Гранати  інженерного  призначення

Р о с і я

Офіційного терміну „інженерна граната“ не існує. Гранати цього типу належать до ручних, фугасної дії і призначені для знищення або пошкодження інженерних споруд на полі бою, польових чи інших укріплень. Часто такі гранати називалися „важкими фугасними“.

З’явилися вони на самому початку Першої світової війни, коли армії вели наступальні дії. Ця війна поклала початок не тільки танкам, хімічній зброї та кільком класам стрілецького озброєння.

Ешелоновані інженерні загородження почали застосовувати також активно. Тому в наступі російська піхота натикалася на розгалужені перешкоди з колючого дроту, рогаток тощо. Як правило, загородження противником були пристріляні тому навіть невелика затримка при їх подоланні коштувала багатьох життів та припинення наступу. Отже виникла необхідність у зброї, яка б застосовувалася піхотою що йшла в наступ. Зрозуміло, що застосування артилерії у таких випадках ефективніше. Але не завжди вона на підхваті, а в той час зв’язок був відомо яким. Тому піхоті, що залягла перед перешкодою „дружній“ вогонь був би забезпечений. Застосування ж осколкових гранат було малоефективним.

Як і багато різної зброї, що виникла безпосередньо в окопах, інженерні гранати входять у їх число. У Росії створена граната даного типу була схвалена військовим керівництвом і її виробництво проводилося масово. А для більш ефективного застосування розробили інструкції, проводили навчання. Були виготовлені рюкзаки для перенесення гранат на полі бою.

Гранату виготовляли масово але в недостатній кількості. Тому пристосовували для таких цілей і гранати Рдултовського.

Граната Новицкого-Фёдорова

У 1914 році штабс-капітан Новицький сконструював перший зразок гранати для знищення загороджень. Граната складалася з корпусу, ручки та запалу. Корпус виготовлявся з жерсті. Дно корпусу мало отвір для детонатора і пристосування для з’єднання з ручкою. Всередині корпус заповнювався зарядом вибухової речовини (піроксилін) та додатковим детонатором.

Запал дистанційного типу з ініціюванням ударником. Встановлений запал у ручці.

Ручка виготовлена з дерева з металевими лапками вгорі для з’єднання з корпусом. Вздовж ручки просвердлено канал для запалу. Нижню частину каналу займає ударний пристрій, а верхню – капсуль, уповільнююче наповнення та частина детонатора.

Гранати постачалися у розібраному стані. Перед застосуванням необхідно вставити запал у ручку, звести ударний механізм і з’єднати ручку з корпусом.

При метанні : витягнути запобіжну чеку, відігнувши її вусики ; надавити на кнопку пружини та посунути запобіжне кільце ; прокрутити важіль спускового важеля ; кинути гранату. Після прокручування важеля ударник звільняється і за допомогою пружини розбиває капсуль.

У 1915 році граната була вдосконалена з допомогою прапорщика Фьодорова. Потім провели вдосконалення у 1916 році.

Такий зразок називається „Граната системы Новицкого-Фёдорова образца 1916 года“.

Зразок 1915-16 року зазнав значних змін. Граната змінила свою форму, стала масивнішою, ефективнішою та надійнішою. Ще одна особливість – встановлення шнурів. Чотири шнури з важками приєднувалися на кришці корпусу. З їх допомогою граната утримувалася на перешкоді і підривалася. Така схема мала ефективність, в першу чергу, для знищення дротяних загород.

Змінено форму та розмір корпусу, ручка стала металевою.

Вибухова речовина – амонал, масою 1,55 – 1,75 кг. У зразка 1914 року застосовувався піроксилін. Заряд ВР у гранати 1915-16 рр. займав увесь простір корпусу. Тільки з боку ручки був канал для детонатора запалу. Додатковий детонатор не встановлювався.

Запал дистанційної дії з ударним ініціюванням. Час горіння уповільнювача – 10 – 12 секунд. Ударний, запобіжний механізми, уповільнювач та сам запал розміщені у ручці. Детонатор – наполовину у ручці та корпусі. Ініціюючий капсуль встановлено на уповільнювачі.

Приведення гранати в дію проводиться ударником за допомогою бойової пружини, розміщених у ручці. Запобіжний важіль також розміщено у ручці. Важіль 2-плечий. Назовні крізь отвір ручки виходить його кнопка, яка має отвір над поверхнею ручки. В отвір вставляється запобіжна чека. Знизу ручки приєднано кільце. З його допомогою ударник встановлюється у бойове положення.

Ці дії проводяться першочергово. З ручки гранати знімають корпус, якщо він уже був встановлений. При повному відтягуванні кільця, ударник зчіпляється з нижнім кінцем важеля-запобіжника. Кнопка верхнього плеча важеля виходить в отвір ручки і її фіксують чекою. У ручку встановлюють запал. Ручку з’єднують з корпусом. Для метання гранати необхідно витягнути чеку і натиснути на кнопку. Ударник „зірветься“ з важеля і з допомогою пружини розіб’є капсуль.

Маса гранати сягала 2,2 кг.

Інженерні варіанти гранат Рдултовського

Зважаючи на те, що інженерних гранат не вистачало (як і звичайних), для таких цілей пристосовували осколкові гранати. Відомо про гранати системи Рдултовського.

Граната зразка 1912 року продовжувала виготовлятися у перші роки війни, незважаючи на виробництво її нового варіанту – РГ-14. Для застосування в якості інженерної РГ-12 майже не відрізнялася від стандартної. Просто на неї приєднували 3 шнури з важками. Вочевидь, такі пристосування виконувало прямо в траншеях передової.

РГ-14 в інженерному варіанті виготовлялася на заводі і мала значно більшу ефективність. Проте, обидві вони, вступали гранаті Новицького. Головна причина – встановлені в основний корпус осколкові елементи не давали належної фугасної дії.

Переробка гранати РГ-14 в інженерну також не була складною. Для цього застосовували додатковий корпус, наповнений вибуховою речовиною. Корпус встановлювали на основний корпус гранати, закріпивши на ньому 2 штифти. На додатковому корпусі були Г-подібні прорізи з пружними засувками. У прорізи „заводилися“ штифти і фіксувалися.

На корпусі закріплювалися шнури з важками.

Детонатором служив вибух стандартної гранати. Приведення в дію не відрізнялося. Але недоліком було те, що перед метанням слід зняти додатковий корпус для встановлення запалу. Також – застосовували інший запал, – з уповільненням 8 секунд.

Додатковий корпус наповнювався тротилом або іншою вибуховою речовиною. Маса його – 1,6 кг. Повна маса гранати – 2,3 кг.