Мортиркові гранатомети  Російської імперії

Р о с і я

Крім шомпольних гранат у Росії періоду Першої Світової війни надавали значення і мортирковим гранатометам та гранатам. Проте стан справ з налагодження випуску мортиркових комплексів був ще гіршим за шомпольні.

За роки війни російські зброярі створили кілька зразків. На озброєння поступало щонайменше два з них. Скільки було виготовлено і доставлено на фронт – невідомо. На окрему увагу заслуговує розробка Дьяконова, визнана кращою. Було виготовлено партію мортирок та гранат які успішно пройшли випробування на фронті. Комплекс прийняли на озброєння і замовили десятки тисяч мортирок та мільйони гранат але масового виробництва налагодити не встигли. Конструктор працював над гранатою та гранатометом і пізніше. Лише 1928 року комплекс було прийнято на озброєння РСЧА. (стаття про нього буде пізніше)

16-линейная граната 1915 / 16 гг

За термінологією тих часів граната називалася бомбою, а мортирка (у даному випадку) – бомбометом. Комплекс створено 1915 року. Граната була вдосконалена у 1916 році. Конструкторський колектив складався з Карнаухова, Павловського і Сєгаля. У сучасних джерелах мортирку та гранатомет одна з назв – „40-мм мортирковий гранатомет 1915 р.“, виходячи з калібру. Точний вимір при переведенні ліній/дюймів – 40,64 мм.

Комплекс призначалася для застосування з гвинтівкою Мосіна. Мортирка-гранатомет складалася з трьох основних части : основи, стволу та трубки. Трубка служила для встановлення гранатомета на гвинтівку і приєднувалася до основи. У верхній частині трубки був отвір з рухомим півкільцем. Гранатомет встановлювався на ствол так, щоб основа мушки ввійшла в отвір, а півкільце, прокручувалося і замикалося на основі.

Основа виготовлена з великим запасом міцності. У ній проводилося відстрілювання гранати. У основу встановлювався ствол – гладкостінна трубка для направлення польоту гранати. Постріл здійснювався холостим патроном.

Запал дистанційний, з пороховим уповільнювачем. У гранати 1915 року детонація проходила після вигорання пороху. Граната 1916 року вибухала на віддалі встановленій стрільцем перед пострілом.

Граната складається з корпусу, запалу, дистанційного механізму. Гранати 1915 та 1916 року відрізняються способом підпалювання уповільнюючого заряду.

Корпус гранат – трубка, виготовлена з чавуну і з поздовжніми та кільцевими канавками. Головний і тильний отвори закрито різьбовими кришками. Передня кришка у обох гранат глуха. Тильні кришки гранат 1915 та 1916 років відрізняються.

У гранати 1915 року кришка з центральним отвором крізь який проходить дистанційна трубка запалу. Трубка виготовлена у формі перевернутої літери „Т“ і перетинка розміщена зовні. Трубка наповнена чорним порохом. При пострілі порохові гази гвинтівкового патрону підпалюють порох у дистанційній трубці гранати. Заряд пороху розрахований на час польоту гранати та на максимальну дальність пострілу – 5 – 8 секунд. У кінці трубки (приблизно по центру гранати) розміщено капсуль-детонатор.

У гранати 1916 року трубка встановлена всередині гранати і відділена від донної кришки дистанційним кругом. У кругові розміщено шар пороху з виходом крізь донну кришку назовні (у мортирку) та в запальну трубку. Зовні дистанційний круг має кільце з нанесеними поділками. Перед пострілом стрілець, прокручуючи дистанційне коло, встановлює запал на необхідну віддаль. Принцип такий : якщо встановлена максимальна дальність, то порох у дистанційному крузі вигорить весь перш ніж передасть вогонь у трубку запалу ; а при встановленні на мінімальну чи іншу (посередню) дальність вогонь із круга пройде у трубку запалу швидше.

Крім осколкової гранати виготовлялися освітлювальні. Всього було виготовлено лише кілька десятків мортирок та кілька десятків тисяч гранат.

Гранати зразка 1915/16 рр. мали масу 350 – 400 г., маса мортирки близько 1 кг, довжина – близько 28 см.

16-линейная граната 1916 г

У 1916 році в Росії з’явився ще один зразок гвинтівкової мортирки та гранати.

Їх конструктори, співробітники Військово-промислового комітету, – Чилікін, заступник начальника комітету, та підпоручик Кравцов.

Було розроблено кілька варіантів мортирок (різних калібрів) і осколкових, гранат, запалювальна та освітлювальна. Комплекс у кількох варіаціях проходив показові випробування та в ініціативному порядку Кравцова – на фронті. Але виробництво його освоєно не було.

Мортирка і граната створені для відстрілювання патроном з дерев’яною кулею, що позитивно впливало на дальність пострілу. Тобто, куля влітала з стволу в мортирку, а потім – у гранату.

Відповідно до цього, граната мала свої особливості. Дно гранати виготовлялося товстим, а в центрі встановлювався спеціальний міцний наперсток, куди влітала куля.

Основа корпусу гранати виготовлялася з тонкого листового заліза. Передня частина – з такого ж заліза, у формі конусу. Вибухова речовина заповнювала середню частину корпусу і частково – передній конус. У самій вершині конус мав балістичне наповнення. В центрі гранати розміщувався детонатор. Між стінками корпусу та зарядом ВР встановлювалися осколкові елементи у вигляді решіток. Один з варіантів – товстостінний корпус із зовнішніми бороздками. Осколкові елементи не встановлювалися.

Запал гранати дистанційної дії. Уповільнення проходило завдяки стопиновим ниткам і тривало 7-8 секунд. Запалювання ниток відбувалося пороховими трубками які, в свою чергу, підпалювалися пороховими газами від пострілу з гвинтівки.

Дальність пострілу гранатами різних типів і калібрів становила від 120 до 385 метрів.