Gewehrgranate  Modell 1913

Н і м е ч ч и н а

Кайзерівська армія, на відміну від інших європейських, отримувала ручні гранати нової розробки до початку Першої світової війни. Також було сконструйовано і спеціальну гвинтівкову шомпольну гранату. Крім неї німецька армія застосовувала шомпольні гранати розробки інших країн.

Gewehrgranate (gewehr / гвинтівка, granate / граната) зразка 1913 року застосовувалася протягом всієї війни німецькими військами та постачалися у союзну Австро-Угорщину.

Корпус Gewehrgranate Modell 13 виготовлявся литтям з чавуну у формі кулі вогнепальної зброї, що мало на меті зменшити спротив повітря та збільшити дальність польоту. Поверхня гранати мала поперечні та поздовжні канавки. Вістря головної частини зрізане для утворення отвору через який у гранату встановлюється запал. Отвір закривається бойовим гвинтом у формі конусу. Між корпусом та бойовим гвинтом встановлювали круглу пластину. Задній зріз корпусу закривається масивною кришкою на різьбі. У кришці розміщено основу запалу і вона є основою для приєднання шомпола. Всередині корпусу гранати від кришки до переднього зрізу знаходиться латунна трубка у яку вставляється запал.

Запал складається з двох частин : дистанційно-запобіжної та ударної. Дистанційна приводить запал в бойове положення але відбудеться це лише на деякій віддалі після того як граната покине ствол гвинтівки.

Принцип дії уповільнювача – пороховий заряд, що звільняє ударник після свого згорання. Дистанційна частина запалу встановлена у задній частині гранати і приводиться в дію шомполом в момент пострілу. Для цього у трубці шомполу знаходиться пружна пластинка, а сам шомпол у гранаті не має жорсткого кріплення. У кришці гранати розміщено бойок, капсуль і заряд пороху.

Основний запал містить на більшій частині своєї довжини ударник а спереду нього – детонатор з вмонтованим капсулем. Між детонатором та ударником встановлено пружину, що утримує ударник від випадкового наколювання капсуля. Задній кінець ударника утримується зарядом пороху.

Для безпеки при транспортуванні у втулку гнізда шомпола встановлюється запобіжна чека.

Під час пострілу шомпол на кілька міліметрів входить у гранату, зминаючи пластинку, вдаряє по бойку і розбиває капсуль уповільнювача. У перші секунди польоту згорає запобіжний заряд пороху і ударник детонатора утримується лише пружиною. При ударі гранати об перешкоду сила інерції ударника пересилює запобіжну пружину і проходить розбивання основного капсуля, вибух детонатора та основного заряду ВР.

Вибухова речовина – 70 г тротилу, розміщена по всьому просторі між стінками корпусу та трубкою запалу.

Довжина корпусу гранати становить 125 мм, діаметр – 42 мм. Товщина стінок – 3 мм по нарізах, 5 мм – повна. Маса гранати – 900 г. Ефективний радіус дії осколків – 45 метрів. Максимальна дальність пострілу – 150 метрів.

Шомпол-хвостовик виготовлявся з сталі. Уся його поверхня покривалася міддю для зменшення зношування каналу стволу. На кінці шомполу встановлювалася мідна насадка довжиною 20 мм. Нижній торець насадки у формі конусу, що забезпечувало краще врізування у нарізи, обтюрацію та, відповідно, ефективність.