942 році на озброєння прийняли Nebelhandgranate 42.

Зразок мав невеликі габарити, зручний для перенесення і метання. Металевий корпус виготовлено з двох частин скріплених фальцюванням. Верхня половина має центральний отвір з різьбою для запалу і отвори для виходу диму. Знизу гранати приєднане кільце для закріплення на амуніції. Корпус покривався зеленою фарбою.

Димоутворювальна речовина – 180 грамів суміші цинку та гексахлоретану.

Запал тертковий, виготовлений у формі трубки перемінної товщини. Нижня частина має різьбу для вгвинчування в корпус гранати. У верхній частині розміщено тертковий пристрій. Згори запал закривається ковпачком. Всередині ковпачка прикріплено тягу з гачком, що приєднаний до рухомої частини тертки. Згори до ковпачка прикріплене кільце. Для приведення гранати в дію слід різко смикнути за кільце. Ковпачок знімається і тягне рухому деталь тертки. Іскри запалюють ініціюючу речовину димового заряду. Активне виділення диму починається через 5-7 секунд. Кільце запалу при збереженні та транспортуванні фіксується пружною пластинкою на корпусі запалу.

Маса гранати становить 0,5 кг. Діаметр корпусу – 50 мм, а його довжина – близько 95 мм.

Blendkörper 2H

Крім суто димових гранат, на озброєнні Вермахту перебували і оригінальні розробки з універсальною дією : димовою, осліплюючою, подразнюючою.

Blendkörper – осліплюючий (Blend / бленд) пристрій (körper / кьорпер). Усі зразки мали скляний корпус і споряджалися хімічно-активними речовинами. Тому при транспортуванні вимагали особливої обережності, хоч і впаковувалися у ящики з картонними футлярами для кожної.

Спершу, на початку 1940^-их років, прийнято Blendkörper 1. Граната мала скляний запаяний корпус і споряджалася тетрахлоридом титану. При пошкодженні корпусу речовина вступала в реакцію з повітрям. Виготовлялося кілька варіантів.

У 1943 році на озброєння поступила Blendkörper 2H, що замінила попередні зразки. Граната складалася з скляного корпусу у формі флакона (колби), бакелітової кришки та пробірки з гумовою пробкою.

Кришка мала отвір вгорі, в якому закріплювалася пробка пробірки. Також на пробірку надягалося гумове кільце для герметизації та запобігання контакту пробірки з корпусом.

Корпус заповнювався сумішшю тетрахлориду титану та тетрахлориду кремнію масою 290 г. Пробірка – 36 грамами хлориду кальцію.

При ударі гранати корпус та пробірка пошкоджувалися і речовини змішувалися. В результаті реакції відбувався спалах і утворювалася хмарка білого диму, що зберігалася близько 20 секунд.

Граната не призначалася для постановки димових завіс. Основне призначення – засліплення екіпажів бойових машин, особливо танків. Тому гранату слід було метати так, що вона падала перед танком. Крім спалаху та диму, утворювалися гази сльозоточивої дії, що потрапляли в танк. Також розбризкувалася кислота.

Маса гранати 400 г. Висота – 128 мм, діаметр – 65 мм.

„Блендкьорпер 2 Г“ виготовлялася до кінця війни. А всього „блендкьорперів“ випущено більше 5 мільйонів.