GewehrPanzergranate 30

Н і м е ч ч и н а

1940 року на озброєння Вермахту було прийнято мортирковий гранатомет Gewehrgranatgerät для основних зразків німецької піхоти – гвинтівки і карабіна Маузера. Разом з ним – протипіхотну GewehrSprenggranate 30 осколкової дії. У той час активно проводилися роботи над створенням кумулятивних боєприпасів. У Німеччині – під особистим контролем Гітлера. Тому невдовзі створили і кумулятивну гранату для відстрілювання з гвинтівкової мортирки.

На озброєння мортирка GewehrPanzergranate 30 прийнята у 1941 році (орієнтовно).

„ҐеверПанцерґранате“ (гвинтівкова бронебійна граната) має калібр 30 мм, на що й вказує цифра „30“.

Граната каліберна, заряджається з дульного отвору. Постріл проводиться за допомогою холостого патрону. Пізніше мортирку пристосували для встановлення на самозарядну гвинтівку Gewher 43, автоматичну десантну FG.42 і на штурмову гвинтівку MP.43 /Stg.44 тому метання гранат могли проводити солдати різних родів військ. На основі бронебійної гвинтівки PzB.39 в ході війни сконструювали потужний мортирковий гранатомет Gr.B.39, боєприпасами в якому також служила граната G.Pz.gr.30 та створені на її основі модифікації.

Канал стволу мортирок має 10 нарізів. А граната – 10 готових виступів на задній частині корпусу.

Запал „Ґев.Пц.Ґр.30“ ударного типу, інерційний, встановлений у дні корпусу.

Корпус складається з двох частин : спереду – бойова, задня служить для розміщення ударно-запального і запобіжного механізму та направлення гранати в каналі стволу і надання їй обертового руху. Бойова частина виготовлялася із сталі. Задня – з алюмінію або бакеліту. Між собою вони з’єднані різьбою.

Трубчаста передня частина закривається ковпачком, що служить обтічником.

Він входить всередину трубки і з’єднується з облицюванням заряду ВР. Увесь простір головної частини заповнено вибуховою речовиною, виключаючи кумулятивне заглиблення та встановлений у задній частині додатковий капсуль-детонатор.

Задня частина корпусу має простори спереду та позаду, з’єднані каналом. Донний простір служить для розміщення ударно-запобіжного механізму і закритий різьбовою пробкою, яка зсередини має напрямний виступ для основи ударника. У передньому просторі розміщено основний детонатор (ТЕН) з капсулем. У каналі встановлено капсуль-ініціатор.

Ударно-запобіжний механізм складається з основи ударника із жалом, контр-запобіжної пружини, пластинчастої пружини, стопорного кільця та чеки. Механізм приводиться в бойове положення під час пострілу по інерції завдяки високому навантаженню. Запобіжне кільце зміщується, зминає запобіжну чеку і приводить в дію пластинчату пружину, яка зміщується і забезпечує ударнику можливість рухатися вперед. Контр-запобіжна пружина продовжує утримувати ударник від переміщення вперед.

При ударі об перешкоду ударник пересилює опір пружини і його жало розбиває капсуль-ініціатор. Послідовно спрацьовують капсулі основного детонатора та додаткового в заряді вибухової речовини і починає формуватися кумулятивний струмінь.

Заряд вибухової речовини складається з суміші (1:1) гексогену та тротилу. Маса заряду – 55 грамів. Граната мала низьку пробивну здатність – лише до 25 мм стальної броні. Тому була замінена наступним зразком з назвою Grosse Gewehrpanzergranate. Слово „Grosse“ означає „велика“. Проте справжні великі гранати створили у кінці війни. Grosse Gew.Pz.granate та інші наступники крім збільшення маси і розмірів мають суттєву відмінність : вони є надкаліберними.

Gew.Pz.gr.30 при стрільбі з гвинтівкової мортирки ефективно застосовувалася проти легкої бронетехніки на дальності до 75 метрів. Прицільна дальність по нерухомих точкових цілях становить до 100 м. При стрільбі з Gr.B.39 показники дещо вищі.

Маса гранати – 240 грамів. Довжина становить 163 мм.

„Ґ.Пц.ґр.30“ зберігалися і транспортувалися разом з гвинтівковим патроном у окремих картонних футлярах.