Т-20 Комсомолец
С Р С Р
Т-20 „Комсомолець“ єдиний у РСЧА тягач переднього краю. Створювався він одночасно з „Ворошиловцем“ та „Комінтерном“ і призначався для озброєння артилерійських підрозділів найнижчогорівня.
Артилерійський тягач Т-20 сконструйований у стислі строки, через невдалу конструкцію його попередника – легкого транспортного трактора „Піонер".
Першим найменшим тягачем у СРСР був „Пионер". Його розробку проводили у середині 1930 років інженери НАТІ під керівництвом А. Щеглова. За основу було взято американський проект „Форд В-8" і радянський плаваючий танк Т-37. Восени 1936 року новий тягач проходив випробування, після яких було виготовлено партію у півсотні зразків. Частина з них встигла пройти на параді 7 листопада. Потрапивши у війська, тягачі зарекомендували себе не з кращого боку. Тягач сконструйований з мінімальними розмірами, був занадто малим. Ширина і довжина не сприяли стійкості. А обслуга у такому положенні могла їздити тільки по Красній площі. Два поліпшені варіанти не вирішили ситуації.
У кінці 1936 року конструкторське бюро заводу № 37 у Москві отримало завдання на створення нового тягача. Головним конструктором був Астров Микола Олександрович (рос.: Николай Александрович). Крім усунення недоліків, необхідно було створювати броньований тягач, тому розробку провели майже заново. Проект отримав назву „020" або А-20. У серпні-листопаді 1937 року тягач пройшов випробування. „Комсомолець" – єдиний у РСЧА (якщо не враховувати пристосованих Т-27 і Т-26) броньований тягач.
Броньований артилерійський тягач Т-20 „Комсомолец" був прийнятий на озброєння у кінці 1937 року і тоді ж запроваджено його випуск заводом № 37. Виготовлявся також на заводі ГАЗ. Випуск було згорнуто у липні 1941 р., через надання переваги виробництву легких танків. Всього випущено 7780 машин. Протягом випуску в конструкцію вносилися зміни, за якими розрізняють 3 основні серії.
Бойове випробування „Комсомольці" пройшли на Далекому Сході під час конфліктів на Хасані та Халхін-Голі. Під час Великої Вітчизняної війни Т-20 використовувалися в основному для буксирування 37-, 45-, 57-, 76 -мм гармат польової та протитанкової артилерії, буксирування мінометів з колісним ходом. Також застосовували як легкий БТР переважно при веденні розвідки.
З початком ВВВ, кілька десятків тягачів за пропозицією визначного артилерійського конструктора В. Грабіна було переобладнано у самохідні артилерійські установки. САУ ЗиС-30, з встановленою на платформі 57-мм гарматою ЗиС-2, застосовувалися під час оборони Москви та інших боях.
Трофейні Т-20 активно використовували війська Німеччини, де тягач було прийнято на озброєння з назвою „Leicht gepanzerter Artillerie Schlepper 630(r)" / легкий броньований артилерійський тягач 630 (росія). На частину тягачів було встановлено 37-мм протитанкові гармати.
У Фінляндії „Комсомольці" застосовувалися до 1960-их років.
Конструкція тягача Т-20 „Комсомолець" повністю відрізняється від прийнятих на озброєння тягачів довоєнного і воєнного періоду. Він створений за схемою запозиченою від „Піонера", з використанням частини вузлів легких танків та автомобілів ГАЗ.
Основа конструкції – бронекорпус з відкритою платформою. Корпуси різних серій відрізняються між собою як формою, так і технологією. У пізніших випусках більше застосовувалося з’єднання листів корпусу та деталей зварюванням.
Компоновка : ВУ – ВСУ/ДВ. У передній частині корпусу знаходиться відділення управління, за ним – силова установка і відділення десанту (обслуги) на корпусі. Трансмісія – передньопривідна. Корпус виготовлений з листів катаної броневої сталі товщиною 7-10 мм. Кормова частина Т-20 мала борт для захисту обслуги, приєднання сидінь, встановлення тенту.
Відділення управління 2-місна рубка : з правого боку розміщується водій, з лівого – командир машини (артобслуги). Тягачі Т-20 мали подвійну систему керування. Це забезпечувало управління машиною командиром при ураженні водія : місце командира обладнувалося частиною необхідних важелів, а інші – були встановлені посередині (важіль КПП тощо). Щиток приладів водія складався з спідометра, амперметра, кнопки сигналу, тумблерів електрообладнання. На свої місця командир і водій потрапляють через 2 люки у даху рубки. З боків рубки є оглядові вікна, які закриваються щитками. Спереду перед водієм обладнано такий же. Машини 2 і 3-ї серій обладнувалися триплексами. Перед командиром до переднього листа рубки приєднано установку з кулеметом ДТ (Дєгтярьов танковий). У машин 1 серії установка прямокутної форми, у 2-3 – округла. Боєзапас ДТ – більше 1000 набоїв. У ВУ знаходяться також вузли трансмісії.
