Під час проектування
напівгусеничного (Half-Track) артилерійського тягача М2, у США зробили висновок
про необхідність створення і бронетранспортера. Останні роботи проводили
паралельно над тягачем та бронетранспортером, і прототипи були готові у 1940 році.
Їх відмінності – збільшений у БТРа корпус, його перекомпонування для збільшення
місткості та інші невеликі зміни, пов’язані із призначенням нової машини. Транспортер і
тягач створені із застосуванням вузлів автомобіля „Ford V-8", двигуна основного виробника – компанії „Уайт
Моторс", та ходової частини фірми „Тімкен". Прообразом корпусу і загальної
компоновки був бронекорпус колісного розвідувального БеТееРа „М3 Scout Car" із
збільшенням розмірів для М2 та ще більше для М3. БТР і тягач прийняті на
озброєння у 1940 році, а наступного року почалося їх серійне виробництво і
надходження у війська. Випуск M3 Half-Track Personel Carrier проводили „White
Motors" та „Autocar Company". „International Harvester" виготовляла БТР з
індексом М5. На основі БТРа створено кілька варіантів САУ, ЗСУ та інших
бойових, технічних і допоміжних машин, частину яких виробляла „Diamond Т Motor
Company". Крім прямого призначення, М3 і М5 застосовувалися для буксирування
артилерійських систем.
У другій половині 1943 року
була проведена модернізація арттягачів та БТР. Усі вони отримали в індексі
позначку „А1". Зміни полягали перш за все у встановленні кільцевої турелі М49
для основного кулемета та захисної рубки. У цих варіантах випуск
бронетранспортера проводився до початку 1945 року. Одночасно кілька тисяч М3 переобладнали
у М3А1. Всього випущено більше 31 тисячі БТР М3, М3А1, М5 та М5А1 „Гальф-Трак
Персонел Каррієр".
БТРи застосовувалися на всіх
театрах бойових дій американських збройних сил під час Другої Світової війни,
війни у Кореї 1950-53 років та інших конфліктів. Під час 2 Світової війни США
активно передавали М3 та їх варіанти арміям країн-союзників : В. Британії,
СРСР, Франції, Канади та інших країн. Після війни БТРи розповсюдилися по
багатьох країнах світу, як після передачі їх США так і іншими країнами. Всього
їх застосовували близько 40 армій. До цього часу „М3А1 Гальф-Трак" перебувають
на озброєнні у кількох державах. Армія Ізраїлю отримала бронетранспортери з
початку утворення державності. Згодом на їх основі були створені власні зразки,
що застосовуються досі.
„М3А1 Напівгусеничний БТР"
має будову з розміщенням силової установки, трансмісії, бронекорпусу з
відділеннями управління і десантно-бойовим на рамі автомобільного типу,
встановленій на ходовій частині, яка складається з гусеничного рушія і ведучого
керованого переднього мосту. Бронекорпус зверху відкритий.
Компонування : ВСУ–ВУ–ДБВ.
Відділення силової установки
капотного типу знаходиться у передній частині машини. Капот має каркас
встановлений на рамі. До каркасу приєднані гвинтами бронелисти. Для доступу до
двигуна бронелисти прикріплюються на шарнірах.
Бронекорпус „М3 БТР" виготовлений
таким же способом : сталевий каркас із приєднаними до нього бронелистами. У М3 Half-Track
White – листи катаної бронесталі із гартуванням; у М5 Half-Track International
– катані бронелисти.
У передній частині бронекорпусу
знаходиться 3-місна, автомобільного типу, кабіна, але без перегородки між нею
та десантно-бойовим відділенням. Місце водія знаходиться з лівого боку. З обох
боків кабіна має двері. Верхня їх частина може відкидатися вниз на завісах. Вітрова
частина кабіни закрита бронелистами, які у похідному положенні піднімаються на
верхніх петлях і опираються на спеціальні стійки. Для водіння і спостереження у
бою, передні та бокові відкидні бронелисти мають щілини з бронещитками.
Десантно-бойове відділення М3 Half-Track
у порівнянні з тягачем М2, для розміщення піхотного відділення (12+1 чоловік) подовжено
на 250 мм і перекомпоновано. Ящики для боєкомплекту артсистем знято, а борти
корпусу виконано без люків. Сидіння для десанту встановлені у 2 ряди вздовж
бортів і паливних баків. Піхотинці сиділи спинами до бортів і баків. У задньому
борту корпусу розміщено двері для десантування. Сидіння виконано як ящики для інструменту,
набоїв, провізії, особистих речей.
Озброєння.
