Kugelhandgranate Modell 13 / 15
Н і м е ч ч и н а
Kugelhandgranate 13 – одна з перших гранат, прийнятих на озброєння армії Німеччини перед 1 Світовою війною. Граната призначалася для озброєння підрозділів фортифікаційних споруд. З початком війни гранати почали поступати на оснащення піхоти. За способом застосування граната є оборонною. Осколкова дія досить значна. До того ж, маса гранати не дозволяє метати її на віддаль недосяжну для враження самого піхотинця.
Як і в інших німецьких зразках у назві вказується на форму гранати : kugel (куґель / куля), hand (ганд / рука), granate (ґранате).
„Куґельгандґранате“ виготовлялася спочатку як Modell Aa :
А потім – Modell Na, у якій для підвищення технологічності було дещо змінено форму :
Граната мала сферичний ребристий корпус, що було зручним при метанні. Але діаметр у 8 сантиметрів заважав піхотинцю у поході та діях на полі бою. Тому для більш зручного перенесення сконструювали корзинку. Пересуватися вона заважала ще більше, хоч і мала переваги у поході. А з’єднаний з корзинкою шнурок запалу дозволяв проводити метання однією рукою.
Корпус гранати виготовлявся литтям з чавуну. Товщина стінок – 8 мм. У корпусі був один отвір, через який проходило наповнення зарядом вибухової речовини і який служив для встановлення запалу. При збереженні, транспортуванні та в поході отвір закривався чавунною пробкою на різьбі.
Трофейні гранати застосовувала російська армія під час Першої світової війни. Згодом у Росії налагодили власне виробництво гранати, що застосовувалася як граната зразка 1916 року.
1915 року на озброєння німецької армії прийнято модернізовану Kugelhandgranate Modell 15.
Головна відмінність полягала у пристосуванні гранати до масового випуску. Корпус виготовлявся з поперечними кільцевими ребрами та пояском з виступами. Діаметр корпусу по товщині – 80 мм. Висота була дещо більшою за рахунок основи запалу. Висота гранати із стандартним запалом – близько 120 мм. Маса гранати становила 700 г. Маса заряду ВР – 50 г.
Під час вибуху утворюється близько 70 осколків. Частина з них є великими і мають значну енергію. На віддалі 10 метрів такі осколки пробивають 20-мм дошки.
Заряд вибухової речовини складався із суміші, основою якої був чорний порох. Або ж, сам порох. Тому особливістю „Куґельгандґранате 13 / 15“ є відсутність у запалі детонатора. Порох загорався від іскри самого запалу.
Запал для гранати був спеціально створений – тертковий, дистанційний. Час горіння уповільнювача – 7 с. Запал мав просту будову та технологічність. Для приведення гранати в дію необхідно було зняти кришку запалу і висмикнути запальний шнур. Спрощений варіант запалу був з відкритим шнуром. Недоліки цих запалів – слід прикладати надмірне зусилля для його спрацювання і полум’я, що пробивалося назовні. Тому солдати користувалися простим пристосуванням – додатковий шнурок, прив’язаний до запального та паличка на іншому кінці для зручного утримання. Пізніше почали застосовувати терткові запали від гранати Eierhandgranate 17.
Також відомий варіант Kugelstielhandgranate.
Тобто кругла граната з ручкою (stiel). Це була спеціальна розробка з запалом ударної дії розміщеним у ручці. У цьому випадку граната пригвинчувалася до ручки своєю вершиною. Проте, не технологічність, складність у користуванні, збільшення маси призвели до непопулярності варіанту та обмеженого його застосування.
Гранати Kugelhandgranate 13 та Kugelhandgranate 15 застосовувалися іншими арміями. Як трофейні, так і постачалися союзникам Німеччини.
Крім основної гранати виготовляли хімічний варіант : виготовлений з тонкого металевого листа корпус наповнювався речовиною подразнюючої дії чи іншою.
|