Відділення силової установки знаходиться за ВУ. У ньому встановлено двигун, коробку переміни передач, системи охолодження, паливна, змащення. Двигун і КПП розміщені „обернено" – передня частина двигуна з радіатором і вентилятором знаходяться біля корми бронекорпусу. Головний фрикціон і коробка передач – у передній. Важіль ПП виходить від коробки у ВСУ до ВУ.
Двигун ММ-6002 – варіант автомобільного ГАЗ-ММ. Двигун карбюраторний, бензиновий, 4-тактний, 4-циліндровий, з 1-рядним розміщенням. Має два клапани (впускний і випускний) на кожному циліндрі. Об’єм циліндрів – 3285 см3. Максимальна потужність при 2800 обертах за хвилину. Запуск – електростартером. Ручний пуск двигуна ручкою проводили знадвору ззаду. Також можна було встановлювати двигун ГАЗ-АА потужністю 40 к.с.
Паливо розміщувалося у двох баках встановлених у ВСУ : основний, на 115 л, спереду справа від двигуна ; додатковий (6,7 л у Т-20 1-2 серії і 3-літровий у 3-ї серії) приєднувався знизу верхньої кришки корпусу. На основному бакові знаходився покажчик його наповненості.
У днищі корпусу знаходилося 7 лючків для обслуговування : спуску води з системи охолодження, мастила з двигуна, КПП, бака, головного фрикціону. Найбільший люк (сьомий) – для доступу в картер двигуна, – був тільки у Т-20 третьої серії випуску.
Трансмісія – з переднім розміщенням ведучого мосту. Коробка переміни передач у тягача застосовувалася від автомобіля ГАЗ-ММ з 4-ма передачами вперед і 1 назад. Також було встановлено демультиплікатор від автомобіля ГАЗ-ААА, що забезпечувало достатній вибір режимів ходу. Бортові фрикціони і передачі застосовано аналогічні з танком ПТ-38.
Ходова частина тягача складається з гусениці, переднього ведучого колеса, заднього направляючого, чотирьох одинарних опорних котків, двох підтримуючих і підвіски з кожного боку. Гусениця, колеса і котки застосовувалися такі ж, як на танку ПТ-38. Гусениця шириною 200 мм з 2-гребінними траками. Довжина опорної частини – 1775 мм. Направляюче колесо і котки мають гумові бандажі. У комплект входили знімні шпори, з розрахунку 1 – на кожен п’ятий трак. Підвіска Т-20 балансирна. Кожні два котки об’єднанні у візок з двома ресорними зв’язками.
Електрообладнання – 6V. Акумуляторна батарея – ЗСТ-85, ємністю 85А/год, встановлювалася у ВСУ зліва від двигуна. У передній частині корпусу встановлено дві фари, ззаду – сигнальний ліхтар. Т-20 обладнувався звуковим сигналом. На фари в бойових умовах надівали чохли, а за необхідності фари знімалися.
Десантне відділення слугувало для розміщення обслуги артилерійських систем. Розміщувалося ДВ за рубкою ВУ над ВСУ. Солдати сиділи на двох поздовжніх лавках. Лавки з’єднувалися з спинками і приєднувалися до рубки і кормового борту і, в залежності від серій випуску, мали деякі відмінності. При відкритому розміщенні обслуги спинки двох лавок знаходилися одна біля одної. При обертанні – спинки перетворювалися у бокові борти. „Комсомолець" обладнувався тентом і стійками для його встановлення.
Буксирні пристрої включали пристрій для приєднання причепів і петлі спереду корпусу.
Допоміжне обладнання тягача складалося з вбудованого вогнегасника та переносних, медичної аптечки, набору інструментів, переносної електролампи (розетка біля водія), запасних частин, які знаходилися у рубці і у ящику на кормовому борту. Зверху на броні закріплювалися трос, домкрат, 1 або кілька запасних котків і траків, пилка, лом, лопати та інший інструмент.
ЗиС-30
ТТД Т-20 Комсомолец :
місткість : 2+6 ;
потужність двигуна : 50 к.с. ;
максимальна швидкість : 48 км/г ;
швидкість з причепом : 8-11 км/г на місцевості, 15-20 км/г по шосе ;
запас ходу : 150 км з причепом ;
маса причепа : 2 т (норма) ;
маса вантажу на платформі : 0,5 т ;
маса тягача : 3,5 т ;
довжина : 3,45 м ;
ширина : 1,86 м ; колія : 1,48 м ;
висота : 1,58 м (по кабіні), 2,23 м (з тентом) ;
кліренс : 300 мм.
Прохідність : радіус повороту – 2,4 м (на місці), схил – 32о (40о без вантажу), рів – 1,4 м, брід – 0,6 м, стінка – 0,47 м, підйом – 37о, з причепом до 2 т – 18о.
| 
