Ручна осколкова граната 1882 / 1914 рр..

Ф р а н ц і я

У Франції застосування ручних гранат не припинялося протягом століть. Що показово, перехід від старих гранат до гранат нового покоління відбувся лише в роки Першої Світової війни. А протягом 2-сот років застосовували гранату, що здобула неофіційну назву „Луї-Філіп“.

Востаннє її прийняли на озброєння у 1914 році. Незважаючи на модернізацію, корпус гранати  залишився незмінним. Більш того, граната мала кілька запалів, одним з яких залишався примітивний ґнотовий. Хоч перші гранати із тертковим запалом застосовувалися ще в першій половині 19 сторіччя.

1882 року на озброєння французької армії прийняли осучаснену (на тоді) модифікацію. Вона мала такий же корпус, що й попередні, а різнилася можливістю застосовувати ґнотовий запал або тертковий. Ініціювання терткового запалу здійснювалося „браслетним“ способом. Тобто, на руку піхотинця надягалося ремінне кільце шнуром та карабіном на ньому. Перед кидком солдат приєднував кільце запалу до карабіна і здійснював метання. Шнур висмикував тертку з гранати, що ініціювало підпалювання пороху або сповільнюючого заряду.

На початку 20 століття гранату застосовували для навчання. Проте, з початком 1 Світової війни випуск гранати відновили, зважаючи на її високу технологічність.

Граната зразка 1914 року споряджалася тертковим запалом зразка 1882 року або ударним запалом від більш сучасних гранат.

Корпус гранати виготовлявся з чавуну методом лиття. Товщина стінок – близько 9 мм. Діаметр корпусу – 81 мм. Маса гранати – 1,2 кг. Маса вибухової речовини – 110 грамів. Застосовувався чорний порох або амонали, тротил чи інші вибухові речовини.

Граната зразка 1882/1914 року відзначалася занадто великою вагою та ненадійністю. При метанні з „браслетом“ – неточністю. Тому після насичення фронтових частин більш сучасними зразками випуск гранати завершили.