Viven-Bessier modèle 1916

Ф р а н ц і я

На початку Першої світової війни, створивши велику кількість ручних гранат та кілька шомпольних, у Франції прийшли до висновку про необхідність мати більш досконалу систему.

Таку конструкцію розробили військові інженери Жан Вів’єн та Густав Бессер. Їх розробка була пристосована для запуску гранат з допомогою гвинтівки, проте була кардинально змінена. Відсутність шомпола-хвостовика не викликала пошкодження стволу гвинтівки. Крім того, постріл проводився звичайним патроном із кулею, що збільшувало скорострільність і не вимагало мати в запасі холостих набоїв.

Система складалася з двох частин – гранати та гранатомета-мортирки, що встановлювався на ствол гвинтівки, і прицілу. Такий підклас гранат та гранатометів отримав назву мортиркових і, хоч і рідко, застосовується в наш час. В-основному як поліцейська зброя.

Конструкцію мортиркового гранатомета запозичила німецька армія, як противник, та американська армія, як союзник. Згодом власні розробки були проведені у кількох країнах.

Отже, гранатометний комплекс „Вів’єн-Бессер“ у французькій армії було прийнято на озброєння у 1916 році. Застосовувався з різними зразками гвинтівок, що перебували на озброєнні французької армії під час 1 Світової війни (Лєбель, Бертьє).

V-B mle. 16 застосовувався і пізніше, разом з гвинтівкою MAS-36. Як відомо французи продовжили розробки зброї такого класу і пізніше створили першу в світі гранату, що запускалася з стволу гвинтівки за допомогою полум’ягасника.

Мортирка „В-Б модель 1916“ виготовлена з міцних сортів сталі у формі стакану, що переходив у трубку з байонетним кріпленням у кінці. Кріплення фіксувалося на стволі за основу мушки та кріплення багнета і забезпечувало надійне утримання мортири при відстрілюванні гранат. Калібр мортири та гранати – близько 51 мм (2 дюйми). Гранату вкладали у мортирку з дульного отвору і вона займала приблизно на половину її довжини.

Форма гранати – циліндр з плоским дном та округлою вершиною з трьома виступами розміщеними в ряд. Центральний виступ та один бічний завершують трубки, що проходять у гранаті зверху-донизу. Один бічний отвір служить для наповнення гранати вибуховою речовиною і закритий пробкою з кольорового металу. При зберіганні гранати виступи закриті однією захисною кришкою.

Дно гранати має 2 отвори : центральний і один бічний.

Бічний отвір з трубкою служить для розміщення запалу. Центральний отвір призначений для прольоту кулі і зверху та знизу закритий легкими мембранами.

Запал гранати дистанційний. У корпусі запалу розміщено детонаційний заряд та уповільнюючий із чорного (димного) пороху. Ініціювання уповільнювача проводиться ударним способом під час пострілу за допомогою кулі. Капсуль встановлено у верхній частині запалу з ударною поверхнею зовні, з боку центральної трубки. Навпроти нього приєднано пластину з бойком. Куля, вилітаючи з гранати, вдаряє по пластині.

Відстрілювання гранати проходить таким чином :

мортирка встановлюється на ствол ;

граната вкладається у мортирку ;

за допомогою прицілу надається необхідний кут гвинтівці ;

натискається спусковий гачок.

Порохові гази заганяють кулю із стволу в гранату і входять у мортирку. Розширюючись у мортирці, порохові гази вистрілюють гранату з неї. Крім того, вдаряючись у нижню мембрану, а потім у верхню, куля віддає гранаті свою енергію. Пролетівши крізь трубку гранати, куля зачіпає пластину, яка бойком розбиває капсуль.

Іскри капсуля підпалюють пороховий уповільнювач, розрахований на максимальну дальність польоту гранати, що становить близько 180 метрів.

Маса заряду вибухової речовини – 60 г.

Корпус гранати відливався з чавуну. Внутрішня поверхня корпусу має канавки. Довжина корпусу гранати – 64 мм. Маса – 480 г.

Радіус ураження осколками становить 70 м, ефективний радіус – до 30 метрів.

Також повідомляється, виготовлялися гранати не тільки осколочної дії.

Приціл приєднували до прицілу гвинтівки.