Ручна осколкова граната Лішина

Р о с і я

Розвиток гранат у Російській імперії почався в період російсько-японської війни 1904-05 років. Промислового виробництва такого класу озброєнь тоді не велося і солдати застосовували гранати власного виготовлення або виробництва армійських майстерень з підручних засобів або пристосовували артилерійські боєприпаси, вистрілені гільзи тощо. Тоді ж з’явилися і перші конструкторські розробки ручних гранат для промислового виробництва.

Одна з ручних гранат часів російсько-японської війни, що заслуговує на підвищену увагу – граната Лішина. Її конструктор – штабс-капітан Лішин (рос.: Лишин). Зразок на озброєння не приймався але виготовлявся промислово на замовлення Інженерного управління російської армії. Місце виготовлення не відоме. Кількість – також, але відомо, що випуск був значним. Гранату застосовували як навчальну. А на початку Першої світової війни запаси гранат були видані військам і використані на фронті.

Зрозуміло, що граната мала недоліки але врони були притаманні не тільки даному зразку. Гранати конструкції та випуску перших десятиліть минулого століття не завжди були досить ефективними, часто не спрацьовували через недоліки конструкції, невисоку культуру виробництва або були небезпечними у похідному положенні.

Але слід зауважити, що розробка Лішина була першою гранатою ударної дії.

Запал гранати мав просту конструкцію – наколювання жалом ударника капсуля при падінні гранати. Але граната повинна була вдаритися передньою частиною. Для запобігання спрацювання запалу при випадковому ударі, граната мала запобіжник у вигляді металевого ковпака.

Ще одна особливість гранати – застосування додаткового осколкового елемента, що було, мабуть, вперше в історії.

Граната Лішина складається з таких основних частин : корпусу, осколкового пояска, кришки гранати з бойком, захисного ковпака, заряду вибухової речовини, детонуючого заряду з капсулем, ручки.

Корпус гранати циліндричний, виготовлявся з листового металу і приєднувався до ручки за допомогою шурупів. У корпус гранати вставлявся заряд піроксилінової ВР з детонуючим зарядом і капсулем у верхній частині.

Кришка гранати виготовлялася з такого ж тонкого металу як і корпус. До верхньої частини кришки приєднувався бойок. Кришка надягалася на корпус так, щоб між бойком та капсулем був проміжок у кілька міліметрів. Для надійності кришка фіксувалася штифтами. Зверху на корпус гранати надівався захисний металевий ковпак.

Для більш ефективної осколкової дії служив поясок з двома рядами напівготових осколків. У різних джерелах є розходження на метал, з якого виготовлений поясок : чавун, свинець, цинк тощо. Можливо насправді, вони були різними в залежності від доступності матеріалу у виробника.

Перед метанням з гранати знімали захисний ковпак, проводився замах і гранати посилалася до цілі. Як саме знімалася захисна дія штифтів кришки не уточнюю (Пластун). Джерела наводять протиріччя. Вочевидь, кришка прокручувалася на кілька міліметрів, щоб штифти ввійшли у вікна корпусу і жало бойка просунулося до капсуля. Також не виключено що тонкий корпус гранати зімнется при ударі важкої гранати.

Ручка дерев’яна, з’єднувалася з нижньою частиною корпусу гранати. Спочатку ручка виготовлялася занадто довгою – 485 мм. Це негативно впливало на політ гранати та на метання з окопу.

Згодом ручку вкоротили майже на половину і виготовляли з висушеної деревини ялини.

Модернізований варіант гранати було створено у Великій Британії 1908 року.