Каталог статей

Головна » Статті » Техніка 2 С.В » Зброя Перемоги

Я-12

Я – 12

С Р С Р

Створення артилерійських тягачів для заміни техніки розробки 30^-их років було підняте у 1940 році. На той час у КБ були напрацювання по даній техніці. Вони проводилися з урахуванням нових можливостей промисловості. Однією з вимог було підвищення середньої швидкості та компонування зразків для розміщення боєкомплекту, обслуги, необхідного обладнання. Хоча двигуна, що задовольняв би за всіма параметрами не мали, роботи велися з можливістю установки двох двигунів одночасно. Як відомо, з початком війни усі роботи, що не стосувалися танків, були згорнуті.

На початку 1942 р. НАТІ відновлює конструювання тягача з робочим шифром „Д" – двомоторний. Прототипом була експериментальна машина 1940 року – ГАЗ-22 з двигунами ГАЗ-М. Керівником проекту був Є. Попов, а потім І. Дронг. У серпні 1942 року тягач „Д" був побудований, а згодом його перегнали на Ярославський автозавод, бо подальші роботи було вирішено проводити сумісно НАТІ і ЯАЗ. Під час доопрацювань новий зразок отримав ярославський індекс Я-11. Головним конструктором був Г. Кокін. У стислі строки тягач Я-11 був створений. Усі вимоги не виконані через недостатню потужність „спарки" двигунів ГАЗ-М. Але випробувальний пробіг Ярославль – Москва трьох дослідних тягачів був зарахований як державні випробування і у квітні 1943 р. Я-11 був прийнятий на озброєння з постановкою виробництва Ярославським автомобільним заводом (ЯАЗ). Але після бомбардування німецькою авіацією ГАЗу і його значних пошкоджень випуск двигунів і тягачів загальмувався.

У цей час ЯАЗ отримав, замовлені раніше для випуску автомобілів, із США двигуни GMC-4-71. Дизельним двигуном „Джі-еМ-Сі–4-71" вирішили замінити два бензинові „ГАЗ", що дало помітну перевагу в тактичних і технічних характеристиках.

Після необхідних переробок виготовили кілька дослідних тягачів з назвою Я-12, які пройшли випробування, в тому числі новим пробігом у Москву. У серпні 1943 року тягач Я-12 прийнятий на озброєння і у вересні завод розпочав серійний випуск.

У зв’язку з не завжди вчасною доставкою двигунів GMC, КБ ЯАЗ розробив версії тягача з бензиновими двигунами – Я-13 з ЗіС-5 та Я-13Ф з ЗіС-МФ. Їх виготовили під час війни кілька десятків. За ТТД тягачі вступали основному варіанту але фронт постійно отримував необхідну техніку.

У кінці 1944 року виробництво тягачів почали розгортати на Митищинському заводі № 40, щоб згодом припинити випуск на ЯАЗі. Митищинський завод з розгортанням випуску Я-13 / М-12, провів модернізацію тягача. Оновлений варіант Я-12А / М-12А виготовляли з 1946 року і до повного припинення випуску в 1948 році. КБ Митищинського заводу № 40 одночасно провело модернізацію тягача Я-13 та частковий випуск його з назвою М-13А.

Незважаючи на кількість варіантів, основним у сімействі був Я-12. Всього виготовлено близько 3 тисяч тягачів. Я-12 застосовувалися для буксирування польових, протитанкових чи зенітних артсистем калібром до 152-мм або 160-мм чи 240-мм мінометів. За потреби – і 203-мм гаубицю Б-4. Також використовувався Я-12 і для транспортних перевезень, тягових робіт, у авіації.

Тягачі Я-12 проходили з буксируванням артилерійських систем на Параді Перемоги 24 червня 1945 року.

Після війни тягачі застосовувалися ще близько десятиліття. Крім ЗС СРСР, Я-12 та варіанти були на озброєнні (у війну і після неї) чехословацького та польського військ.

Компонування артилерійського тягача Я-12 автомобільне – КЗД. Вузли і механізми встановлені на рамі.

Кабіна 3-місна. Основа кабіни металева з дерев’яною обшивкою. Водій розміщується зліва. Управління проводиться важелями як у тракторі.

Двигун – GMC-4-71, дизельний. 4-циліндровий, рядний, з робочим об’ємом близько 4,7 літра. Двигун встановлювався у капоті з кришкою, що відкривалася вгору-назад. З боків для доступу були знімні боковини. Усю передню частину закривав радіатор системи охолодження. Запуск двигуна проводився тільки електростартером від акумулятора. Паливо знаходилося у двох баках місткістю 124 і 176 літрів. Після війни американські двигуни під час ремонту могли замінюватися ярославськими ЯАЗ-204.

Трансмісія з заднім розміщенням ведучих коліс. Коробка передач має 5 передач переднього ходу і одну заднього, знаходилася під кабіною. Головна передача встановлена ззаду, а зусилля передавалося від КПП карданним валом. Головна передача і механізми повертання застосовано як у танка Т-70М. Також можна було встановлювати вузли від САУ Су-76М. Ходова частина аналогічна танку Т-70 але кріпилася не до бронекорпусу, а до рами. Опорні котки (5 з кожного боку) мали індивідуальну торсіонну підвіску. Торсіонні вали проходили крізь поперечини рами через всю її ширину і закріплювалися до протилежного лонжерону. Направляюче колесо таке ж як і опорні котки. На машинах воєнного випуску застосовувалися котки спицевого типу, пізніше – литі. Котки, направляючі колеса, підтримуючі ролики у всі роки випуску були з гумовими шинами. Ширина гусениці – 300 мм, довжина опорної частини – 2,71м.

Електрообладнання Я-12 було обмеженим. У передній частині встановлювалася тільки одна фара.

Кузов – бортова дерев’яна платформа підсилена стальними деталями. Відкривався тільки задній борт. Бокові борти утворені ящиками для ЗІПу, вздовж який закріплені лавки. Площа платформи – 3,4 м². У комплект тягачів сімейства Я-12 входив тент.

Буксирний пристрій приєднаний до рами.

У оснащення тягачів входили трос, вогнегасник, лопати, сокира, кирка та інший необхідний інструмент.