Grosse GewehrPanzergranate 30

Н і м е ч ч и н а

Піхота Вермахту з 1940 року застосовувала гвинтівковий гранатомет-мортирку Gewehrgranatgerät для відстрілювання осколкових гранат GewehrSprenggranate 30. Одним з перших кумулятивних боєприпасів на озброєння було прийнято і гранату для мортирки. Спочатку це була каліберна GewehrPanzergranate 30. Але невелика маса вибухової речовини, виходячи з 30-мм товщини граната не давала змоги боротися навіть із середніми танками. Тому невдовзі гранату переконструювали для збільшення її потужності.

Grosse GewehrPanzergranate прийнята на озброєння у 1942 році. У назві вказано – „Велика гвинтівкова бронебійна граната“. Збільшення розмірів гранати та маси вибухової речовини зроблено перетворенням у надкаліберний варіант. Зразок, як і попередній, складається з двох частин : головної з вибуховою речовиною та хвостової з ударно-запобіжним механізмом.

У конструкції залишено майже без змін хвостову частину, яка при заряджанні входить у мортирку. Головна частина розширена і виступає за габарити мортирки. Також головна частина дещо подовжена.

Мортирка нарізного типу і на поверхні задньої частини гранати зроблено готові виступи для входження в нарізи.

„Ґроссе Ґеверпанцергранате“ застосовувалася для відстрілювання з мортирки встановленої на гвинтівку та карабін „Маузер“, напівавтоматичну Gewehr 43, автоматичну десантну FG.42/44. Також – з мортиркового гранатомета Gr.B.39. для нього також було створено варіант з покращеними виступами-нарізами.

Постріл гранатою проводиться за допомогою порохових газів гвинтівкового патрону. Як і у випадку з попередньою гранатою, застосовували спеціальний холостий набій, відмінний також і від нього. Різниця полягає у масі порохового заряду – 1 г та 1,9 г, відповідно. Гранати також зберігалися і переносилися в індивідуальних картонних футлярах разом з патроном.

Grosse Gew.Pz.gr. має підривник ударної дії, встановлений у хвостовій частині гранати.

Бойова частина має конусну форму з окремим балістичним ковпачком. Корпус виготовлено з тонкого металу. Простір від стінок заповнено вибуховою речовиною. У центрі ВР – кумулятивна виїмка облицьована металом. Задня частина заряду має канал, де встановлено додатковий детонатор. Із хвостовою частиною головна з’єднана різьбою.

Хвостова частина корпусу виготовлялася з алюмінію або бакеліту. У передній частині встановлено основний детонатор з капсулем, у задній – ударно-запобіжний механізм. Між ними – канал з встановленим капсулем-ініціатором. Тильний отвір закривається різьбовою пробкою. На поверхні задньої частини зроблено готові виступи для входження в нарізи мортирики.

Ударно-запобіжний механізм має основу ударника з жалом, стопорне кільце та чеку, пластинчасту пружину, контр-запобіжну пружину. Механізм приводиться в бойове положення через зміщення деталей при вильоті гранати із стволу.

Під час пострілу стопорне кільце зсувається з попереднього положення, зминає запобіжну чеку і зміщує пластинчату пружину у вільний простір. Ударник тепер має змогу просуватися вперед але утримується контр-запобіжною пружиною.

При зустрічі з ціллю чи іншою перешкодою інерційний ударник стискає пружину і досягає капсуля ініціатора. Після вибуху основного і додаткового детонаторів гази заряду вибухової речовини створюють кумулятивний струмінь.

Вибухова речовина масою 120 грамів складається з суміші тротилу і гексогену в пропорції 50/50. Збільшення маси ВР більше ніж удвічі забезпечує пробиття до 40 мм броні.

Прицільна та ефективна дальність пострілу залишилися на рівні каліберної гранати. Але більша маса гранати та порохового заряду значно відчутніші для стрільця.

Маса „Ґроссе Ґев.пц.ґр“ становить 385 г. Довжина гранати – 185 мм, а найбільший діаметр – 45 мм.

Удосконалювати даний тип боєприпасів не припиняли незважаючи на масове впровадження у війська реактивних гранатометів. У другій половині війни з’явилися більш потужні зразки але масово виготовляти їх уже не встигли.

У назвах гранат не застосовували „Grosse“, хоч вони були ще більші та масивніші. Цифри у позначеннях означають діаметр. Як бачимо, одна з гранат майже не збільшена в діаметрі, але в обох застосовано інші запали та нову форму, де вибухова речовина займає майже весь простір корпусів.

Gewehrpanzergranate 46

„Ґеверпанцерґранате 46“ – створена у 1943 році.

Маса заряду вибухової речовини становить 155 г, що забезпечує пробиття 90-мм бронелиста.

Маса гранати – 430 грамів. Діаметр корпусу – 46 мм, а його довжина становить 195 мм.

Gewehrpanzergranate 61

„Ґеверпанцерґранате 61“ – наступна модернізація кумулятивної гранати.

Масу заряду ВР збільшено до 200 грамів. Товщина броні, яку граната могла пробити зросла до 125 мм.

Маса G.pz.gr.61 – 520 г. Граната мала довжину 238 мм з найбільшою товщиною 61 мм.

Корпуси гранат виготовлено з тонкого металу. Бойова і хвостова частини з’єднані в стик із фіксуванням точковим зварюванням. Головний обтічник приєднаний накаткою. У тильний отвір вгвинчується корпус підривника.

Конструкція підривника подібна до підривників попередніх зразків.

Заряд вибухової речовини розміщено у корпусі гранати від підривника до обтічника. У тильну частину заряду вмонтовано детонатор.