Шомпольні  гранати  Російської імперії

Р о с і я

Російська армія однією з перших у 20 столітті почала застосовувати гранати. Сталося це під час російсько-японської війни 1904 – 1905 року. Спочатку це були переважно гранати виготовлені солдатами вручну. Відразу після війни зброярі сконструювали кілька зразків гранат. Але масового озброєння ними армії не відбулося.

Така сама історія і з гвинтівковими гранатами. Уже під час Першої світової війни з’явилися розробки шомпольних гранат та мортиркових гранатометів і гранат. Але їх випуск був вкрай обмеженим а більшість залишилася експериментальними. Основна причина цього – неготовність російської армії та промисловості до війни (до речі, як і в більшості випадків ; і до… і після). Уже з початком вступу у війну, російське військове та державне керівництво проводило роботи із закупки гвинтівок та набоїв або розміщення виробництва їх в інших країнах. У тому числі і в Японії.

Протягом 1 Світової війни було створено більше десяти шомпольних та мортиркових гранат. Одна з причин того, що масового насичення російської армії гранатами вітчизняного виробництва не відбулося – надмірна складність їх конструкції. Російські винахідники (у більшості випадків) намагалися створити безпечні зразки.

Частина створених гранат заслуговує на увагу тільки через їх конструкцію.

Гранати  Зеленського

Одну з перших шомпольних гранат у Росії створив полковник Зеленський перед Першою світовою війною. Офіцер мав досвід створення гранат ще під час війни 1904-05 рр. але вони не виготовлялися. Граната мала просту конструкцію, була технологічною але небезпечною для самого стрільця, що й відбулося при одному з випробувань гранати.

Запал ударної дії. Єдиним запобіжним пристроєм була чека. Вона не витягувалася перед гранатометанням а перебивалася при ударі гранатою об перешкоду. Тому граната могла спрацювати при падінні. А під час бойового пострілу при падінні не на тверду поверхню або неправильному падінні – могла не вибухнути.

Корпус гранати овальної форми, мав отвори у які вставлялися хвіст-шомпол та запал.

Зеленський продовжував працювати над конструкцією гранати та запалу.

У 1915 році з’явилася нова модель, що конкурувала із розробкою гранати ГАУ. Зразок Зеленського мав новий корпус, що складався з двох частин. Основна – циліндричної форми із округленням спереду та конусністю позаду. У основній частині розміщувався заряд вибухової речовини та детонатор У дно основної частини корпусу вгвинчувалася донна частина з гніздом шомпола та запалом.

Запал ударної дії, інерційний. Сам ударник має інерційне тіло та жало. Між тілом ударника та корпусом встановлено запобіжну пружину. При збереженні, транспортуванні та перенесенні ударник утримується запобіжною чекою, яку витягують з корпусу гранати перед пострілом.

Маса гранати – 600 г. Максимальна дальність стрільби – близько 200 метрів.

Шомпольні гранати Артилерійського управління

З початком 1 Світової війни до розробки гвинтівкових гранат нарівні з аматорами приступили й спеціалісти артилерійського відомства. Відомо про кілька зразків гранат створених для піхоти та захисників фортець (кріпость). Головна їх відмінність : перші мають шомпол для відстрілювання з гвинтівки Мосіна калібру 7,62 мм ; другі – для застосування з фортечних рушниць.

Гвинтівкових шомпольних гранат відомо дві. Обидві прийняті на озброєння 1915 року, мають різну конструкцію, а між собою різняться як „Образец 1“ та „Образец 2“.

Граната першого зразка (образец 1) мала просту конструкцію з головним запалом ударного типу.

Корпус – циліндрично-овальний, мав два отвори із різьбою у головній частині і ззаду. Задній отвір закривався пробкою, яка мала зовні заглиблення із різьбою для вкручування шомпола. У передній отвір вкручувався запал.

Запал мав корпус у якому розміщувалися детонатор, ударник, запобіжна пружина. На виступаючій з гранати частиною запалу розміщувалася запобіжна чека. Корпус запалу закривався кришечкою з вмонтованим капсулем. Ударник інерційний, з масивною основою та бойком виступаючим вперед (вгору). Після заряджання гранати у гвинтівку чеку витягували і ударник утримувався силою запобіжної пружини. При зустрічі з перешкодою маса ударника за інерцією пересилювала пружину і жало розбивало капсуль.

Заряд вибухової речовини складався з 130 г амоналу (за іншими даними – 80 г).

Шомпол гранати мав обтюраційний наконечник у кінці.

Маса гранати – 600 г, довжина корпусу становила близько 70 мм, а повна – до 455 мм. Дальність пострілу – близько 150 метрів.

Граната другого зразка (образец 2) була більш досконалою, безпечною але дорогою та складною у виробництві. Також – менш потужна але дальність стрільби підвищилася.

