Універсальна  Zeitzündergranate

А в с т р о – У г о р щ и н а

Армія Австро-Угорщини, як і в більшості провідних держав періоду 1 Світової війни, мала багато зразків ручних протипіхотних гранат. Серед них виділяється сімейство універсальної „Цайтцюндерґранате“. Універсальність полягає у застосуванні гранати як ручної або гвинтівкової шомпольної. У назві закладено тип запалу гранати : zeit (час), zünder (запал). Не дослівно – запал уповільненої дії.

Назва ручної гранати – Zeitzünderhandgranate (де „hand“ (ганд) – рука).

Назва шомпольної – Zeitzündergewehrgranate (де „gewehr“ (ґевер) – гвинтівка).

Часто зустрічається повна назва – Zeitzündergewehrhandgranate. Також виготовляли ручний варіант граната із збільшеним зарядом вибухової речовини – Zeitzünderswerhandgranate (де „swer“ (швер) – важка).

Корпус гранати чавунний і міг виготовлятися підприємствами, що володіли ливарним цехом, тому зустрічаються гранати дещо різної конструкції. Корпус, як правило однаковий, а от кришки, запали, ручки та спосіб їх кріплення різні. Також гранати відрізняються і масою.

Усі види гранат вважаються оборонними, бо мають радіус розльоту осколків до 80 – 100 метрів.

Корпус висотою 110 мм має трубчасту форму з розвиненими напівготовими осколками. Як правило, внутрішня поверхня також мала канавки : 8 кільцевих та 10 поздовжніх.

Типова граната мала корпус, що закривався з торців чавунними кришками на різьбі. З одного боку кришка мала два виступи : для встановлення запалу і для шомпола. Інший бік, як правило, закривався конічною кришкою для надання обтічності, щоб зменшити опір повітря, якщо гранату вистрелили з гвинтівки. З боків конусу були отвори у які вставлялася металева ручка.

Також виготовлялися гранати, де ручка встановлювалася замість шомпола.

Ручки були різними : виготовлені із зігнутого металевого прута або дерев’яні. Прут згинали або петлею або цю петлю ще й загинали, утворюючи гак для перенесення гранат за поясом.

Також метали гранати без ручки, у разі її відсутності. Але надмірна маса гранати не дозволяла зробити кидок на достатню віддаль.

Запал – тертковий дистанційний. Досить складний у виробництві, що пов’язано з наміром забезпечення надійності його спрацювання та безпечності.

Приведення запалу в дію проводилося за допомогою важкої металевої кульки чи то при метанні рукою, чи то з гвинтівки. Але у першому випадку кульку смикали вручну, а в другому – завдяки своїй масі, при пострілі кулька „не встигала“ за гранатою і приводила запал в дію.

Кулька з’єднана із шнурком, що в свою чергу, з’єднаний з трьома іншими шнурками. Шнурки покриті запалювальною речовиною і разом з бікфордовим шнуром обмотані скляним папером та тканиною для захисту від вологи. Коли основний шнур із зусиллям протягує інші три шнурки по скляному папері, виникають іскри, які підпалюють вогнепровідний шнур довжиною 8 см. Детонатор має 2 г гримучої ртуті.

Для запобігання небажаному спрацюванню кулька прив’язана до основи запалу і облита парафіном.

Крім того, застосовували гранати з запалом із звичайного бікфордового шнура вставленого у отвір передньої кришки гранати. Шнур або підпалювали вручну або, у випадку коли на нього була нанесена запалювальна речовина, терткою.

Граната Zeitzünderswerhandgranate також могла мати ударний запал з встановленим у головній частині капсулем.

Вибухова речовина застосовувалася різна : амонал, шнейдеріт, мелініт або й чорний порох.

Маса гранат в залежності від їх оснащеності становила 1000 – 1600 грами.