Ручні гранати Німеччини 1 Світової війни

Н і м е ч ч и н а

Роботу із створення ручних та гвинтівкових гранат у Німеччині розпочали завчасно до початку Першої світової війни. У перші роки війни сконструйовані раніше гранати проходили вдосконалення, виходячи з практики їх бойового застосування. Також до кінця війни німецькі зброярі створили кілька нових зразків. Крім того німецькі військові застосовували розробки інших країн : Швейцарії, Австро-Угорщини тощо.

Частина німецьких гранат 1 Світової війни припинили виготовляти з тих чи інших причин, а, наприклад, граната зразка 1915 року була модернізована у 1924 році і стала основною ручною гранатою Вермахту під час 2 Світової війни.

Diskushandgranate

Основа конструкції такої незвичної гранати запатентована 1911 року відомою Dynamit AG. Зброярі Німеччини взяли її за основу виходячи з бажання отримати надійну в дії та безпечну в користуванні гранату. Форма гранати у формі диска обрана для розміщення кількох запалів у ребрі корпусу і більшої ймовірності спрацювання котрогось із запалів. „Діскусгандґранате“ у перекладі з німецької мови так і означає – дискова (Diskus) ручна (hand) граната (granate).

Перший зразок був створений у 1913 році, наступний – у 1915 році. Інформація про досвід бойового застосування невідома.

Diskushandgranate 1913 та 1915 року відрізнялися одна від одної розмірами, масою загальною та заряду ВР і, відповідно, бойовими характеристиками. Другий зразок був значно потужнішим.

Корпус гранат виготовлявся з двох випуклих половинок, відлитих з чавуну. Зовнішня поверхня гранат гладка. Всередині відлиті канавки для розміщення запалу. Простір між трубками запалу заповнюється вибуховою речовиною. Слід відмітити, що граната споряджалася тротилом.

Запал складається з розміщених у формі зірки 6 трубок. 4 трубки – це ударники з капсулем, кожна. 5^-та трубка містить детонатор, а 6^-та – утримує запобіжник. Бойок виготовлений у формі 4-променевої зірки і закріплений у центрі всієї конструкції. Кожне жало знаходиться навпроти капсуля.

Запобіжник у формі стержня вставлено в одну з трубок з таким розрахунком, що він утримує усі 4 бойок від взаємодії з капсулями. Запобіжник фіксується у трубці бойовою чекою з приєднаним до неї кільцем. Висмикнувши чеку піхотинець кидає гранату, яка в польоті обертається. Під дією відцентрової сили запобіжник вилітає з гранати.

Корпуси гранат 1913 та 1915 року відрізняються розмірами (80 мм і 100 мм), товщиною стінок. Маса гранат : 360 г та 415 г. Маса заряду ВР – 20 г або 100 г.

Eierhandgranate Modell 1917

Одна з перших гранат, що мала сучасну форму. Якщо у багатьох країнах гранатам відповідно до їх форми надавали ім’я фруктів (лимонка, ананаска), то у Німеччині – яйце (das Ei /„Ай“). Eierhandgranate (Eier (яйцевидна) hand (ручна) granate (граната). Зразок прийнято на озброєння у 1917 році. Корпус гранати виготовлявся з чавуну. Спершу граната мала гладку поверхню корпусу, що було незручним у користуванні. Згодом почали виготовляти з рифленим пояском посередині. Висота корпусу гранати – 60 мм ; діаметр : 44 мм у першого варіанту, 51 мм – у другого.

Маса гранати першого випуску складала близько 300 грам, наступного – 310 г.

Застосовувалися терткові запали кількох типів. Їх основні відмінності полягали у формі з відкритою петлею або схованою під знімною кришкою. Також запали відрізнялися часом горіння уповільнювача : 5, 7 чи 8 секунд. При збереженні та транспортуванні отвір запалу закривався пробкою.

Stielhandgranate

У середині 1 Світової війни на озброєння Рейхсверу прийнято гранату, що стала одним із символом німецького піхотинця протягом 30 років. Її відмінність полягає у формі та, згідно з цим, – у назві. А солдатська назва гранати – колотушка. Stielhandgranate – ручна граната з ручкою (Stiel / „Штіль“ – ручка).

„Штільгандгранате 15“ прийнята на озброєння у 1915 році. Ця модель була згодом модернізована і прийнята на озброєння 1924 року стала основною гранатою Вермахту.

Під час 1 Світової війни граната виготовлялася у кількох варіантах. Stielhandgranate 16 – здешевлений варіант для умов війни. Обидві вони мали корпус виготовлений з листової сталі товщиною 1 мм і тертковий запал, розміщений у ручці.

Корпус циліндричний. Діаметр 70 мм, висота – 100 мм. Верхня частина корпусу закрита суцільною кришкою, нижня кришка служила для встановлення детонатора і приєднання ручки із запалом. На корпус приєднували пластинчасту скобу для перенесення гранати на поясі.

Ручка дерев’яна з металевою основою для встановлення запалу та приєднання до корпусу. Вздовж ручки просвердлено канал. У верхній частині діаметром 9 мм, а нижче – 5 мм для розміщення шнура.

Для приведення гранати в дію слід було потягти за кінець шнура.

Заряд вибухової речовини виготовлявся з амоналу, тротилу та інших домішок.

В залежності від виробника гранати мали відмінності у виготовленні корпусу, ручки, запалу, заряду ВР тощо.

Довжина – 355 мм. Маса гранати – 700 грам, маса вибухового заряду – 250 г. Радіус ураження осколками – до 20 метрів.

Також виготовлялася граната із кількома запалами ударного типу. Зовні вона майже не відрізнялася. В одному з варіантів на ручці встановлювався запобіжний важіль.

Перед метанням гранати слід було притиснути до ручки і утримувати важіль. А вийнявши чеку, здійснити кидок гранати. Інший запал не мав важеля на ручці.

Такі запали з ручками застосовувалися для і для гранат Kugelhandgranate 13/15. Гранати мали деякі переваги але були занадто складними та дорогими у виробництві тому поширення не отримали.