Стандартне озброєння БТРів М3 і
М3А1 складалося з 12,7-мм кулемета М2 „Браунінг" і 7,62-мм кулемета М1919А4. У
перших випусках встановлювали 7,62-мм М1917 „Браунінг". Основний кулемет
встановлювався на тумбі у передній частині десантного відділення. Круговий рейс
по бортах корпусу не встановлювався. Другий кулемет розміщувався на тумбу у
задній частині корпусу. З усіх кулеметів можна вести зенітний вогонь. На БТРах
М3А1 та М5А1 закріпили над кабіною стандартну кільцеву турель М49 для 12,7-мм
кулемета. З боків та спереду стрільця захищала бронерубка. Бронетранспортери комплектували
пістолет-кулеметом і ручними гранатами. Пізніше – реактивним гранатометом типу „Базука".
Двигун.
На бронемашинах серії М2 – М9
встановлювався 4-тактний, карбюраторний двигун рідинного охолодження White 160АХ.
Кількість циліндрів – 6, рядного розміщення ; робочий об’єм двигуна – 6,32 л. Бронетранспортери
„Інернешнл" виготовлялися також із моторами інших типів.
Двигун встановлений у
броньованому капоті. Лобова частина виготовлена із поворотними жалюзями для
захисту радіатора охолодження.
Паливні баки встановлено у
десантному відділенні, виготовлені із звичайної сталі, але мали гумові вставки,
що затягувалася при пробиванні кулею. Об’єм баків становить 225 літрів.
Трансмісія автомобільного типу.
Зчеплення 1-дискове сухе.
Коробка переміни передач має 4 ступені переднього ходу і 1-у назад.
КПП має один корпус із 2-ступеневою (пряма і понижена передачі) роздавальною
коробкою. Зусилля із „роздатки" передаються на передній та задній мости.
Передній міст встановлений на листових ресорах із амортизаторами, задній
нерухомо приєднаний до рами.
Ходова частина повного приводу, розроблена
компанією „Тімкен".
Передній міст „Timken F-35-HX-1"
ведучий, керований. Колеса пневматичні, розміру 8,25-20. Задній міст „Timken 56410-ВХ-67",
приводив у дію встановлені на ньому ведучі колеса гусеничного рушія. Гусениця
суцільна, шириною 300 мм, виготовлена з гуми, армованої стальними пластинами і
поздовжніми стальними тросами. Взимку на гусениці встановлювали протиковзні
пристрої. Ведучі колеса – передні, мають стальну зубчатку для ведення гусениці.
Задні напрямні колеса такі ж самі як і передні але без зубчатки. Опорні котки і
підтримуючий ролик встановлені на спеціальних опорах, приєднаних до рами
машини. З кожного боку один подвійний ролик і 4 опорних подвійних котки. Усі
вони мають гумові шини. Тягач обладнаний гідропневматичними гальмами з
вакуумним підсилювачем та ручним механічним (стоянковим) гальмом.
Електрообладнання має напругу
12 вольт. Проводи та обладнання екранувалося. За час
випуску тип фар і місце їх установки змінювалися.
На кожен М3А1 встановлювалися
рації КХ- або УКХ-діапазону. На БТРах М3 радіостанції мали тільки командирські
машини.
Буксирний пристрій приєднаний
до задньої поперечини рами.
Частина бронетранспортерів
обладнувалися лебідкою. На інших встановлювався коток для спрощення подолання
перешкод.
За необхідності бронекорпус
накривався тентом, що був кількох типів. Тент закріплювався до дуг та петель на
корпусі.
Вздовж бортів приєднувався
тримач для протитанкових мін. На відміну від тягачів, тримач встановлювався по
всій довжині борту. Також частина БТРів мала на бортах корзини для різного
оснащення. На кабінах монтували тримачі для каністр із запасом води. Також М3
мали багато тримачів на кабіні, капоті, крилах коліс, бокових та задньому
бортах для технічного та шанцевого інструменту, тросів, запасних частин,
маскувальних комплектів тощо.
на фото М3А1 з туреллю але без бронерубки. над кабіною - патронні коробки
ТТД M3А1 Half-Track Car White :
місткість : 1+12 ;
бронювання : 6,3 мм, 12,1 мм
(лобові листи корпусу) ;
потужність двигуна : 127 к.с. ;
максимальна швидкість : до 70
км/г ;
запас ходу : 280 – 320 км ;
маса причепа : до 3,5 т ;
маса повна : 9,3 т ;
маса вантажу : 1,5 т ;
довжина : 5,97 м (з котком),
6,14 м (з лебідкою) ;
ширина : 2,2 м ;
висота : 2,3 м (по корпусу),
2,7 м (з тентом) ;
радіус повороту – 7,8 м ;
колія : 1,62 м ;
кліренс : 280 мм.