Гвинтівкові шомпольні гранати Австрії

А в с т р о – У г о р щ и н а

З самого початку Першої світової війни на озброєння айстро-угорської армії приймалися ручні гранати та гвинтівкові шомпольні. У багатьох випадках зброярі проектували універсальні зразки. Частину таких гранат солдат міг власноруч пристосовувати для метання вручну або встановлював стержень для стрільби з гвинтівки. Частина гранат мала один корпус але при виробництві доповнювали його ручкою чи шомполом. Іноді заміни потребував і запал.

Також були спеціально сконструйовані гранати для застосування їх тільки як гвинтівкових.

Універсальна Zeitzündergewehrgranate Modell 1915

Представником універсальних гранат є Zeitzündergewehrhandgranate – одна з найбільш масових. Її коротка назва – Zeitzündergranate.

У варіанті гвинтівкової граната називається Zeitzündergewehrgranate. У тому чи іншому варіанті слово „Zeitz“ у назві вказує на тип запалу (у перекладі з німецької мови „цайт“ – це час, а „цюндер“ – запал). Тобто, вказується на запал дистанційної дії.

Гранати виготовлялися різними підприємствами, тому мають відмінності. Щодо універсальності, то слід сказати, що гранати одних виробників були тільки ручними, а інші – універсальними. Тип ручок та спосіб їх кріплення були також різними. Відповідно до цього, по-різному встановлювалися і хвостовики. (детальніше про ручну гранату див. у відповідному розділі)

Корпус „Цайтцюндерґеверґранате“ відливався з чавуну. Зовні корпус мав ребристу поверхню. Всередині корпус також мав поздовжні канавки та поперечні для поділу на осколки. Висота корпусу – 110 мм. З торців корпус закривався чавунними кришками на різьбі.

Граната, що була виготовлена як розроблена конструкторами, у передній частині мала конічну кришку. Задня кришка була пристосована для приєднання шомпола та мала гніздо запалу.

Запал тертковий. Приведення його в дію здійснювалося за допомогою металевої кульки. Кулька з’єднана із шнурком, що в свою чергу, з’єднаний з трьома іншими шнурками. Шнурки покриті запалювальною речовиною і разом з бікфордовим шнуром обмотані скляним папером та тканиною для захисту від вологи. Коли основний шнур із зусиллям протягує інші три шнурки по скляному папері, виникають іскри, які підпалюють вогнепровідний шнур довжиною 8 см. Детонатор має 2 г гримучої ртуті. Для запобігання небажаному спрацюванню кулька прив’язана до основи запалу і облита парафіном.

При використанні гранати як гвинтівкової, потрібно було звільнити її від парафіну. При пострілі важка металева куля „не встигала“ за гранатою, висмикуючи тертку та ініціюючи підпалювання бікфордового шнура.

Гранати споряджалися різними вибуховими речовинами : амонал, мелініт, шнейдерит.

Маса гранати становила більше 1 кг.

Радіус ураження осколками – до 100 метрів.

Zeitzündergewehrgranate Modell 1916

„Цайтцюндерґеверґранате Моделл 1916“ створена спеціально для відстрілювання з гвинтівок. У ній застосовано такий же запал як і в попередньої моделі. Але граната була не настільки потужною.

Проте, вона мала свої переваги. Корпус, виготовлений у формі кулі, мав кращі балістичні властивості та менша маса гранати забезпечували постріл на більшу віддаль.

Також граната була більш пристосована до масового виготовлення.

Циліндричний корпус гранати виготовлявся з відрізків стальної труби. Спереду корпус закривався стальним наконечником оживальної форми. Ззаду приварювалася стальна кришка з основою запалу та кріпленням хвостовика.

Циліндричний простір гранати заповнювався зарядом вибухової речовини масою 60 г.

Дальність пострілу сягала 150 метрів. Маса гранати – 950 г. Радіус ураження осколками – 50 метрів.

Gewehrgranate Modell 1916

„Ґеверґранате“ зразка 1916 року не була настільки масовою як, наприклад, Zeitzündergewehrgranate 1915 року. Її виготовлення було технологічно складним. Але зразок відрізнявся надійністю та ефективністю. Граната могла застосовуватися тільки як гвинтівкова.

Запал ударної дії, встановлюється у корпус гранати спереду. Приводиться в дію від удару гранати об перешкоду головною частиною. У транспортному стані ударник утримується запобіжною пружиною. Зовні на запалі знаходиться стрічка, що утримує пружину. Після удару бойок розбиває капсуль і його іскри підпалюють заряд чорного пороху, що, в свою чергу ініціює вибух детонатора. Усі ці складові розміщені в корпусі запалу.

Перед пострілом хвостовий стержень гранати встановлюється у ствол, із запалу знімається стрічка. Метання гранати здійснюється пострілом холостого патрону.

Корпус гранати циліндричний, виготовлено литтям із чавуну. Внутрішня поверхня має поздовжні та поперечні канавки. Передня частина гранати закривається кришкою дещо випуклої форми. У центрі кришки знаходиться отвір для встановлення запалу. Задня кришка плоска і також має отвір призначений для встановлення шомпола.

Шомпол у передній частині має металевий стабілізатор у вигляді парасольки. Він сприяє також збільшенню початкової швидкості гранати через дію на нього порохових газів.

Вибухова речовина займає майже весь простір корпусу гранати. Лише у передній частині частково знаходиться запал. Маса заряду ВР (амонал) – 75 г. маса гранати – близько 1,3 кг.

Максимальна дальність пострілу з гвинтівки „Манліхер“ становить 150 метрів.

Ефективний радіус поразки осколками – 35 метрів.

Universalgranate

Оригінальна розробка австрійських зброярів була чи не найскладнішою серед усіх гранат періоду 1 Світової війни.

„Універсальґранате“ застосовувалася як ручна та шомпольна гвинтівкова. У тому чи іншому випадку застосування потрібно було приєднати ручку або направляючий стержень.

Особливістю конструкції є спосіб переведення запалу у бойове положення. Це відбувається у польоті гранати за допомогою набігаючого на турбінку повітря. Турбінка розміщена у передній частині гранати під захисним кожухом. Спереду кожуха є отвори. Турбінка встановлена на вісі з різьбою. З іншого боку вісі – ударник. При прокручуванні турбінки ударник зближується з капсулем детонатора, а при ударі об перешкоду проходить вибух.