Model 1918 Shinkle

С Ш А

Ручні гранати у Сполучених Штатах Америки активно почали застосовувати з часів Громадянської війни 1860^-их років. Тоді їх було створено кілька зразків. Також – до кінця століття ще кілька. Але вступивши у Першу світову війна, американська армія не мала гранат власної розробки. Військове керівництво зробило відповідний висновок і на початок 2 Світової війни Армія США мала ефективні та сучасні ручні гранати.

Експериментальна граната моделі 1918 року була однією з перших на шляху забезпечення збройних сил гранатами. (інформації про даний зразок зовсім мало, тому в характеристиці можливі неточності. Plastun)

Ім’я „Shinkle“ граната отримала від прізвища свого конструктора.

Чому граната не була прийнята на озброєння ? Здається, що запал був не досить надійним.

Корпус гранати відливався суцільним і мав 3 отвори. Верхній та нижній отвори служать для встановлення запалу. Бічний – для наповнення гранати вибуховою речовиною. Крім того, ще один отвір служив для встановлення запобіжної чеки.

Поверхня гранати має розвинені „зуби-осколки“.

Ще одна особливість – запобіжна Т-подібна пружна пластина, що огортає корпус знизу згори-вниз та впоперек. Пластина закріплена вгорі пробкою запалу, а її бічні сторони зачеплені за корпус, отримуючись за рахунок пружності та зафіксовані чекою.

Запал гранати ударний і приводиться в дію, очевидно, при падінні гранати чи при ударі об перешкоду. Уповільнюючий пристрій відсутній. Основна частина запалу – корпус, у якому встановлено циліндр, ударник, бойову пружину, бойову чеку, запобіжний шток. Знизу до корпусу запалу приєднано корпус детонатора у якому розміщено і капсуль. Зверху корпус закривається кришкою.

Бойова пружина розміщена по внутрішньому діаметру корпусу запалу. Верхньою частиною пружина впирається у кришку, а нижньою – у пластину ударника і знаходиться у стисненому положенні. Пластина ударника в нижній частині має бойок. Основа ударника має форму трубки і входить у циліндр повністю. У трубці знаходиться пружина з опорною кулькою. У кульку опирається запобіжний шток. Верхнім кінцем шток впирається у приєднану до гранати зовні Т-подібну пластину. Пружина ударника при цьому є стисненою. Всю систему в запобіжному положенні утримують : бойова чека, що встановлена у кришці запалу і проходить крізь отвір у циліндрі в проточку ударника та запобіжний шток.

Перед метанням гренадер виймає запобіжну чеку за кільце. Тепер Т-подібну пластину утримує рука гренадера. У повітрі пластина розгинається, бо на неї тисне запобіжний шток завдяки запобіжній пружині. Після цього пружина виштовхує шток з гранати.

Граната переведена у бойове положення але від спрацювання утримується бойовою чекою. Потрібно чеку вийняти, точніше, звільнити циліндр від чеки. Це відбувається при ударі гранати об перешкоду.

Тобто, при ударі циліндр за рахунок вільного місця у кришці запалу зміщується настільки, щоб чека вийшла з проточки ударника.

Бойову пружину тепер ніщо не утримує і вона, тиснучи на пластину ударника посилає його вниз. Бойок у нижній частині пластини розбиває капсуль, що ініціює вибух детонатора та заряду ВР гранати.

Інша інформація про гранату наразі відсутня.