АВТОМАТИЧНІ  ГРАНАТОМЕТИ  І  МІНОМЕТИ

Загальна характеристика

Автоматичні гранатомети – один з класів великого сімейства гранатометів. Перший з них з’явився у 1930 році, а перший прийнятий на озброєння – через кілька десятиліть. Ще пізніше почалося їх масове впровадження в озброєння армій світу. У наш час автоматичні гранатомети – один з масових зразків.

Автоматичні міномети – навпаки, не настільки масові, якщо брати до уваги усі армії світу. Найбільш відомий і розповсюджений автоматичний міномет – 82-мм „Васильок“ радянської розробки. Проте, перший автоматичний міномет з’явився ще під час 2 Світової війни і застосовувався німецькою армією, хоч і в невеликій кількості.

За призначенням і способом застосування автоматичні міномети і автоматичні гранатомети мають однакове значення. 82-мм міномет – засіб батальйонного рівня. Це буксирна система, одначе в підрозділах часто встановлюється на різні транспортні чи бойові засоби – автомобілі, бронетранспортери тощо. Німецький Maschinengranatenwerfer M.19 хоч і має калібр лише 50 мм, проте виконаний як казематна установка. Авто-гранатомети створюються в калібрах 30 – 40 мм і значно легші. Вони є переносними, встановлюються на 3-ножні станки і застосовуються як важка зброя ротного рівня. З автоматичних мінометів і гранатометів ведуть масований вогонь на порівняно близьку віддаль. Найчастіше 1 – 3 обслуги.

Від своїх неавтоматичних „родичів“ авто-міномет відрізняється тим, що може вести настильний вогонь або прямим наведенням.

Обслуги 82-мм автоматичних мінометів ЗС України ведуть вогонь прямим наведенням та під максимальним кутом.

Ствол автоматичного гранатомета АГС-17 можна встановлювати під високим кутом для стрільби „по-мінометному“.

Боєць полку Азов Національної Гвардії України веде вогонь по противнику

Першим автоматичним гранатометом був зразок, точніше кілька зразків, створених в СРСР у 1930 роки під керівництвом Якова Таубіна. Жоден з них на озброєння не прийняли, хоч успішно випробовувалися кілька років, у тому числі й у бойових умовах.

Першим прийнятим на озброєння авто-гранатометом був американський Mark 19, що й досі залишається одним з найбільш поширених. Іноді першим вважають Mark 18, але автоматики в ньому немає. Він працює як система „Gatling“ з ручним приводом. „Марк 19“ спочатку створювався для ВМС США, тому й має морське позначення. Під час війни у В’єтнамі його встановлювали на невеликі судна, катери і човни. Потім почали встановлювати на сухопутну техніку і на переносні піхотні станки.

Радянський АГС-17 з’явився на початку 1970 років. Мав велике значення у Афганській війні, а потім – в усіх війнах і конфліктах на пострадянському просторі. У російсько-українській війні АГС-17 – один з найбільш ефективних зразків піхотного озброєння, зважаючи на її позиційний характер.

Армії світу, маючи на досвід застосування зброї СРСР та США, почали закупку авто-гранатометів. В Китаї, Сінгапурі, Іспанії (AGL-40) приступили до розробки вітчизняних.

У кінці 20 століття автоматичні гранатомети набули ще більшого поширення. Причина того – війна в Перській затоці. Американське командування зосередило у військах велику кількість гранатометів. Досяжність їх вогню значно перевищує ефективність стрілецької зброї і може знищувати ворожу піхоту тримаючи її на відстані. Кількість вибулих з строю солдатів противника від вогню гранатометів була досить високою.

Після війни авто-гранатомети створили в „Хеклер-Кох“, інші компанії. У США та Росії почали розробку нових зразків. Автоматичні гранатомети масово встановлювали на різній техніці : джипи, броне-джипи та бронеавтомобілі, бронетранспортери, БМП, БМД, – в якості допоміжного або основного озброєння.

Боєприпасами у автоматичних гранатометів не російської розробки служать в більшості випадків американські 40×53. У радянському АГС-17 застосовується набій 30×28.

Останні десятиліття кілька компаній світу розробляють гранатомети меншого калібру для підвищення мобільності, збільшення боєзапасу.