Бойові патрони гладкоствольних рушниць
Набої бойової гладкоствольної зброї найчастіше споряджають кулею або картеччю. Армійські та спеціальні підрозділи країн, де вона перебуває на озброєнні, застосовують вітчизняні стандарти. Найбільший досвід має армія, морська піхота та інші формування США, де з початку 19 століття, а особливо після 1 Світової війни, гладкоствольна зброя застосовується майже без перерв. Тому вироблено стандарти для боєприпасів бойових „дробовиків“. Якщо на початку 20 століття застосовувалися набої однакові з мисливськими, то в часи 2 Світової війни уже ввели стандарти для набоїв та їх складових. Збройні сили США застосовують переважно зброю 12 калібру та .410. Останній застосовується у зброї виживання.
Патрон Model 19 періоду Другої світової війни споряджався 9-ма картечинами № 00 діаметром 8,6 мм, що вкладалися у латунну 70-мм гільзу.
Протягом першої половини минулого століття американська армія застосовувала кілька моделей гладкоствольних зразків. У США класичною рушницею є 1-ствольна зброя з трубчастим підствольним магазином та перезаряджанням рухомою накладкою, що відомі як помпові.
Гладкостволки того часу – цивільні зразки, або пристосовані для бойового застосування, що було викликано тактикою дій у 1 Світовій війні. Наступаючій піхоті необхідна була зброя для дій в окопах і траншеях противника – багатозарядна, компактніша та скорострільніша за гвинтівку. Тому застосовувалися системи „Ремінгтон“ 1897 року, 1912 року та інші. Зразки, виготовлені спеціально мали кріплення для багнета та інші армійські пристосування. У 1937 році на озброєння прийнято спеціальний „Мілітері енд Поліс“ зразок „Ітака М-37“. Американська армія застосовувала також напівавтоматичну рушницю розробки Браунінга Auto-5, що випускалася у США як Ремінгтон-11. Після війни у армії з’являються нові бойові варіанти цивільних рушниць.
Гладкоствольні рушниці американські військові застосовували також у підрозділах охорони, наземних частинах ВПС та інших.
Під час війни у В’єтнамі американська армія застосовувала патрони ХМ-162. Вони споряджалися тією ж картеччю № 00, але застосовувалася пластмасова гільза. Спочатку гільза виготовлялася червоного кольору, як і для спортивно-мисливського застосування. Потім колір змінили на зелений.
Як варіант армія отримувала і патрони ХМ-257. Вони споряджалися картеччю № 4 і були ефективними на близькій віддалі. Маса однієї картечини діаметром 6 мм становить 1 грам, а їх кількість значно більша.
Також були створені кілька варіантів набоїв 12 калібру із стрілоподібними поражаючими елементами. У одних містилося 20 стріл масою 0,47 г, в інших – 25. Вони передбачалися для застосування на більших віддалях ніж картеч. Прицільна дальність такої зброї збільшилася але легкі стрілки втрачали енергію необхідну для ураження цілі.
Військово-повітряні сили США після 2 Світової війни отримували комбіновані зразки для оснащення екіпажів літаків у якості зброї виживання. Для того щоб зменшити масу зброї та для збільшення запасу набоїв застосовували калібр .410. Патрон Model 35 має гільзу 10,41×76 і споряджається дробом № 6.
За час В’єтнамської війни армія, морська піхота та інші види збройних сил отримали близько 100 тисяч одиниць бойових рушниць.
Після війни у В’єтнамі інтерес до „шот-ґанів“ зменшився. Армія та інші формування продовжували зберігати бойові дробовики на складах але застосування їх не було. Зброярні ж, продовжували конструювати нові зразки та модернізувати моделі, що вже здобули популярність.
З початком 90-их років армія та морська піхота Сполучених Штатів знову звернула активну увагу на бойові рушниці. Зв’язано це з активною участю у бойових діях. Спочатку Ірак, потім інші локальні конфлікти, а з вступом у 3 тисячоліття дробовик став невід’ємною частиною американських підрозділів. Зрозуміло, він не замінив штурмову чи автоматичну гвинтівку або кулемет. Тим більше, що на віддалі, де застосовуються гвинтівки та кулемети, ефективність рушниць нульова. А от при діях на вулицях малих і великих населених пунктів, в будинках, комунікаціях Shooting ефективніші за пістолет-кулемети та автоматичні гвинтівки. Також вони застосовуються як допоміжна зброя.
Початкова швидкість кулі та картечі перевищує швидкість куль пістолетів та пістолет-кулеметів. Прицільна дальність застосування картечного заряду становить до 50 метрів, кулею – 70 метрів. Поражаючі властивості їх ефективні на значно більшій віддалі. Основна перевага пострілу з бойового дробовика – одночасний виліт 12 – 15 куль-картечин.
Сучасні боєприпаси бойових рушниць американської армії мають кілька варіантів 12 калібру, створених компанією „Ремінґтон“. Перш за все, вони відрізняються довжиною гільз – 70 та 76 мм. І перша, й друга споряджаються кулями або картеччю.
Набій 18,5×70 містить 12 картечин № 00 загальною масою 43 г або кулю масою 35,4 грами.
18,5×76 Magnum містить 15 картечин № 00 масою 53 грами або 39-грамову кулю.
У СРСР на початку 1980-их років сконструйовано зброю виживання для космонавтів – ТП-82 СОНАЗ, який згодом був прийнятий на озброєння ВПС. У ньому застосовано нарізний ствол для застосування з автоматним патроном 5,45×39 і два гладкі стволи під патрон 32 калібру. У порівнянні з мисливським, цей набій має покращенні бойові характеристики, а також – підвищені надійність та герметичність Постріли з них ведуть дробовими зарядами або спеціальними сигнальними ракетами.
| 