Gewehrgranate  Modell 1914

Н і м е ч ч и н а

Гвинтівкова граната зразка 1914 року застосовувалася протягом 1 Світової війни арміями Австро-Угорщини та Німеччини. Gewehrgranate M-14 створена у Німеччині для заміни гранати передвоєнної розробки. Основна її відмінність – пристосування для масового виробництва шляхом спрощення та здешевлення запалу.

У порівнянні з гранатою моделі 1913 року, зброярам вдалося досягти успіху. Проте, граната все-одно залишалася складною у виготовленні.

Корпус гранати відливався з чавуну і не мав кулеподібної форми. Основна частина була циліндричною, а на торцях округлювалася. З обох торців корпус мав отвори. передній для встановлення запалу ; задній – для приєднання хвостовика. Поверхня гранати має поздовжні та поперечні канавки для утворення осколків. Діаметр корпусу – 42 мм, довжина – 98 мм. Товщина стінок корпусу – 5 мм, у місцях канавок – близько 4 мм. Маса гранати – 900 г.

Вибухова речовина – тротил, масою 70 г. Заряд ВР займав порівняно невеликий об’єм корпусу. Значну частину займав запал.

„Ґеверґранате Моделл 1914“ має запал ударної дії. Його конструкція та спосіб дії наближаються до таких у сучасних гранатах підствольних чи автоматичних гранатометів.

При транспортуванні, завдяки конструкції запалу, граната безпечна від самоспрацювання навіть при падінні. Бойок ударника запалу знаходиться у складеному положенні до моменту пострілу. Запал складається з двох основних частин : рухомої та нерухомої. Ударник розміщено у рухомій частині, а до нього шарнірно приєднано бойок. Складений, він притуляється боком до капсуля. Ударник зафіксовано кулькою до втулки запалу.

При пострілі, масивна втулка „відстає“ від основної маси гранати і кулька випадає з отвору втулки. Пружина, встановлена в основі рухомої частини розпрямляється і головна частина разом із ударником рухається вперед на кілька міліметрів. Бойок при цьому виправляється і його жало становиться навпроти капсуля. При ударі гранати об перешкоду рухома частина запалу повертається всередину запалу, а бойок розбиває капсуль детонатора. Детонатор ініціює вибух основного заряду ВР.

У гранаті застосовувався шомпол аналогічний тому, що й у гранаті зразка 1913 року. Стальний прут, покритий міддю по всій довжині. На кінці прута закріплено мідну насадку довжиною 20 мм з конусним вирізом у торці для ефективного врізання у нарізи стволу та обтюрації.

Максимальна дальність стрільби гранатою з гвинтівки Маузера або Манліхера становила 150 – 200 метрів.

Ефективна дальність поразки осколками Gewehrgranate Modell 14 – близько 40 метрів.