Fallschirmjägergewehr Modell 1942

Н і м е ч ч и н а

Автоматична гвинтівка „ФҐ.42“ – універсальний зразок зброї, створений в період 2 Світової війни. Вона займає окрему нішу серед озброєння. Її часто відносять до ручних кулеметів. Саме як зброя підтримки малих тактичних підрозділів гвинтівка і створювалася. За своїми тактичними властивостями вона вступає кулеметам. Слово „ґевер“ / гвинтівка/ у назві не вказує точно саме на клас автоматичних гвинтівок. Бо у німецькомовній військовій термінології „gewehr“ вказує на магазинну гвинтівку і на самозарядну, а з доповненнями („машинен“ чи „штурм“) – на кулемет або штурмову гвинтівку.

Як було прийнято у німецькій армії, зразки піхотного озброєння можна було застосовувати із мортиркою для відстрілювання гранат, а кожен основний зразок у класі мав варіант з оптичним прицілом. Це стосувалося і FG.42.

„ФГ.42“ з оптичним прицілом за тактико-технічними даними можна класифікувати як снайперський автомат. Точніше, як снайперську автоматичну гвинтівку. До цього підкласу зброї входять зовсім небагато представників. Серед них – G.8 німецької компанії „Хеклер унд Кох“ та російська СВУ-АС.

Гвинтівка створена на замовлення „Люфтваффе“ для парашутно-десантних підрозділів, які входили до німецьких повітряних сил. Початок розробки автогвинтівки припадає на 1941 рік. Як вважається, після не зовсім вдалої операції по захопленню острова Крит. Тоді німецькі десантники втратили близько 40% особового складу. Одна з причин – відсутність ефективного озброєння. Десантування німецьких парашутистів проходили без важкої зброї. Солдат міг мати при собі пістолет або пістолет-кулемет. Гвинтівки, карабіни і кулемети скидалися окремо в контейнерах. Десантник мав їх знайти після приземлення а потім уже застосовувати. До того ж, кулемет „МҐ.34“ був дуже габаритним. Тому командування повітряних сил виробило тактико-технічні вимоги для розробки спеціальної гвинтівки яка могла б у певній мірі замінювати ручний/універсальний кулемет. Ці ТТВ були дуже жорсткими і головні німецькі зброярні („Вальтер“, „Маузер“) відмовилися від проектування, посилаючись на зайнятість іншими проектами або неможливістю виконати замовлення технічно. Роботи над створенням гвинтівки проводили фірми Krieghoff та Rheinmetall-Borsig. Проект „Кріґгофф“ не відповідав умовам і до випробувань був допущений лише зразок „Рейнметал-Борзіґ“ – Gerat 450.

Розробка велася під керівництвом провідного конструктора фірми – Луіса Штанге (Louis Stange). До роботи над зразком зброяр приступив 5 грудня 1941 року. А 15 лютого 1942 року була виготовлена перша дослідна гвинтівка. Протягом 1942 року було сконструйовано кілька варіантів, які позначалися літерами С, Е, F, G проходили випробування та були випущені кількома партіями. Рішенням командування серійний випуск гвинтівок повинна була проводити „Кріґгофф“.

Зразку надали офіційно присвоєне найменування – Fallschirmjägergewehr 42 („Фаллшірмєгерґевер“ / гвинтівка парашутно-єгерська, зразка 1942 року). Зміни у конструкції для позбавлення вад, виявлених під час випробувань проводилися Л. Штанге у „Рейнметалл“, яку зобов’язали повідомляти Krieghoff про вдосконалення. Налагодження серійного випуску проходило з великою затримкою. За весь час проектування і налагодження випуску зразок конкурував із першою штурмовою гвинтівкою „ШтҐ.44“. Але командування авіації та десантних підрозділів відстоювало розробку власного замовлення.

