Англійські шомпольні гранати

В. Б р и т а н і я

Королівська армія Великої Британії протягом Першої світової війни мала багато зразків ручних та гвинтівкових гранат. Їх випуск проводився масово. Гранати експортувалися до країн-союзників. Гвинтівкові гранати головним чином створювалися уже в ході війни. Потужність промисловості дозволяла робити вибір між більш ефективними, технологічними, дешевшими. Тому одні гранати, створені на початку війни, згодом замінювалися іншими. Найчастіше гранати більш технологічні та дешевші замінювали складніші.

Гранати у Великій Британії позначалися за номерами „№“ та словом „Mark“ (марка/модель) відповідно до модифікації. Однією з перших шомпольних гранат була № 3, розробки М. Хейла.

№ 24

Гвинтівкова граната „№ 24“ з’явилася у другій половині війни і при її створенні уже мали досвід як проектування, так і випуску та застосування. Головна її відмінність від попередніх зразків – здешевлення виробництва. Граната виготовлялася у двох варіаціях : стандартна № 24 Mark I та простіша Mark II, які відрізнялися корпусами.

У № 24 Mk.I корпус виготовлено литтям. Його поверхня мала поперечні канавки, що мало вплив на кількість осколків. По центру корпусу вздовж розміщувалася трубка запалу. Внутрішній вільний об’єм заповнювався вибуховою речовиною. Передній торець корпусу закривався кришкою. Тильний отвір служив для встановлення корпусу запалу.

Корпус гранати № 24 Mk.II був ще простішим та дешевшим – мав гладку поверхню, що не потребувало затрат на обробку. Усе інше можна охарактеризувати як і попередню модель.

Запали гранат були одного типу. Вони створені на основі запалу Хейла для гранати № 3. (див. наступну статтю) Але були простішими, мали меншу кількість деталей.

Запал ударної дії з дистанційним зведенням. Ударник ставав у бойове положення після відстрілювання гранати. Турбінка-корзина була відсутня. Ударник до пострілу утримувався вставками, що з’єднували його з корпусом запалу. Вставки утримувала втулка, встановлена на корпусі запалу зовні. А втулку, в свою чергу, утримувала запобіжна чека.

Після заряджання гранати у гвинтівку чеку виймали. При пострілі втулка за інерцією зсувається і звільняє вставки які вилітають з корпусу. Ударник від просування вперед утримується пружиною. При ударі об перешкоду ударник пересилює спротив пружини, рухається вперед і розбиває капсуль.

Гранати № 24 оснащувалися шомполом. Пружні лапки на нього уже не встановлювалися.

№ 35 Mark I

Прийняття на озброєння гранати № 35 було викликане зменшенням затрат як на матеріали, з яких виготовляли гранати, так і на сам процес виробництва. Очевидно граната виготовлялася іншим підприємством. Зміни у корпусі мінімальні. А от запал – дешевший. Виробники підійшли до цього „творчо“ – корпус та деталі ударного пристрою зменшено у розмірах. Інші характеристики не відрізняються від характеристик гранат № 24. У тому числі і принцип дії ударника.