Ручная дымовая граната

С Р С Р

Протягом 20 століття більшість передових армій світу мали на озброєнні велику кількість ручних протипіхотних гранат. Велику увагу приділяли і допоміжним : запалювальним, димовим, газовим тощо. У Збройних силах СРСР і зразків осколкових гранат було кілька, і допоміжним належної уваги не приділяли, якщо не зважати на запалювальні пляшки. Перша димова граната була прийнята на озброєння лише на початку 40^-их років. А наступний (і останній) зразок – через 30 років. Крім цього виготовлялися димові гранати сигнального типу. Їх застосовували перш за все коригувальники авіації (авіа-навідники) та у аварійно-рятувальних ситуаціях.

Для маскування військ застосовували димові шашки різного типу (маси).

Індивідуальна ручна димова граната призначена для маскування одиночного солдата чи найменших підрозділів (відділення, група, обслуга) з’явилася уже в ході війни. Точна дата невідома. Очевидно, на озброєння РДГ прийняли у 1940 році, а поступати у війська вона почала з 1942 року.

Ручная дымовая граната (РДГ, іноді позначають РДГ-1) виготовлялася у двох варіантах, що відрізнялися кольором диму : білий або чорний. За роки війни виготовлено до 7.000.000 штук. Очевидно, випуск проводили і в подальшому.

Крім того, що випускали РДГ двох основних типів, вони відрізнялися і технологічно, для нарощування масового виробництва. Незважаючи на те, що гранати мали просту конструкцію з картонним корпусом, вдалося спростити і його. А сам процес виробництва здешевити і прискорити. Наприклад, у 2,5 рази скорочено довжину лінії виробництва і зменшено кількість працівників, зайнятих на лінії.

РДГ мала корпус, схожий на осколкову РГ-14. Корпус виготовлявся з трьох трубчастих частин (ручка, корпус, центральна трубка) і мав картонні кришки з кінців, оброблені парафіном або олійною фарбою. До них приєднано тканинні стрічки, що сприяло кращому витягуванню.

Увесь простір займали 4 димові шашки, що відрізнялися діаметрами. По дві у основній частині та ручці, відповідного розміру. Шашки мали канали для центральної трубки. Біля верхнього та нижнього торців і між середніми шашками на трубці встановлено ініціюючі речовини для підпалювання димоутворювальної суміші. Над верхньою шашкою і під нижньою встановлені дерев’яні або картонні заглушки-діафрагми. Вони мали центральні отвори та по кілька тонких по діаметру, що служили для виходу диму.

До верхньої заглушки-діафрагми закріплено запальник. А між діафрагмою та верхньою кришкою знаходиться тертка, відділена від запальника паперовою перегородкою.

Для приведення гранати в дію потрібно зняти кришки, вийняти паперову перегородку та тертку і черкнути по запальнику. Іскри потрапляють на верхній ініціатор і по трубці переходять до наступних.

Димоутворення починалося за 5-10 секунд і тривало 1 – 1,5 хвилини. У звичайних погодних умовах утворювалася завіса довжиною 10 і більше метрів.

Крім гранати за стандартом, виготовляли і спрощені. Димова суміш була не з пресованих шашок, а засипалася прямо в корпус.

Маси сумішей дещо відрізнялися, можливо від типу, і становили 410 – 440 г. Відповідно, маса гранат була в межах 500 – 550 грамів.

Довжина РГД становила 230 мм. Діаметр верхньої частини – 62, ручки – 44 мм.

Недоліком РГД був корпус, виготовлений з картону, що впливало на його міцність. Особливо при вологому повітрі, незважаючи на те, що кожна граната обмотувалася пропарафінованим папером і вкладалися у такі ж мішки.