Корпус гранати був більше пристосований для стрільби з гвинтівки : циліндричний, продовгуватий. Головна частина мала звуження і 4 ребра. Корпус складався з двох частин – основної та донної, з’єднаних різьбою. Донна частина і головна мали перегородки, що відділяли заряд ВР. Головна частина корпусу пустотіла і закривається спереду кришкою на різьбі.

По центру вздовж корпусу розміщена трубка запалу і при спрацюванні рухалася вперед. У верхній частині корпусу між верхнім торцем та трубкою встановлено пружину, яка утримувала трубку від пересування.

Запал ударної дії. Ударник – довге жало з кріпленням до кришки гранати. Капсуль-детонатор розміщено у нижній (задній) частині трубки, тобто у донній частині корпусу з таким розрахунком, що при його небажаному спрацюванні вибух пройде поза центральною частиною корпусу. При збереженні та транспортуванні гранати трубка запалу додатково утримується запобіжною чекою, зовні прикріпленою дротом довкола корпусу. Після заряджання гранати у гвинтівку чека витягується.

При ударі об перешкоду трубка запалу рухається вперед. Капсуль-детонатор входить у центральну частину гранати і вдаряється об жало ударника.

Вибухова речовина – 30 г тротилу чи амоналу.

Шомпол вгвинчується у торець донної частини корпусу. Кінець шомпола має латунний наконечник. Довжина шомпола близько 545 мм.

Довжина корпусу – 158 мм, діаметр – 33 мм. Маса гранати становить 550 г. Дальність метання – 210 м.

Шомпольні гранати для 8-лінійних гаківниць

Російська імператорська армія довгий час застосовувала кріпосні (фортечні) рушниці-гаківниці. Остання була прийнята на озброєння у 1876 році. Її назва – „крепостное руже Крнка-Гана“. Сконструював її російський полковник-улан Т.Ф. Ган на основі гвинтівки Крнка. Калібр – 20,32 мм. У рушниці, як і сотні років до того, був встановлений на стволі гак для зачеплення з опорою. Гаківниця мала велику вагу та силу відбою.

При слабому насиченні російської армії різною зброєю, гаківниця в період 1 Світової війни застосовувалася як бронебійна проти німецьких та айстро-угорських панцирників.

Конструктор ручної гранати капітан Рдутловський переробив гаківницю для метання важких гранат. Ствол було вкорочено до 305 мм.

Відомо про два зразки гранат, що датуються 1914 роком. Їх автор невідомий але конструкції послужили для створення гвинтівкових гранат „Образец 1“ і „Образец 2“ 1915 року.

Отже, назвемо і ці гранати відповідно :

Образец 1 1914 г.

Корпус гранати має овальну форму і виготовлений з чавуну. Стінки досить великої товщини. У передній та донній частинах корпусу знаходяться отвори з різьбою. Спереду вгвинчується запал, а в дно – пробка із заглибленням з різьбою. У заглиблення вгвинчується шомпол.

Заряд вибухової речовини – чорний порох масою 260 г.

Запал – ударної дії. Ударник і детонатор встановлені в корпусі запалу, а капсуль – в його кришці. Ударник утримується пружиною, а при транспортуванні – чекою.

Граната має крім шомпола стабілізатор, укріплений трьома пластинами за допомогою різьбових отворів у корпусі та гвинтів. Шомпол обладнано латунними наконечником та кільцем.

Діаметр корпусу – 96 мм, довжина – 103 мм. Довжина повна становить 340 мм. Маса гранати – 2,5 кг.

Образец 2 1914 г.

Граната другого зразка зовні відрізняється від гранати 1915 року. Вона має короткий циліндричний корпус з вгвинтним плоским дном. У центрі дна є отвір для встановлення основи детонатора. Головна частина корпусу гранати виконана подібно до гранати 1915 року : звуження з 4^-ма ребрами. Вершина корпусу також має окрему камеру, що закривається різьбовою пробкою.

Граната має упереджувач, приєднаний до головної частини. Це зроблено, щоб важка граната підривалася до того як заглибиться в ґрунт.

Запал ударної дії. Складається з трубки, накольного стержня, пружини, капсуля-детонатора та запобіжної чеки. Чека фіксується на корпусі дротяною обв’язкою. При ударі гранати об перешкоду трубка запалу пересилює спротив пружини і посувається вперед, втягуючи детонатор з його основи всередину. Капсуль вдаряється об жало стержня і здійснює підрив основного заряду ВР.

Вибухова речовина – 170 г тротилу.

Корпус гранати зовні має поздовжні та кільцеві канавки для поділу на осколки.

Шомпол вгвинчується в основу детонатора. Він має латунні наконечник та кільце для обтюрації.

Стабілізатор гранати коротший за шомпол. Приєднується до корпусу за допомогою трьох пластин та гвинтів.

Маса гранати – 2,5 кг. Діаметр корпусу – 74 мм, довжина корпусу – 111 мм. Повна довжина гранати становить 458,5 мм.