Виготовлені гвинтівки поступали в першу чергу до спеціальних підрозділів десанту, відомих як „зелені дияволи“. Взимку і навесні 1943 року проводилися випробування FG.42 у військах. Тоді ж гвинтівка пройшла перше бойове хрещення. У травні 1943 року німецькі підрозділи десантувалися на острів Родос у Егейському морі, зайнятий британськими військами. Було застосовано 50 гвинтівок „ФҐ.42“, які показали себе з кращого боку. Це прискорило роботи з підготовки до масового виготовлення. У відомій операції по визволенню Муссоліні у вересні 1943 року також були задіяні FG.42. Випуск гвинтівок передсерійних партій проводився у цей час і „Рейнметаллом“. Також велася підготовка до випуску в Італії. Одночасно Штанге продовжує вдосконалення зразка на основі виявлених недоліків. Отже, влітку 1943 року було сконструйовано новий варіант, який індексують як FG.42-2. А попередній зразок іноді називають FG.42-1. Офіційно у назві змін не було, незважаючи на те, що зразок було значно змінено. Якщо загальне компонування і принцип роботи не змінювалися, то технологію виготовлення, матеріали, частину механізмів і деталей зброяр переробив. Змінилися і тактичні властивості.

У січні 1944 року третій варіант автогвинтівки – FG.42-3 був готовий. Деякі джерела позначають гвинтівку як FG.42/44. Партії виготовлених гвинтівок регулярно поступали у підрозділи. Зразки зарекомендували себе якнайкраще. Конструкція була надійною, а точність ведення вогню автоматичного зразка не вступала точності магазинної „Маузер“. До випуску було підключено ще кілька фірм але більш-менш масово почали випуск тільки з осені. Повне налагодження випуску здійснили тільки у березні 1945 року, коли десантуватися уже не було куди. Гвинтівку застосовували до останніх днів війни у різних боях з оборони Рейху.

Всього було випущено кілька тисяч екземплярів. Як трофеї, гвинтівки дісталися всім арміям союзників але про їх післявоєнне використання інформації немає. Конструкцію також застосовували неохоче. Найбільш відомим є американський універсальний кулемет М-60, що далеко не кращий у своєму класі.

Від початку конструювання, „ФҐ.42“ створювалася як універсальний зразок – кожна була пристосована для встановлення оптичного прицілу та наствольної мортирки-гранатомета.

У загальній компоновці автоматичної гвинтівки спостерігаємо попередні розробки Луїса Штанге : ручного кулемета „МҐ.30“ та універсального „МҐ.34“. Але робота автоматики нового зразка заснована на іншій схемі. „ФҐ.42“ має прогресивне компонування з розміщенням частини механізмів у ствольній коробці позаду спускового механізму. Приклад знаходиться на одній лінії із стволом і затвором та напрямом його руху. Інша частина механізмів зміщена вниз. Також у конструкції гвинтівки застосовано деякі інші не традиційні рішення.

„Фаллшірмєегерґевер Моделл 42“ створена для застосування із стандартним німецьким гвинтівковим патроном 7,92×57 Mauzer М1903/05.

У роботі автоматики застосовано принцип ВПГ (відведення порохових газів). Механізм газовідведення розміщений знизу стволу і складається з газової камери, газової трубки і газового поршня з штоком. Шток передає зусилля на затворну раму і рухається разом з нею. Перші варіанти були спроектовані без регулятора. У наступних – в камеру вбудовано 4-позиційний регулятор. Ствольна коробка нагадує більш пізні німецькі розробки : сімейство компанії „Хеклер унд Кох“. У гвинтівки „ФҐ. М42“ у нижній частині коробки розмішено затворну раму і повертально-бойову пружину ; у верхній рухається затвор. Замикання стволу проводиться двома бойовими упорами, встановленими у передній частині затвору, при його прокручуванні. Поворот затвору здійснюється у взаємодії його із скосами затворної рами. Порівняно з першими прототипами, у останнього варіанту збільшено довжину ходу затворної рами та масу затвору, що зменшило технічну швидкострільність до оптимальної. Зведення затвору проводиться ручкою встановленою з правого боку ствольної коробки, яка рухається по її вирізові. Для зручності, ручку винесено вперед до штока газового поршня.

