Б Е З Ш У М Н А  З Б Р О Я

Загальна характеристика

Термін „безшумна“ у позначенні зброї досить умовний. Повністю безшумний постріл неможливий. Навіть при стрільбі з лука чути характерний звук.

Постріл з вогнепальної зброї викликає кілька джерел звуку дію яких слід зменшувати.

Джерелами звуку вогнестрільної зброї є :

– удар курка по ударнику чи спуск ударника з шептала і їх удар по капсулю, рух затвору і його удар об патронник, шум роботи механізмів у автоматичній зброї ;

– повітря, що витісняється з каналу стволу тиском кулі ;

– ударна хвиля від кулі, що покинула ствол, якщо її початкова швидкість вища за швидкість звуку (у звичайній вогнепальній зброї звуки під час пострілу накладаються один на одного і перекриваються більш сильним) ;

– тиск газів і температура у каналі стволу набагато перевищують показники атмосферного повітря. Вийшовши з стволу гази миттєво розширюються і утворюють звукову хвилю ; не повністю згорілі частинки пороху сполучаються з киснем повітря вибухають і це є джерелом найбільшого звуку.

Ось з усіма цими чинниками конструктори борються при створенні безшумної зброї. Звук механічних джерел повністю зменшити неможливо, особливо у зразках з автоматичним перезаряджанням. Тому в спеціальній безшумній зброї застосовують однозарядні зразки або з ручним перезаряджанням.

Безшумна зброя – це зброя оснащена приладами для ослаблення звуку пострілу. Вважається, що до такої зброї належать зразки, звук пострілу яких не перевершує звук пневматичної зброї. Або його повністю нечутно на віддалі 50 метрів.

При конструюванні безшумної зброї в першу чергу звертають увагу та забезпечують зменшення звуку від найсильніших чинників : порохових газів та ударної хвилі кулі.

Зниження шуму від порохових газів проводять зменшуючи їх тиск, швидкість і температуру до моменту їх виходу назовні за допомогою глушників. Або інший спосіб – ізоляція порохових газів у гільзі.

Виходячи з цього, безшумна зброя поділяється на два типи :

із застосуванням глушника ;

із використанням боєприпасів, де порохові гази при пострілі не виходять з гільзи.

Звукову хвилю від кулі можна зменшити тільки обмежуючи її швидкість до швидкості звуку. Існує кілька способів :

× вкорочуючи ствол ; але при цьому зростає енергія звуку порохових газів і потрібно застосовувати більш потужні (масивні і габаритні) глушники.

× зменшуючи пороховий заряд патрона ; цей спосіб застосовують переважно у штатній зброї (штурмових чи автоматичних гвинтівках) і потрібно мати запас таких патронів. Постріл звичайним патроном можливий але звук самого пострілу також підвищується.

× використанням стандартних пістолетних набоїв з низькою швидкістю кулі (7,65×17, 9×17, 11,43×23) ; але у 11,43-мм енергія кулі достатня на значній віддалі, а 7,65-мм чи 9-мм застосовують зблизька.

• застосовуючи спеціально створені боєприпаси ;
• поєднанням кількох рішень.

Про зброю з набоями, де порохові гази ізолюються в гільзі – пізніше. Розглянемо зброю в якій застосовуються боєприпаси класичної будови, а для зменшення звуку спеціальні пристрої – глушники.

Сучасні прилади зменшення звуку за конструкцією поділяють на кілька типів : розширювальні, механічні, комбіновані. Також – на надульні та інтегровані.

З історії створення приладів зменшення звуку пострілу.

Конструювати глушники почали з кінця 19 століття, коли на озброєння впроваджували сучасну зброю з бездимним порохом.

Першим глушником вважається розробка полковника французької армії Гумберта у 1898 році. Прилад був механічного типу. Порохові гази після пострілу закривалися у пристрої та стволі за допомогою кульки. Перед пострілом куля розміщувалася в нижній частині пристрою. Куля, вилітаючи з стволу крізь пристрій створювала в ньому розрідження і кулька, намагаючись вилетіти за кулею, закривала вихідний отвір. Порохові гази затримувалися у глушнику і охолоджувалися. Постріл повинен був здійснюватися при горизонтальному положенні гвинтівки, щоб кулька завчасно не закрила вихідний отвір

Також створенням глушників у той час займалося багато відомих і менш відомих зброярів. Вважається, що першим досконалим пристроєм була розробка Хайрема Максима.

