Offensive Fusante  modèle 1937/46

Ф р а н ц і я

Армія Франції, одна з небагатьох, що постійно застосовували ручні гранати без перерви. Від гренад з ґнотовим запалом до початку масового розвитку сучасних під час 1 Світової війни. У роки війни, як і в багатьох країнах, з’явилося багато різних зразків. Але знаковою стала відома „Фузанте-1“, що була скопійована у багатьох країнах. Після війни французькі інженери створюють кілька нових гранат та модернізують частину зразків попередньої розробки. Та гранати 20^-их років не настільки відомі як, наприклад, F чи Modèle 37. Наступний етап розвитку – 30^-ті роки минулого століття. На їх початку зброярі сконструювали запал Modèle 1931 fuze і Modèle 1935 fuze (fuze / „фюз“, французькою – запал). Згодом з’явилися Fuze 5 та Fuze 3.

1937 року на озброєння французької армії прийнято дві гранати з назвами Modèle 37 №1offensive та Modèle 37 №2 défensive, відповідно, наступальна і оборонна. Після війни випуск гранати було відновлено. У їх назвах припинили застосовувати позначення „№“, а індекси доповнено цифрами „46“ за роком прийняття на озброєння – 1946^-ий. Вживаються різні позначення гранат.

Offensive Fusante modèle 1937 (офензіве фузанте моделє 1937) – наступальна осколкова моделі 1937 року. Граната виготовлялася до окупації Франції німецькими військами у 1940 році. Після війни випуск гранати відновлено.

OF mle.37/46 вироблялася довгий час і застосовувалася французькими військами до середини 1970^-их років.

Корпуси наступальної та оборонної гранат різні, але вони уніфіковані за місцем вгвинчування запалів. У тому числі й з гранатами попередніх розробок. Тому обидві застосовувалися із запалами щонайменше 5 моделей.

Корпус гранати „ОФ млє.37/46“виготовлено з штампованих верхньої і нижньої половинок, з’єднаних між собою. Корпус тонкостінний, стальний або (як вказує частина джерел) алюмінієвий. Верхня половинка вгорі має циліндричний виступ для нагвинчування запалу та приєднання трубки для розміщення нижньої частини запалів у гранаті. У гранат післявоєнного випуску при знятому запалі трубка закривалася пластмасовою пробкою.

Граната через верхній отвір наповнюється зарядом вибухової речовини – 90 грамів порошкового тротилу. За іншими даними – шнейдериту.

Гранати фарбувалися у зелені, коричневі та жовті кольори.

Крім бойових гранат виготовлялися інертні. Вони були кольорами синього або синьо-чорного кольорів. Цікаво, наповненням гранат слугувала біла крейда, що після вибуху створювала хмарку, добре видну на віддалі та залишала слід на оточуючих предметах.

„ОФ-37“ протягом всього періоду використання застосовувалася з кількома типами запалів. Зустрічаються зразки із старим M1916 Billant. У довоєнний час граната споряджалася Mle.31 fuze та Mle.35 fuze, у післявоєнний – Fuze 5 та Fuze 3. Гранати післявоєнного випуску зустрічаються найчастіше із запалами 1935 року.

Modèle 1935 fuze – дистанційний, створений за схемою Роллана.

Конструкція поділяється на дві частини, одна з яких розміщена в корпусі гранати, інша – зверху. У корпусі, точніше, в трубці корпусу знаходиться сповільнюючий механізм та детонатор. Ударно-запобіжний механізм знаходиться у виступаючій частині корпусу запалу. Ударний механізм поворотного типу. Ударник для розбивання капсулів робить не поздовжній рух, а повертається на вісі. На цій же вісі встановлена і бойова пружина. Застосовано два капсулі-ініціатори, прикріплені до кришки запалу. Ударник на іншому кінці має два загострені виступи, направлені вгору. Бойова пружина знаходиться в бойовому стані і намагається підняти вгору ударник. Для утримання ударника застосовано стопор з горизонтальним переміщенням. Стопор має пружину, призначену для його викидання назовні в необхідний момент. При зберіганні запалу та транспортуванні стопор утримується запобіжним важелем, а важіль – чекою.

Перед метанням гранати важіль утримують, притисненим до корпусу гранати і витягують чеку. Після кидка пружина стопора виштовхує його з корпусу запалу, відкидаючи вбік і важіль. Бойова пружина піднімає вгору ударник, а його жала розбивають капсулі. Мікровибухи капсулів-ініціаторів запалюють уповільнювач, а він – детонатор.

Modèle 1931 fuze створено із ударним пристроєм поздовжньої дії.

Жало розміщено над уповільнювачем і має отвори, для проходження вогню капсуля-ініціатора. Капсуль встановлено у нижній частині ударника. Бойова пружина разом з ударником розміщені у верхній частині корпусу ударника і знаходиться в бойовому положенні. Від переміщення ударник утримується стопором, встановленим в запал збоку. Його зовнішня частина входить у виріз запобіжного важеля. При метанні витягують запобіжну чеку, утримуючи важіль. Після того як граната випущена з руки, бойова пружина тисне на ударник, виштовхуючи стопор. Капсуль-ініціатор вдаряється об жало і його іскри підпалюють сповільнюючий пристрій. А він, в свою чергу, детонатор.

Fuze 5 створено за схемою запалу Modèle 31.

Але він має більш прогресивну конструкцію. Усі деталі запалу, за винятком важеля, розміщені у закритому корпусі. Принцип роботи ударного механізму схожий з попередньою розробкою.

Fuze 3 – найбільш сучасний.

Повної інформації про нього зараз не маю. Зовні він схожий на американські запали, що, хоч і схожі між собою зовні, мають різні принципи роботи. Очевидно, „Фюз 3“ працює за найпростішою схемою, де при метанні бойова пружина відкидає вгору важіль а ударник одночасно вдаряє по капсулю-ініціатору. Запал має таку позитивну сторону як компактність, особливо у порівнянні із запалами Mle.1931 та Fuze 5.

Граната „Офензіве фузанте 37/46“ належить до осколкових наступальних. Заряд ВР має високу ефективну дію, а корпус забезпечує осколкове ураження на віддалі до 10 метрів.

Маса гранати в залежності від приєднаних запалів може становити від 250 – до 300 грамів. Діаметр корпусу становить 60 мм, а висота – 83 мм.