Спусковий механізм ударниковий, розміщений у спусковій коробці, дозволяє ведення вогню чергами та одинарними пострілами і має свої особливості. Постріл проводиться двома способами : при закритому положенні – одинарними пострілами, автоматично – із заднього шептала. Вибір режиму проводиться за допомогою важеля розміщеного на з лівого боку спускової коробки в основі ручки управління. У режимі автоматичного вогню постріл проводиться енергією повертальної пружини. Якщо перевідник встановлено на одинарні постріли, то затвор після відкату не зупиняється у задньому положенні а йде вперед. Постріл проводиться після натискання на спусковий гачок силою бойової пружини ударника, що розміщені у затворі. Гвинтівка обладнана ручним запобіжним пристроєм, важіль якого знаходиться біля перевідника.

Ствольна коробка спершу створювалася для виготовлення фрезеруванням. У наступних варіантах – штампуванням. Задній отвір нижньої частини ствольної коробки закривається затильником, який служить як опора повертальної пружини. На всю тильну частину ствольної коробки надівається металева основа прикладу. Знизу до ствольної коробки приєднується спускова коробка.

Ствол гвинтівки постійний, з’єднаний із ствольною коробкою. Канал стволу має 4 нарізи правого ходу кроком 240 мм. Ствол обладнано полум’ягасником-дульним гальмом (ПДГ). За час конструювання він кілька разів змінювався. У останніх варіантів FG.42 полум’ягасник з кільцевими ребрами у яких є отвори для виходу порохових газів і гальмування відбою.

Система боєживлення гвинтівки майже не змнювалася. Магазини коробчасті, прямі, двох розмірів (М.10-42 та М.20-42) вставляються у боковий приймач. Розміщення набоїв – шахове. При веденні автоматичного вогню діє затворна затримка. Якщо затворна рама зупинилася у задньому положенні, то необхідно тільки замінити магазин і натиснути на спуск. Горловина магазину має кришку, що закриває її при від’єднаному магазині. Кришкою обладнано і екстракційне вікно.

Прицільні пристосування механічні, діоптричні. Онова мушки приєднана у кінці стволу, основа цілика – на ствольній коробці. Мушка і діоптричний цілик розміщені на складальних стійках. Оригінальним є вибір дальності до цілі – зміна висоти стійки вгвинчуванням і вигвинчуванням. Кожна гвинтівка мала пристрій для закріплення оптичного прицілу.

Ручка управління вогнем за час конструювання змінювалася двічі. Спочатку вона мала великий кут нахилу, а в останніх моделях – пряма. Металева основа ручки приєднана до спускової коробки, а до основи – дерев’яні або пластмасові накладки.

Приклад у перших варіантах виготовлявся штампуванням з металевого листа. У подальшому його замінили на дерев’яний з металевою основою для надівання на тильну частину ствольної коробки.

Ствольна накладка дерев’яна, закриває передню частину ствольної коробки, частину стволу і газову трубку.

„ФҐ. Моделл 42“ обладнана сошкою, ноги якої виготовлені з стального листа. У складеному положенні ноги служать також для утримання гвинтівки, закриваючи ствол знизу. Спочатку сошка кріпилася біля газової камери, складаючись вперед. У наступних варіаціях – в кінці стволу і складається назад.

Автогвинтівка у похідному положенні переноситься на ремені, що приєднується до антабок на прикладі та в кінці ствольної накладки.

FG.42 має, спеціально створений багнет голкового типу. Його довжина замала для надійного ураження противника в рукопашному бою. Багнет постійно переноситься на гвинтівці. Він приєднується до основи сошки за допомогою короткої ручки : вперед лезом для рукопашного бою і назад – у похідному положенні, прикриваючись ніжками сошки.

„Фаллшірмєгерґевер Моделл 42“ створювалася для застосування із наствольним мортирним гранатометом. „3 cm Gewehr-granatengerat - 42“ можна було встановлювати на будь-яку гвинтівку разом із спеціальним прицілом. Застосовувалися 30-мм гранати осколкової або кумулятивної дії.

ТТД  Fallschirmjägergewehr Modell 1942 :

довжина стволу : 502 мм ;

прицільна дальність : 1200 м ;

початкова швидкість кулі : 770 м/с ;

темп вогню : до 900 / до 700 постр./хв. ;

місткість магазину : 20, 10 ;

маса : 5 / 5,5 кг ;

довжина : 945 / 975 мм.