Гвинтівкові  мортиркові  гранатомети  і  гранати

Мортирковий гранатомет, як і велика кількість інших класів озброєнь, з’явився в період Першої світової війни. Сконструйований він у Франції військовими інженерами Вів’єном та Бессером і прийнятий на озброєння у 1916 році.

Даний клас піхотної зброї створено для заміни шомпольних гранат, хоч масове застосування їх продовжувалося до кінця війни.

Мортиркові гранатомети поділяються на 2 підкласи.

Один з них – це суто мортирковий, з встановленим на гвинтівку мортиркою-гранатометом ствольного типу. У мортирку вкладали гранату, створену спеціально або ручну.

Другий підклас – це застосування адаптера. Тобто, у такому випадку застосовували ручну гранату, яку вкладали в легкий і простий у виробництві одноразовий адаптер, що швидко встановлювався на ствол зброї. Метання гранати відбувалося разом з адаптером.

Ручна граната могла переноситися безпосередньо в адаптері, а перед пострілом уся система встановлювалася на гвинтівку і відстрілювалася. Або гранату вкладали в адаптер безпосередньо перед пострілом.

Французький мортирковий гранатомет системи Viven-Bessier мав велику перевагу – постріл гранатою проводився тільки бойовим патроном. Тобто, перед гранатометанням не потрібно було замінювати у гвинтівці бойові патрони на холості. А випадковий постріл бойовим набоєм не призводив вибуху гранати прямо на гвинтівці піхотинця.

У ході 1 Світової війни мортирні гранатомети особливо не розвинулися. Наприклад Німеччина та США виготовляли копії французького „Вів’єн-Бессера“.

У Російській імперії також проводилися розробки мортирок. Відомий, наприклад, зразок Карнаухова 1915 року але що він виготовлявся, інформація відсутня. А от розробка Д’яконова 1916 року була прийнята на озброєння та до освоєння випуску справа не дійшла. Згодом комплекс ще раз прийняли на озброєння але уже для РСЧА. А потім – модернізовані мортирку і гранату зразка 1930 року.

Одна з відомих у світі гранат – універсальна англійська системи Міллса. Створивши ручну, конструктор пристосував її для відстрілювання з гвинтівкового мортирного гранатомета власної розробки 1917 року. Але раніше Міллс поєднав дві конструкції : шомпольну та адаптер. Граната утримувалася на гвинтівці адаптером, а вистрілювалася завдяки шомполу, встановленому в ствол.

Під час 2 Світової війни найбільший розвиток мортирні гранатомети отримали у Вермахті, керівництво якого ще до війни і під час неї приділяло цьому класу зброї велику увагу. Так, мортирними гранатометами оснащувалася частина магазинних гвинтівок та карабінів Маузера. До зразків, що створювалися уже в ході війни, була обов’язковою вимога бути пристосованими до встановлення мортирок. Наприклад, автоматична гвинтівка парашутистів FG.42, штурмові гвинтівки. Також мортирка встановлювалася на переобладнану бронебійку.

Армія Сполучених Штатів під час 2 Світової війни застосовувала гранатомети-адаптери. Були сконструйовані зразки для магазинної гвинтівки „Спрінґфілд“, напівавтоматичної „Ґаранд“, карабіна М-1. Модернізовані та модифіковані такі гранатомети застосовували ще кілька десятиліть після війни нарівні з наствольними гвинтівковими гранатами. Тоді вони були витіснені ствольними та підствольними гранатометами.

Протягом другої половини минулого сторіччя армійських зразків мортирок створено зовсім мало. Але відомі такі зразки для допоміжних гранат.

У СРСР в післявоєнний час гвинтівковим гранатам різних класів уваги не приділяли. А от для спецназу сконструйовано кілька.

Мортиркові гранатомети отримали широкий розвиток у поліції та інших службах правопорядку у всьому світі. Їх встановлюють на нарізну зброю різних класів. Але найбільш масово на гладкоствольні рушниці. Зрозуміло, що гранати у таких випадках не осколкові. Найчастіше – з газом сльозогінної дії, димові та інші нелетального типу.