Кожен конструктор вирішує проблему по-своєму. Тому майже кожен зразок має свою індивідуальну особливість. Глушники можуть мати симетричну форму або бути ексцентричними, з підніманням лінії руху кулі вгору, щоб глушник не заважав прицілюванню. Особливо це стосується пістолетів.

Конструкції глушників

Глушники механічного типу не отримали широкого розвитку. Більш досконалими і розповсюдженими є прилади розширювального типу. Їх робота базується на принципі розширення та охолодження порохових газів у закритому просторі. Такі глушники мають пристрої для закріплення на дульній частині стволу. Найчастіше – різьбове.

Розширювальний глушник найпростішого типу – це циліндр із закріпленою спереду гумовою мембраною з щілиною для виходу кулі. Ефективність таких глушників зовсім невисока. Більш досконалими є багатокамерні різної конструкції.

2-камерні прилади також не надто ефективні але прості і дешеві у виробництві. У такій конструкції глушник розділено на задню і передню камери і більша частина порохових газів потрапляє спочатку в задню. А потім поступово витісняє назовні гази з передньої частини, де їх температура уже знизилася.

Глушники з відбиванням потоку газів практично є 1-камерними. Але їх будова не допускає вихід газів вслід за кулею. Вони відбиваються від встановленої у передній частині глушника перегородки і утворюють різно-направлені потоки гасячи енергію і температуру. Перегородки можуть мати різну конструкцію : конусну, сферичну тощо.

Однокамерні глушники з відхиленням потоку газів мають подібну схему. Але перегородки встановлено по всій довжині об’єму глушника.

Більш складну і ефективну конструкцію мають 2-камерні глушники з відхиленням потоку газів. Перегородки розміщено так, що гази відбиваються від перегородки в одній камері і потрапляють в іншу. А вже перемістившись по ній вони можуть вийти назовні.

Багатокамерні глушники простої схеми мають послідовно розміщені кілька перегородок. Такий принцип було застосовано у радянському „БраМіт“ для застосування з револьверами Нагана.

Багатокамерні глушники конструкція яких побудована на відхиленні потоку газів є більш ефективними. Перегородки у них можуть бути фігурними і утримання газів проходить також за рахунок їх завихрення. Такий спосіб застосовується і в глушниках комбінованого типу.

Комбіновані глушники мають конструкцію де охолодження газів до їх виходу в атмосферу проходить кількома способами : розширення, завихрення та завдяки наповненню камер тепло-поглинаючими матеріалами.

Найпростіший спосіб, що може застосовуватися і в однокамерних глушниках – встановлення рулону металевої сітки з отвором для проходження кулі. Порохові гази вириваючись із стволу натрапляють на сітку і частково входять у неї, частково відбиваються та завихрюються. Так чи інакше сітка затримує не тільки вихід газів із глушника а й охолоджує їх.

Також камери можуть заповнюватися алюмінієвою стружкою чи іншими матеріалами.

Найбільш ефективні глушники мати кілька камер, де гази переходячи з однієї в іншу проходять завихрення, відбивання та охолодження за рахунок наповнення. Камери можуть мати різні геометричні форми і розміри, розміщуватися послідовно або одна в одній.

Описані конструкції стосуються надульних пристроях зменшення звуку. Характеризувати інтегровані глушники краще разом із зразком зброї.

Сучасна вогнепальна безшумна зброя поділяється відповідно до класів основного зразка – безшумний пістолет, автомат, гвинтівка тощо. Частина виготовлених зразків може оснащуватися глушниками без будь-яких переробок. Частина – тільки як спеціальний варіант. У пістолетах іноді застосовується схема із змінним стволом. Тобто, для застосування із глушником встановлюється ствол з різьбою.